6.Кримінально-процесуальна норма та її види

Кримінально-процесуальні норми – це встановлені державою загальнообов'язкові правила поведінки суб'єктів кримінально-про­цесуальної діяльності, виконання яких забезпечується, в основно­му, добровільними діями учасників процесу, а у необхідних випад­ках – засобами державного примусу і загрозою юридичної відпові­дальності.

Норми кримінально-процесуального права – це такі правила поведінки, які:

1) встановлені державою та закріплені у відповідному норма­тивному акті

2) є загальними для суб'єктів кримінально-процесуальних відносин (розраховані не на одну конкретну дію, а на багато- чисельне застосування в процесі провадження у криміналь­них справах);

3) загальний характер кримінально-процесуальної' норми ви­значає її загальнообов'язковість для тих осіб, які є учасника­ми кримінально-процесуальної діяльності ( це – підозрюва­ний, обвинувачений, потерпілий, свідок та ін.);

4) вказані правила поведінки забезпечуються силою державно­го примусу.

Кримінально-процесуальні норми ма­ють визначену структуру, вони складаються з гіпотези, диспозиції і санкції. Гіпотеза правової норми вказує на те, коли і при яких умовах (обставинах) необхідно керуватися даною правовою нормою. Диспозиція визначає, хто є учасником конкретних відносин, які регулюються даною правовою нормою, і яка поведінка перед­бачається або дозволяється даною правовою нормою. Санкція вказує на те, які негативні наслідки тягне за собою невиконання передумов (умов) даної правової норми.

Особливості структури норм кримінального процесуального права полягають у такому:

1) у них не завжди чітко в межах однієї статті закону сформульовані гіпотеза, диспозиція і санкція; часто ці елементи норм містяться у рамках кількох статей;

2) оскільки вони є формою реалізації норм кримінального права, то останні завжди ніби "присутні" у гіпотезі процесуальної норми;

3) гіпотеза кримінальної процесуальної норми, як правило, містить підстави провадження процесуальної дії або прийняття процесуального рішення;

4) у диспозиції - самому правилі поведінки - найчастіше відображаються процедурні (здійснювані у певній послідовності) елементи діяльності; тому диспозиції не можуть відсилати до норм матеріальних галузей права;

5) санкції не завжди чітко формулюються у нормі кримінального процесуального права; найчастіше вони містяться у нормах інших галузей права (кримінального, адміністративного, цивільного тощо). Санкції, закріплені у нормі кримінального процесуального права, є кримінальними процесуальними санкціями. Санкції, що передбачають відповідальність за порушення приписів норм процесуального права, але містяться в нормах інших галузей права, є санкціями норм кримінального процесуального права;

6) санкціями норм кримінального процесуального права встановлюється відповідальність за порушення приписів не тих, що сформульовані у їх диспозиції, а тих, що викладені у гіпотезі.

7.Принципи публічності в кримінальному процесі.

Принципи публічності (офіціальності), гласності (відкритості) кримінального процесу, всебічного, повного й об'єктивного дослідження обставин, а також змагальності і рівноправності сторін у кримінальному процесі. Положення цих принципів випливають із Загальної декларації прав людини, Європейської конвенції про права людини, Пакту про громадянські і політичні права і є одночасно метою кримінального процесу. Зміст принципу публічності розкривається в таких положеннях:

Орган дізнання, слідчий, прокурор, суд зобов'язані в межах своєї компетенції порушити кримінальну справу в кожному випадку виявлення ознак злочину, прийняти всі передбачені законом заходи до встановлення події злочину, осіб, винних у скоєні злочину, та їх покарання, незалежно від того, чи просить про це потерпілий .

При розслідуванні кримінальної справи слідчий та прокурор повинні встановити всі суттєві для справи обставини. Потрібно зібрати і перевірити всі необхідні докази, не ставлячи з'ясовування тієї або іншої обставини, одержання того або іншого доказу в залежність від прохання в тому зацікавленої особи і не залишаючи той або інший факт нез'ясованим по тим лише мотивам, що особи, які беруть участь у справі, не заявляли про це клопотання.

Розглядаючи кримінальну справу по суті, суд не повинен обмежуватися дослідженням доказів, зібраних на досудовому слідстві, а за власною ініціативою зобов'язаний збирати і досліджувати додаткові докази для встановлення істини у справі, винесення законного й обгрунтованого вироку або іншого рішення.

Принцип гласності (відкритості) закріплений у п.7 ч. 3 ст. 129 Конституції України, а також у ст. 20 КПК. Гласність кримінального процесу полягає в тому, що, за загальним правилом, суд розглядає справи у відкритих засіданнях при громадянах, які не є учасниками процесу, при представниках засобів масової інформації, що мають вільний доступ до залу судового засідання. Винятки з цього принципу складають випадки, коли в кримінальній справі торкаються інтереси державної таємниці. Тому слухання завжди проводяться в закритому судовому засіданні (ч. 1 ст. 20 КПК). Перелік відомостей, що складають державну таємницю, зазначений у Законі України “Про державну таємницю”. Крім того, за мотивованим рішенням суду закрите судове засідання допускається: По справах про злочини осіб, що не досягли 16-літнього віку; По справах про статеві злочини, а також по інших справах із метою запобігання розголошення відомостей про інтимні сторони життя осіб, які беруть участь у справі