5. Методологія науки. Наукознавство

У загальному плані розрізняють філософську і спеціально- наукову методологію. Остання, у свою чергу, поділяється на рівні — загальнонауковий і конкретно-науковий.

Методологія виходить на рівень методик і техніки дослідження. Кожному рівню методології відповідають визна­чені методи пізнання.

Розділ 1. Наука і naf дослідження

Розглянемо питання даної проблеми, дотримуючись прин- мину переходу від загального до конкретного?*

Поняття "методологія" іноді розглядаі^^{ть сп}Р°Щ^ено _? ^як <|н мософський аналіз кутових проблем будь-^^к°ї ^наУ^ки* У ^{зв яз_} і v цим важливим є визначене діалектичне розуміння суті даної мпукової категорії.

Методологія, в широкому розумінні ^це навчання про • груктуру, логічну організацію, засоби і ме^^оди Діяльності вза- і плі. Звичайно під методологією розуміють, насамперед, методо­логію наукового пізнання, що являє собою _СУ^КУ^ПН1СТЬ теоретич­них положень про принципи побудови, форі*⁴¹¹ І ^засоби науково- п і ;іиавальної діяльності.

Методологія — це, насамперед, сукуп#^ї1сть Р^еально пра­цюючих”, таких, що функціонують у даніЯ науковій області, принципів самого розуміння закономірності¹¹ Р^еального світу, ни користання методів дослідження і їх вза£^{много зв ЯЗК}У> ^ТЛУ‘ мпчення понять науки з боку їх логічної Ф°рми, загального філософського аналізу, побудови теорій і розуміння вихідних «и нов певної науки. Методологію можна ро#^гляД^{ати 1 як визна}’ •тну систему основних ідей.

Основною функцією наукової методоло^{ги є} внутрішня ор­ганізація і регулювання процесу пізнання і практичного пере­борення об'єктивної реальності.

Методологія науки встановлює і характ^Р^изУ^{є лог1чш зв яз_} їси між предметом, ціллю, задачами, методаїУ¹¹¹¹ методиками на­укового дослідження, визначає постановку проблем, послі­довність їх вирішення і теоретичну спрямова/^Н1сть пояснення ре­зультатів. При цьому рівень аналізу та у_3аг^{альнення за}лежить під природи явищ.

Розвиток методології має складну істор£^ю# Тому висвітлен­ня історії розвитку методології науки повинЯ^{0 стати} предметом спеціального наукового дослідження.

Функції філософської методології ВИ^^0НУ^{Є ВСЯ система} філософського знання. Метод самої філософі * ^тР^е^^а розуміти як іасіб побудови та обгрунтування філософські* ^знань.

Функцію наукової методології та методі У Ф^1л°софії досить часто виконує діалектика. Методи наук<Я^вого пізнання

індукція і дедукція — також відповідають філософському рівню методології. Ці методи будуть детально розглянуті у розд. 4.

Індуктивний метод, заснований Ф. Беконом (кінець XVI- початок XVII ст.) — це засіб дослідження або пояснення істини, при якому логічний умовивід розвивається від конкретних оди­ничних випадків до загального висновку, від окремих фактів до узагальнень. Дедуктивний метод — це засіб дослідження, при якому конкретні положення логічно виводяться з загальних принципів: аксіом, постулатів, правил, законів тощо. Фактично ці методи є принципами діалектичного підходу.

У XX ст. намітилося інтенсивне збільшення методологічних досліджень, збільшення їх питомої ваги в загальному обсязі наукового знання. Це пояснюється тим, що в умовах сучасної науково-технічної революції відбувається ускладнення науково­го пізнання і зростання рівня його абстрактності, що сполу­чається з необхідністю розробки основних принципів і форм на­укового мислення і конструюванням системи і засобів наукового пізнання. Універсалізація засобів пізнання сприяє узагальненій постановці наукових проблем і синтезу, що стають домінуючими в сучасній науці.

Істотно розширюється і поглиблюється сфера методо­логічного аналізу результатів дослідження різноманітних галу­зей науки і практики. Це призводить до розвитку більш дифе­ренційованих і конкретних методологічних напрямків сучасно­го пізнання. Утворюються рівні загальнонаукової і конкретно- наукової методології.

Сучасна загальнонаукова методологія використовує такі те­оретичні концепції, як системний підхід, загальна теорія сис­тем, системний аналіз і інші види системних методів. Основу цих методів складають загальні принципи і методи вивчення, побу­дови і функціонування системних об’єктів. Загальні питання си­стемного підходу будуть наведені у розд. 2.

