74 Покарання: поняття, його мета та види покарань у кримінальному праві.

Покарання є заходом примусу, що застосовується від імені держави за вироком суду до особи, визнаної винною у вчиненні злочину, і полягає в передбаченому законом обмеженні прав і свобод засудженого.

Метою покарання є кара, виправлення засуджених, а також запобігання вчиненню нових злочинів як засудженими, так і іншими особами. Покарання не має на меті завдати фізичних страждань або принизити людську гідність.

Передбачені чинним кримінальним законодавством окремі види покарань утворюють певну систему.

Під системою покарань прийнято розуміти встановлений кримінальним законом та обов'язковий для суду вичерпний перелік покарань, розташованих у певному порядку за ступенем їх суворості.

Система покарань містить такі види покарань: штраф; позбавлення військового, спеціального звання, рангу, чину або кваліфікаційного класу; позбавлення права обіймати певні посади чи провадити певну діяльність; громадські роботи; виправні роботи; службові обмеження для військовослужбовців; конфіскація майна; арешт; обмеження волі; тримання в дисциплінарному батальйоні військовослужбовців; позбавлення волі на певний строк; довічне позбавлення волі (ст. 51 КК). КК передбачає 12 видів покарань.

Покарання класифікуються за порядком (способом) їх призначення; за суб'єктом, до якого застосовується покарання; за можливістю визначення строку покарання та ін. За порядком призначення покарань ст. 52 КК підрозділяє всі покарання на три групи: а) основні покарання; б) додаткові покарання; в) покарання, що можуть призначатися і як основні, і як додаткові.

Основні покарання - це покарання, що призначаються у виропі лише як самостійні покарання. До основних покарань закон відносить: громадські роботи, виправні роботи, службові обмеження для військовослужбовців, арешт, обмеження волі, тримання у дисциплінарному батальйоні військовослужбовців, позбавлення волі на певний строк, довічне позбавлення волі.

Додаткові покарання - це такі покарання, що призначаються лише на додаток до основних покарань і самостійно застосовуватися не можуть. До них ст. 52 КК відносить: конфіскацію майна, позбавлення військового, спеціального звання, рангу, чину або кваліфікаційного класу. Покарання, що можуть призначатись і як основні, і як додаткові - це позбавлення права обіймати певні посади або провадити певну діяльність і штраф.

75. Обставини, що виключають суспільну небезпеку і протиправність діяння: необхідна оборона та крайня необхідність.

Кримінальний кодекс України визначає обставини, що виключають суспільну небезпечність і протиправність діяння, а саме:

• Необхідна оборона - дії, вчинені з метою захисту охоронюваних законом прав та інтересів особи, яка захищається, а також суспільних інтересів та інтересів держави від суспільно небезпечного посягання шляхом заподіяння тому, хто посягає, шкоди, необхідної і достатньої в даній обстановці для негайного відвернення чи припинення посягання, якщо при цьому не було допущено перевищення меж необхідної оборони.

Право на необхідну оборону виникає лише за певних умов, визначених законом:

1) захист охоронюваних законом прав та інтересів особи, що захищається, та держави. Не є необхідною обороною захист особи від правомірного затримання працівниками правоохоронних органів.

2) оборона може здійснюватись лише від суспільно небезпечного посягання, тобто діяння, ознаки якого передбачені КК.

3) за загальним правилом необхідна оборона має бути своєчасною.

4) посягання має бути реальним, а не існувати лише в уяві того, хто захищається.

5) шкода при необхідній обороні може бути заподіяна тільки тому, хто посягає.

• Уявна оборона - дії, пов’язанні з заподіянням шкоди, коли реального суспільно небезпечного посягання не було, і особа, неправильно оцінюючи дії потерпілого, лише помилково припускала наявність такого посягання.

• Затримання особи, що вчинила злочин - дії потерпілого та інших осіб, спрямовані на затримання особи, яка вчинила злочин, і доставлення її відповідним органам влади, якщо при цьому не було допущено перевищення заходів, необхідних для затримання такої особи);

• Крайня необхідність - заподіяння шкоди для усунення небезпеки, що безпосередньо загрожує особі чи охоронюваним законом правам цієї людини або інших осіб, а також суспільним інтересам чи інтересам держави, якщо цю небезпеку в даній обстановці не можна було усунути іншими засобами і якщо при цьому не було допущено перевищення меж крайньої необхідності.

Умови:

1) небезпека має бути наявною;

2) має бути дійсною, тобто існувати реально, а не в уяві особи;

3) небезпека у даній обстановці не може бути відвернена чи усунута іншим шляхом, окрім заподіяння шкоди.

У разі заподіяння особою шкоди за відсутності стану крайньої необхідності, зокрема, в умовах, коли особа мала змогу уникнути небезпеки без заподіяння шкоди, вона підлягає кримінальній відповідальності за вчинене на загальних підставах.

• Фізичний або психічний примус - дія або бездіяльність особи, вчинена під безпосереднім впливом фізичного та психічного примусу, внаслідок якого особа не могла керувати своїми вчинками;

• Виконання наказу або розпорядження.

• Діяння, пов’язане з ризиком - тобто дія або бездіяльність, якщо це діяння було вчинене в умовах виправданого ризику для досягнення значної суспільно корисної мети.

• Виконання спеціального завдання з попередження чи розкриття злочинної діяльності організованої групи чи злочинної організації.