17. Поняття адміністративного договору.

За змістом пункту 14 статті 3 КАС адміністративний договір – дво- або багатостороння угода, зміст якої складають права та обов’язки сторін, що випливають із владних управлінських функцій суб’єкта владних повноважень, який є однією із сторін угоди.

Адміністративний договір, базується переважно на адміністративно-правових нормах, але багато адміністративних договорів мають комплексний характер і регулюються нормами декількох галузей права: цивільного, фінансового, екологічного, трудового.

Адміністративний договір є різновидом публічно-правового договору. В системі правових зв'язків він посідає проміжне місце між адміністративним актом (одностороннє волевиявлення державного органу влади) й договором приватноправового характеру. Виконавча влада для забезпечення своєї діяльності застосовує трудові та цивільно-правові договори. Адміністративний же договір — це один із договорів, за допомогою якого державна адміністрація здійснює управлінські функції.

 Ознаки адміністративного договору:    1) виникнення у сфері публічної влади у зв'язку і з приводу реалізації органом виконавчої влади або органом місцевого вряду-вання своїх владних повноважень;    2) підставою виникнення є правозастосовчий акт, прийнятий згаданими органами;    3) організуючий характер;    4) метою є задоволення публічних інтересів, досягнення публічного блага, тобто домінування суспільних цілей.    В адміністративному договорі неможлива (за будь-яких умов) одностороння відмова від виконання договірних умов або їх зміна. Норми про форс-мажор тут не застосовуються. Такий договір або окремі його положення не може бути визнано конфіденційним. Більше того, у деяких випадках необхідною умовою чинності адміністративно-правового договору є його опублікування. До того ж, значна кількість адміністративно-правових договорів, на відміну від договорів приватного права, має нормативний характер.    За порушення такого договору можливе застосування заходів відповідальності — дисциплінарної, адміністративної, цивільно-правової.   

18. Поняття та види методів державного управління.

Методи державного управління — це сукупність прийомів і способів цілеспрямованого та конкретно визначеного і законодавчо врегульованого впливу суб’єктів управління (органи виконавчої влади або їх посадові особи) на підпорядковані їм колективи, групи людей або окремих громадян.

Види методів державного управління:

– морально-політичні — через переконання, виховання тощо;

– економічні — здійснювані шляхом матеріального заохочення громадян і колективів, стимулювання їх виробничої або творчої діяльності;

– організаційні, а саме: прогнозування, координація, контроль, нагляд та ін.;

– загальні — що використовуються на всіх найважливіших стаді­ях управлінського процесу (метод переконання, спостереження, контролю і розробки, методи непрямого і прямого впливу на керований об’єкт, що здійснюють регулювання, загальне керівництво і безпосереднє управління);

– спеціальні — що застосовуються при здійсненні окремих функцій на окремих стадіях управлінського процесу (методи виконання окремих функцій, розробки і прийняття рішень, програмно-цільовий метод, гласні і негласні методи, зокрема у сфері оперативно-розшукової діяльності);

– адміністративні — що включають в себе способи впливу на діяльність підприємств, установ, організацій, на поведінку трудових колективів, посадових осіб і громадян з боку органів державного управління шляхом конкретного визначення їхніх обов’язків, шляхом видання наказу;

– примус — застосовується до тих, хто ухиляється від дотримання законності і державної дисципліни, порушує встановлені адміністративно-правовими нормами правила поведінки. Примус виражається в застосуванні дисциплінарного й адміністративного впливу;

– переконання як процес послідовного здійснення таких дій, як оволодіння увагою, вселяння надії, віри, розпалення інтересу, стимулювання до певних позитивних дій та утримання від негативних та ін.