1. Суб’єкти інтелектуальної власності;

2. суб’єкти професійної власності;

3. суб’єкти інноваційної власності;

4. суб’єкти інформаційної власності.

11. Суб’єкти похідних та залежних від прав авторів творів (виконавці, виробники записів (фонограм, відеограм), організації ефірного та кабельного мовлення) – називається:

1. суб’єкти інноваційних справ;

2. суб’єкти авторських прав;

3. суб’єкти інтелектуальних прав;

4. суб’єкти суміжних прав.

12. Три форми інтелектуальної власності – це:

1. колективна, індивідуальна, суспільна;

2. корпоративна, індивідуальна, колективна;

3. індивідуальна, колективна, корпоративна;

4. суспільна, приватна, «проміжна» форми власності.

13. Усі види власності та результати творчої інтелектуальної діяльності можна поділити на чотири великі групи. Це:

1. авторські, суміжні права, інтелектуальне право;

2. авторське і суміжне право, права промислової власності, засоби індивідуалізації учасників цивільного обігу та продукції, що ними виробляється; нетрадиційні права на об’єкти інтелектуальної власності;

3. інтелектуальне, авторське, наукове, інноваційне;

4. авторське, суміжне, нетрадиційні права, об’єкти інтелектуальні власності.

14. Інтелектуальна власність охоплює дві сфери прав:

1. інноваційне право та авторське право;

2. право промислової власності та авторське і суміжні право;

3. право промислової власності та авторське право;

авторське і суміжні права.

Розвиток системи відносин інтелектуальної власності в ринковій економіці

1. Державний охоронний документ на об'єкт промислової власності, що засвідчує пріоритет та авторство його творця, а також виключні права особи, яка володіє цим правом, на певній території протягом законодавчо встановленого терміну – називається:

1. авторське свідоцтво;

2. ліцензія;

3. патент;

4. охоронна грамота.

2. Дозвіл на використання науко­во-технічних рішень, які не мають правової охорони, або рішень, термін правової охорони яких вичерпався – називається:

1. безпатентна ліцензія;

2. неліцензійний патент;

3. бездокументарне авторське свідоцтво.

3. До основних методів оцінювання об’єктів інтелектуальної власності відносяться:

1. витратний, порівняльний, прибутковий;

2. витратний, екстраполятивний, експертний;

3. порівняльний, народногосподарський, собівартісний;

4. прибутковий, господарський, калькулятивний.

4. Метод оцінювання вартості об'єктів інтелектуальної власності, заснований на визначенні суми витрат, необхідних для створення нової точної копії оцінюваного активу з урахуванням сучасних цін на необхідні ресурси – називається:

1. метод капіталізації прибутку;

2. метод відновної вартості;

3. метод збільшення від роялті;

4. метод порівняльного аналізу продажу.

5. Метод оцінювання вартості об'єктів інтелектуальної власності, згідно з яким розраху­нок поточної вартості цих об'єктів здійснюється шляхом приведення всіх майбутніх надходжень чистого прибутку від їх використання на дату проведення оцінювання за визначеною оцінювачем ставкою дисконтування – називається:

1. метод дисконтування;

2. метод капіталізації прибутку;

3. метод відновної вартості;

4. метод порівняльного аналізу продаж.

6. Метод оцінювання об'єк­тів інтелектуальної власності, заснований на визначенні вартості цих об'єктів шляхом додавання майбутніх грошо­вих потоків роялті, приведених з використанням ставки дисконтування до поточної вартості — називається: