43. Поняття представництва. Сфера та межі дії представництва. Види представництва

Представництво – правовідношення, в якому одна сторона (представник) зобов’язана або має право вчинити правочин від імені другої сторони, яку вона представляє.

Сфера представництва досить широка. Вона має місце між громадянами, між організаціями і громадянами, а також між самими організаціями.

Учасниками відносин представництва є 3 суб’єкти:

1-Особа, яку представляють (якій надано певну цив. дієздатність, яка не досягла повноліття)

2-Представник (фіз.та юр.особа)

3-Третя особа, яку представляє представник.

За змістом правовідносин представництва поділяють на внутрішні і зовнішні. До внутрішніх правовідносин належать правовідносини між представником та особою, яку представляють, тобто правовідносини, що безпосередньо призводять до представницької діяльності (на підставі договору доручення). До зовнішніх правовідносин у представництві належать правовідносини між представником та третьою особою.

Для того, щоб дії представника створили юр.права і обов’язки для особи, яку представляють, необхідно, щоб представник мав відповідні повноваження, якими визначаються зміст і межі дій, які представник може вчинити від імені особи, яку він представляє. За своєю сутністю повноваження – це немайнове цив.право, основним елементом якого є право на власні позитивні дії. Проте, як і кожне суб’єктивне право, повноваження включає й можливість вимоги певної поведінки від інших осіб. Слід враховувати, що коло дій, які можуть бути здійснені за допомогою представництва не є обмеженими. Усі юр.дії представник зобов’язаний здійснювати в інтересах особи, яку представляє

Представництво може бути 2 видів: добровільне (договірне) і обов’язкове (законне).

Добровільним є представництво, при якому дієздатна особа, яка сама здатна вчиняти правочин, використовує для їх вчинення представника на власний розсуд. Зазначене добровільне представництво може здійснюватися на підставі договору, зокрема договору доручення та довіреності або акта органу юр.особи. різновидом добровільного представництва є комерційне представництво, що грунтується на договорі, складеному між комерційним представником та особою, яку він представляє. Комерційним представник є особа, яка постійно самостійно виступає представником підприємств при укладенні ними договорів у сфері підприємницької діяльності.

Обов’язкове представництво існує незалежно від волевиявлення особи, яку представляють. Воно визначається певними нормативними актами (ЦК,СК). До обов’язкового представництва слід віднести представництво батьками або опікунами осіб, які не мають повної дієздатності. Обсяг повноважень представника та їх зміст при обов’язковому представництві визначається законом. Різновидом обов’язкового представництва є статутне представництво, за яким представниками виступають уповноважені організації, яким їхніми установчими документами надано право представляти інтереси членів цих організацій.

44. Поняття довіреності. Форми та строк дії

Довіреність - це письмовий документ, який видається однією особою іншій для представництва її інтересів перед третіми особами (ст. 244 ЦК).

За своєю юридичною природою є одностороннім правочином, видача довіреності не вимагає згоди представника, але він має право відмовитися від виконання дій, на які його уповноважує довіритель.

Закон вимагає, щоб довіреність була складена у письмовій формі, тому поза письмовою формою немає довіреності. Довіреності, які видаються громадянам, повинні бути посвідчені уповноваженими на це особами.

Довіреності залежно від характеру та обсягу повноважень бувають:

разові - на вчинення одного правочину (наприклад на продаж будинку або отримання заробітної плати);

спеціальні - на вчинення багатьох правочинів у певній сфері на певний час (наприклад отримання заробітної плати, пенсії, поштового переказу протягом тривалого строку);

загальні (генеральні) - на вчинення багатьох різних правочи-нів в необмеженій кількості у різних сферах діяльності (наприклад на управління майном та ведення справ учасників договору спільної діяльності).

Особа, яка видала довіреність, має право в будь-який час скасувати довіреність або передоручення.

Особа, яка видала довіреність, а потім скасувала її, зобов'язана негайно повідомити представника, а також відомих їй третіх осіб для представництва, перед якими було видано довіреність.

Строк довіреності. Строк дії довіреності не може перевищувати трьох років. Якщо строк у довіреності не зазначений, вона зберігає силу протягом одного року з дня її вчинення. Посвідчена державним нотаріусом довіреність, що призначається для вчинення дій за кордоном і не містить вказівки про строк її чинності, зберігає силу до її скасування особою, яка видала довіреність.