67. Поняття трудових спорів види, та порядок їх вирішення.

Трудовим спором є неврегульовані шляхом безпосередніх переговорів працівником і роботодавцем розбіжності з приводу застосування норм трудового законодавства або встановлення чи зміни умов праці, із заявою про розгляд яких працівник або роботодавець звернулися до компетентного органу з розгляду трудових спорів.

Моментом виникнення індивідуального трудового спору є звернення із заявою до відповідного органу, що розглядає трудові спори.

Класифікація трудових спорів:

За суб’єктним критерієм: індивідуальні та колективні.

За критерієм предмета спору: спори про застосування норм права (юридичні спори) і спори про встановлення умов праці (економічні спори).

За способом розгляду: позовні (такі, що можуть розглядатися шляхом подання позову до суду) і непозовні (такі, що розглядаються в іншому, установленому законом порядку, як правило, це арбітражно-третейська процедура).

Залежно від виду трудового спору та його характеру визначається порядок його вирішення.

Індивідуальні трудові спори про застосування чинного законодавства про працю вирішуються двома способами:

1) загальний порядок, коли спір спочатку розглядається в комісії з трудових спорів, а у разі незгоди працівника або власника з рішенням КТС — у судовому порядку;

2) безпосередньо в районному (міському) суді.

Колективний трудовий спір (конфлікт) — це розбіжності, що виникли між сторонами соціально-трудових відносин, щодо:

— встановлення нових або зміни існуючих соціально-економічних умов праці та виробничого побуту;

— укладання, виконання чи зміни колективного договору, угоди;

— невиконання вимог законодавства про працю.

Колективні трудові спори вирішуються за допомогою примирювальних процедур, які охоплюють розгляд його примирювальною комісією і (або) трудовим арбітражем.

У випадку, коли примирювальні процедури не призвели до вирішення колективного трудового спору, працівники можуть вдатися до страйку - тимчасового колективного добровільного припинення роботи працівниками (невихід на роботу, невиконання своїх трудових обов'язків) підприємства, установи, організації (структурного підрозділу) з метою вирішення колективного трудового спору (конфлікту).

68. Поняття, підстави адміністративної відповідальності.

Адміністративна відповідальність — це специфічне реагування держави на адміністративне правопорушення, що полягає в застосуванні уповноваженим органом або посадовою особою передбаченого законом стягнення до суб'єкта правопорушення.

Суб'єктами адміністративної відповідальності можуть бути як індивідуальні (фізичні) особи, так і колективні (юридичні) особи.

Підставою адміністративної відповідальності вважається протиправна винна дія або бездіяльність, що порушує встановлене адміністративно-правовою нормою правило, але за своїм характером і наслідками не тягне за собою кримінального покарання.

Прийнято виділяти три підстави адміністративної відповідальності:

1) Нормативна підстава - це система норм, що закріплюють склади адміністративних проступків, систему адміністративних стягнень, коло суб'єктів, наділених правом застосовувати адміністративні стягнення і процедуру притягнення до адміністративної відповідальності.

2) Фактичною підставою адміністративної відповідальності є адміністративний проступок.

3) Процесуальною підставою адмін. відповідальності є акт компетентного органу про накладення конкретного адміністративного стягнення за конкретний адміністративний проступок на конкретне винна особа.

Однією з обставин, що виключає настання адміністративної відповідальності є необхідна оборона, під якою слід розуміти дію, вчинену при захисті державного або громадського порядку, власності, прав і свобод громадян, встановленого порядку управління від протиправного посягання шляхом заподіяння тому, хто посягає шкоди, якщо при цьому не було допущено перевищення меж необхідної оборони.