Загальнонаукове значення мають методи кібернетики — науки про форми і засоби керування, зв’язку і переробки інфор­мації щодо організації і реалізації цілеспрямованих дій машин, живих організмів та суспільства.

Аналогічне пізнавальне значення мають методи математично­го мпіфату (наприклад, математичної статистики), які є загальнії- ми /Мя багатьох природничих, технічних та гуманітарних наук.

Моделювання — це засіб дослідження за допомогою моде- " ^и процесів і конструкцій, які неможливо (незручно) "" віджувати в природних умовах. Тут впроваджується зведен­ні і результатів дослідження істотних властивостей одного явн­им» ¹ ляхом вивчення властивостей іншого явища, що має іншу природу. Моделювати можна властивості будь-яких об'єктів, m /мочаючи складні фізико-хімічні процеси, біологічні і соці- ¹¹ мі.ні системи тощо. Слід зазначити, що в апараті системного підходу і системного аналізу широко подані методи математи-

1. и. кібернетики, моделювання.

Широке застосування у фундаментальних і теоретичних Дослідженнях знаходить мислений експеримент. Метод Дослідження, що лежить в основі такого типу експерименту, і рун'Гується на системі розумових, практично нездійснених прийомів, проведених над ідеальними об'єктами. Уявний екс­перимент — це теоретична модель реальних експерименталь­них Ситуацій і проводиться з метою з'ясовування узгодженості "^г,ІОІІНИХ принципів теорії.

Методологічний аналіз досягнень науки показує, що прин­ципи найбільш поширених загальнонаукових методів досліджен-

2. н природи — описовий, порівняльний, експериментальний та п « орйчний — є вираженням принципів системного підходу.

Рівень конкретно-наукової методології поданий су­купністю конкретних концепцій (теорій) і методів наукового дослідження в різноманітних областях природничих, технічних тя гуманітарних наук.

Теорія і метод взаємопов'язані*. Це знаходить своє відображен­ні! саме у визначеннях цих категорій науки. Зокрема, метод — це пісіб> шлях дослідження або теорія, що являють собою су­купність прийомів наукового дослідження. Сюди включають пналіз, теоретичне пояснення матеріалу, висновки та операції з практичного або теоретичного освоєння дійсності. Метод в ціло­му підпорядкований вирішенню конкретно-наукових задач.

Теорія у широкому розумінні — це цілісна система знань, комплекс поглядів, уявлень, ідей, спрямованих на тлумачення і пояснення будь-якого явища. У більш вузькому і спеціальному змісті, теорія — це вища, найрозвинута форма організації науко­вого знання, яка дає цілісне уявлення про закономірності істот­них зв’язків у визначеній області реального світу, який є об’єктом теорії.

З наведених вище визначень методу і теорії випливає, що головний зміст методів у науці складають, насамперед, наукові теорії, перевірені практикою. Реально ж та або інша теорія вис­тупає як метод дослідження, виконуючи його основні функції. Отже, основна розбіжність між методом і теорією має функціональний характер. Формуючись як теоретичний резуль­тат попереднього дослідження, метод стає початком і умовою по­дальших досліджень.

Конкретно-наукова методологія виконує синтетичну функцію всередині конкретних наук, за умовами їх взаємодії.

Наприклад, теоретико-фізичне вивчення біологічних явищ можна провести на грунті методології сучасної фізики.

Між рівнями дослідження і методами пізнання природи існує закономірний зв'язок, що виражається наступним чином. Емпіричному рівню досліджень властиві порівняння, вимір, індукція, дедукція, аналіз, синтез. Теоретичні методи грунту­ються на принципах побудови гіпотез, проведенні моделювання й ідеалізації об'єкта, абстракції, узагальненні, мисленому експе­рименті та інших методах і формах вивчення дійсності.

Окремі науки втрачають безпосередній зв'язок зі своєю власною емпіричною базою і продовжують розвиватися теоре­тично, стикаючись безпосередньо з експериментом лише в при вирішенні власних, конкретних, практичних задач.

У умовах сучасного науково-технічного перетворення знач­ного прогресу досяг також безпосередній науково-практичний рівень пізнання — методика і техніка досліджень. Вони подані великим різноманіттям інструментальних і логічних прийомів, засобів вивчення конкретних властивостей об'єктів і явищ. При цьому в експериментальних науках методика збагачується най- сучасним устаткуванням і апаратурою. Треба підкреслити, що проаналізований рівень досліджень знаходиться на межі безпо- «««рпдньої взаємодії суб'єкта й об'єкта. Особливо цей факт має мі* щ* у сучасній квантовій фізиці, де дію пристрою на об'єкт ми чідження не враховувати неможливо.

