25. Види адміністративно-правових норм

Залежно від способу впливу на учасників адміністративно-правових відносин:

– зобов’язуючі — вимагають від учасників адміністративно-правових відносин здійснювати відповідні дії або утриматися від їх вчинення і встановлюють права та обов’язки учасників цих відносин;

– забороняючі — містять заборону на здійснення певних дій, встановлюють обов’язок учасників адміністративно-правових відносин утриматися від них;

– уповноважуючі (дозвільні) — встановлюють права учасників адміністративно-правових відносин на здійснення певних самостійних дій у передбачених державою межах;

– стимулюючі — забезпечують необхідну (належну) поведінку учасників адміністративно-правових відносин та заохочують до діяльності, що задовольняє громадські чи державні інтереси, з допомогою різних засобів матеріального, морального та іншого впливу;

– рекомендаційні — дають можливість пошуку найбільш доцільних (без юридично-обов’язкового характеру) варіантів вирішення поставлених завдань.

Залежно від об’єкта регулювання:

– загальні — норми, що регламентують найбільш важливі сторони адміністративного регулювання і мають широке застосування;

– міжгалузеві — норми, що регламентують всі або декілька сфер державного управління, маючи при цьому спеціальний характер;

– галузеві — норми, що регламентують управлінські відносини, які виникають у відповідних галузях виконавчої влади;

– місцеві — норми, що містяться в нормативно-правових актах місцевих органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування.

За галузевою належністю:

– матеріальні — юридично закріплюють комплекс прав, обов’язків та відповідальність учасників адміністративно-правових відносин (їх правовий статус), порядок взаємодії і функціонування суб’єктів виконавчої влади тощо. Ці норми відповідають на питання — що?;

– процесуальні — регламентують процедуру реалізації прав і обов’язків учасників адміністративно-правових відносин, установлених матеріальними нормами. Ці норми відповідають на питання — як?;

– процедурні — визначають процедуру виконання дій, передбачених адміністративним законодавством.

Залежно від адресата або суб’єкта призначення виділяють норми, що регламентують: адміністративно-правовий статус громадян, громадських об’єднань та інших некомерційних організацій, органів виконавчої влади, державних службовців, державних підприємств та установ, комерційних організацій.

Залежно від дії у просторі:

– загальної дії, що регламентують поведінку учасників адміністративно-правових відносин на території всієї країни;

– регіональні — регламентують поведінку учасників адміністративно-правових відносин на території певного регіону;

– місцеві — регламентують поведінку учасників адміністративно-правових відносин на території окремої адміністративно-територіальної одиниці (Конституція АРК).

Залежно від дії у часі:

– строкові — для яких визначений строк дії;

– безстрокові — для яких строк їх дії не вказаний і вони чинні до відміни компетентним органом.

26. Поняття та основні форми систематизації адміністративного законодавства.

Систематизація законодавства – це діяльність щодо упорядкування та вдосконалення діючих законодавчих і нормативно­правових актів, шляхом їх обробки і зведення до єдиної, внутрішньо узгодженої системи. Однак, систематизація законодавства не завжди передбачає його перегляд. Зміни та доповнення інколи торкаються хоча й важливих, але окремих проблем правового регулювання і стосуються правових актів, які не в змозі були усунути недоліки, що виникли з часом. Це пояснюється тим, що правотворчість часто не встигає за інтенсивним розвитком суспільних відносин, особливо в сучасний період становлення і розвитку нашої держави.

Основними формами систематизації законодавства, в тому числі адміністративного, є інкорпорація і кодифікація.

Інкорпорація – форма систематизації законодавства шляхом упорядкування чинних нормативних актів у певному порядку без зміни його внутрішнього змісту. Результатом інкорпорації є збірники (довідники), в яких нормативні акти розміщені в хронологічному чи алфавітному порядку.

Інкорпорація здійснюється зацікавленими органами, посадовими особами та науковцями, при цьому підготовлені ними збірники (довідники) не потребують затвердження. Вона представляє собою більш простий рівень систематизації і виступає необхідною передумовою для переходу до вищої її форми – кодифікації

Кодифікація – це форма систематизації шляхом об’єднання нормативного матеріалу в єдиний, логічно цілісний, внутрішньо узгоджений акт із зміною його внутрішнього змісту.

Кодифікація передбачає таке упорядкування законодавчого матеріалу, яке спрямоване на його переробку шляхом виключення повторів, протиріч, колізій, зміни характеру і спрямування. Кодифікація виступає, по суті, законотворчістю, з тією лише різницею, що сучасна законотворчість створює окремі законодавчі акти з тих чи інших проблем, тоді як кодифікація упорядковує значну частину вже існуючого і діючого законодавства, змінюючи та доповнюючи його. Як результат кодифікації, з’являються укрупнені законодавчі акти, що регулюють велику сферу суспільних відносин (Митний кодекс України, Бюджетний кодекс України, Водний кодекс України та ін.).