62 Поняття і види часу відпочинку.

Наукою трудового права традиційно під часом відпочинку розуміється час, протягом якого працівник є вільним від виконання трудових обов'язків і вправі використовувати його на власний розсуд.

Законодавством встановлені наступні види часу відпочинку:

- перерви протягом робочого дня (зміни);

- щоденний відпочинок (міжзмінна перерва);

- вихідні дні (щотижневий відпочинок);

- святкові і неробочі дні;

- відпустки.

Відповідно до ст. 66 КЗпП перерва для відпочинку і харчування надається тривалістю не більше 2 годин. Така перерва повинна надаватись, як правило, через 4 години після початку роботи. Час початку і закінчення перерви встановлюється правилами внутрішнього трудового розпорядку.

Щотижневий безперервний відпочинок (вихідні дні) - його тривалість повинна бути не менш як 42 години (ст. 70 КЗпП). При 5-денному робочому тижні працівникам надаються 2 вихідних дні на тиждень, а за б-денного — 1 вихідний день. Робота у вихідні дні забороняється.

Ст. 4 ЗУ «Про відпустки» встановлено такі види відпусток:

1) щорічні відпустки: основна; додаткові (за роботу у шкідливих і важких умовах праці, за особливий характер праці, інші, передбачені законодавством);

2) додаткові відпустки у зв’язку з навчанням;

3) творча відпустка;

4) соціальні відпустки:

— відпустка з вагітністю та пологами;

— відпустка по догляду за дитиною до досягнення нею 3-річного віку;

— додаткова відпустка працівникам, які мають дітей;

5) відпустки без збереження заробітної плати.

Законодавством, колективними договорами, угодами і трудовим договором можуть установлюватися інші види відпусток.

Щорічна основна відпустка надається працівникам тривалістю не менше, ніж 24 календарні дні за відпрацьований робочий рік (ч. 1 ст. б ЗУ «Про відпустки»). Святкові та неробочі дні (ст. 73 КЗпП) при визначенні тривалості щорічних відпусток не враховуються (ст. 78 КЗпП).

63.Відпустки поняття та види.

Відпустка — це час відпочинку, який обчислюється в календарних днях і надається працівникам зі збереженням місця роботи і заробітної плати.

Право на відпустку мають працівники, які уклали безстрокові трудові договори, трудові договори на визначений строк, на час виконання певної роботи, сезонні,тимчасові працівники і сумісники, працівники, які працюють на умовах неповного робочого часу. Не користуються правом на відпустку особи, які працюють за цивільно- правовими угодами; засуджені до виправних робіт без позбавлення волі; засуджені в період позбавлення волі.

ЗУ «Про відпустки» передбачені наступні види відпусток:

1)щорічні відпустки: основна відпустка (ст. 6); додаткова відпустка за роботу у шкідливих та з важкими умовами праці (ст. 7); додаткова відпустка за особливий характер праці (ст. 8); інші додаткові відпустки, передбачені законодавством;

2) додаткові відпустки у зв’язку з навчанням (ст.ст. 13-15);

3)творча відпустка (ст. 16);

4)соціальні відпустки: відпустка у зв’язку з вагітністю та пологами (ст. 17); відпустка для догляду за дитиною до досягнення нею 3-річного віку (ст. 18); додаткова відпустка працівникам, які мають дітей (ст. 19);

5) відпуски без збереження заробітної плати (ст.ст. 25-26).

Черговість надання відпусток визначається графіками, які затверджуються власником або уповноваженим ним органом за погодженням з профспілковим чи іншим уповноваженим на представництво трудовим колективом органом, і доводиться до відома всіх працівників. Конкретний період надання щорічних відпусток у межах, установлених графіком, узгоджується між працівником і власником або уповноваженим ним органом, який зобов’язаний повідомити працівнику про дату початку відпустки не пізніше як за 2 тижні до встановленого графіком терміну