Методика, як вихідний засіб (прийом) пізнання, забезпечує можливість встановлення адекватного зв'язку з об'єктом мі 111 <) її і дно до чинної закономірності. Це дає можливість одержа- і и об’єктивні дані про властивості об'єкту дослідження.

Науці властиві емпіричний і теоретичний рівні пізнання та «Фгіпіізації досліджень. Результатом емпіричних досліджень, мрміїрдених експериментальним шляхом, є конкретні факти, що 14 МИ готують істотні кількісні і якісні ознаки і властивості и и ііджуваних об'єктів і стають носіями елементарного знання. Мідиосна сталість емпіричних характеристик і зв'язків між ни­ми и досліджуваних об'єктах, багаторазово реєструються в екс- н» і»именті і виражаються за допомогою емпіричних правил і за- і її. Останні можуть мати ймовірносний характер.

На емпіричному рівні пізнання формується низка при- * чадних наук, досягнення яких впроваджуються в практику «Ги, щрияють розвитку теоретичного рівня пізнання. Напри- м під, на базі теоретичної і прикладної фізики виникли такі на- V» и. ніс фізика металів, фізика напівпровідників і інші галузі. М»н гупне впровадження результатів використання цих наук у практику стало основою для розвитку різноманітних практич­нії прикладних наук — металознавства, напівпровідникової м чпології тощо (див. рис. 4). Фундаментальні (теоретичні) на- V • и розвиваються з випередженням, завдяки чому створюється МмоПхідний теоретичний базис для прикладних наук. Стратегія і штку сучасної науки та організація досліджень з актуаль­ні проблем включають найважливіший принцип встановлен­им і і абільних, планомірних взаємозв'язків між фундаменталь­ним и та прикладними науками. Для сучасної науки характер­ним < прискорення протікання циклу: фундаментальні и" ндження — прикладні дослідження — експериментальна і - іробка — практичне впровадження.

Про конкретне використання методології експерименталь­нії ч до(!ліджень буде наведено у розд. 4.

Прямий зв'язок прикладних наук з виробництвом установ­люється за допомогою розробок (див. розд. 5). Всі технічні науки мають відношення до наук прикладного характеру. Розробка те-, орії є непорушною умовою наукового знання. Теоретичний рівень наукового знання грунтується на ідеальному відбитку емпірично­го матеріалу у вигляді визначених законів або теорій.

Характерною рисою сучасної науки є те, що теоретичне по­яснення здійснюється як якісним, так і кількісним шляхом. Ос­таннє досягається за допомогою математичного апарату.

Формування теоретичного рівня обумовлює суттєві якісні особливості в емпіричному рівні досліджень, тому що теорії вла­стиві об'єднання та узагальнення фактів шляхом виділення в них найбільш істотного, загального, цілеспрямованого впливу на постановку та хід подальших досліджень.

Заслуговує на увагу питання про співвідношення поняття "метод" і "методика". Ці поняття часто вживають у одному й то­му ж самому змісті. У методологічному плані необхідно суворе розмежування цих понять. Поняття "методика" має досить вузь­кий зміст, тому що за допомогою методики вирішуються кон кретні сторони питання, вирішуються більш вузькі конкретн задачі дослідження. Методика забезпечує одержання визначе­них фактів, тобто конкретної істини, результату, що відбиває ок­ремі властивості досліджуваного об'єкту.

Наприклад, у фізиці твердого тіла використовуються так; методики, як реєстрація температури, тиску та інших характе ристик. Характерною стороною методики є конкретний технічний або логічний принципи і засіб реєстрації визначеногс прояву досліджуваної функції відповідно її природі.

Метод — це принципово більш загальний підхід до вирішен ня основних задач наукового пізнання. Він включає також те орію і спирається на сукупність методик, що дозволяють вивча ти основні істотні сторони досліджуваного об'єкта або явища, j

Метод і методика — це різні за своєю значимістю наукові категорії, і їх співвідношення з'ясовані в межах уявлень пр< взаємозв’язок цілого і конкретного.

Метод виконує синтетичну функцію стосовно окремиз фактів, одержаних за допомогою певних методик. Умовне ото тожнення цих понять у низці випадків може бути виправданий мпині.ки деякі сучасні високоефективні методики дослідження \ і руктури і функцій діють на принципах, що мають більш загаль- м , иінчимість для різноманітних областей науки (наприклад, еле-

• і рим на мікроскопія, рентгеноструктурний аналіз та інші мето- мичні засоби пізнання).

У практичній роботі довільне використання зазначених понять |М и му або іншому вигляді безпосередньо не впливає на кінцеві ре­ву чі.тнти досліджень. Проте необхідність розмежування зазначених

піц, у загальнотеоретичному аспекті більш ніж очевидна, тому

п отожнення їх може бути причиною методологічних помилок.

В теперішні часи відзначається взаємопроникнення і в ми модія методів і методик наукового дослідження. Це відбиває м тії і принципів системного підходу.

І Іеобхідно відзначити також зростаюче значення точних ме- нцін. тих методик, застосування яких наближає деякі дис- мни міни до розряду точних наук (наприклад, молекулярна гене- і ими, біофізика, геохімія та інші розділи сучасних наук).

вростання ролі науки в суспільстві пов'язане з ускладнен­им м и її внутрішньої структури, диференціацією на велике число і микретних дисциплін, інтеграцією, індустріалізацією наукової мри ці, зростанням капіталовкладень на її розвиток, збільшен- ммм чисельності науковців, створенням нових наукових пі ніриємств тощо. За такими обставинами виникла необхідність

♦ нової соціальної дисципліни — науки про саму науку,

щи одержала назву — наукознавство [5,6].

Наукознавство — це одна з галузей досліджень, що вивчає пн ««помірності функціонування та розвитку науки, структуру і ишмміку наукової діяльності, взаємодію науки з іншими •митільними інститутами і сферами матеріального і духовного м и і пі людства. Наукознавство всебічно відбиває ті загальні і - v г и ні процеси, явища, які характерні для різноманітних і*н.рій науки, їх взаємозв'язку, а також для визначення 111 и підношення між наукою, з одного боку, і технікою, вироб­нії! шом і суспільством ,3 іншого.

Наукознавство, як і будь-яка інша галузь знання, виконує ф\ н к ції, що пов'язані з одержанням і накопиченням матеріалів, Ф " гт, їх систематизацією і теоретичним узагальненням, про- і нотуванням і розробкою практичних рекомендацій.

Основні задачі наукознавства полягають у:

1. Вивченні законів і тенденцій розвитку науки (еволюція і ре­волюція в науці, внутрішня логіка розвитку, випадок і необхідність, можливість і дійсність, рушійні сили наукового прогресу тощо).

2. Проведенні аналізу взаємодії наук (класифікація наук, вивчення процесів диференціації та інтегрування наукових ме­тодів і дисциплін, типологія наукових досліджень).

3. Прогнозуванні в науці (предмет, категорії і характеристиці ки прогресу, екстраполяція наукових ідей, кризи в науці, шляхи їх подолання, можливе і неможливе в науці).

4. Структуризації наукового знання (аналіз типів теорій і закої нів науки, процеси їх формування, методи наукового дослідження)!

5. Реалізації наукової творчості (його психологія, інтенЛ сифікація, особистість і колектив, проблеми евристики, культур ри наукового дослідження).

6. Визначенні проблем організації науки і керування її роз-1 витком (критерії і принципи служби наукової інформації, плану! вання, підготовка і розподіл кадрів, поділ праці в колективі, про-І блеми ефективності праці, наукової організації досліджень, наукої вих шкіл, розробка обгрунтованої стратегії наукового пошуку).

7. Визначенні співвідношення між наукою і культурою, на«| укою і технікою, наукою і виробництвом, наукою та побутом. З’ясування механізмів цієї взаємодії.

8. Критиці помилкових і реакційних поглядів і кон-І цепцій у науці.

Вирішення цих задач пов’язане з використанням відповідний методів і понять філософії, історії, соціології, політичної економіїї психології, логіки, математики, кібернетики та інших наук.

Таким чином, наукознавство являє собою цілісну методологої соціологічну систему знань науки. При цьому комплексність даної науки виражається у використанні різноманітних методів і досяг нень усього розмаїття наук для розробки специфічних проблем, не розв'язаних жодною з даних наук окремо.

Наукознавство не є простою сукупністю окремих дисциплін знань про логіко-пізнавальні, соціальні, економічні, психологічні структурно-організаційні аспекти розвитку науки. Наукознавство - це наука, що вивчає взаємодію різноманітних елементів, що визнача ють розвиток науки як цілісної системи, що історично змінюється.