2.Історичний погляд англо-американської правової системи

Однією з фундаментальних основ загального права було те, що кримінальні справи та більшість цивільних справ розглядав суд присяжних.

У XV-XVIII ст. загальне право було доповнене правом справедливості. Суд справедливості виник як правомочність монарха здійснювати через лорда-канцлера право пом'якшення суворих судових рішень, посилаючись на загальні принципи права, поняття добра, гуманності, а не на конкретні прецеденти.

Суд лорда-канцлера заповнював прогалини загального права, він не змінював норми, які встановили суди, а, по суті, виробляв додаткові норми, що називалися нормами права справедливості. З часом лорд-канцлер втратив можливість вирішувати справи на власний розсуд. Його суд перейшов до вирішення спору на основі прецедента. Так склалися дві паралельні системи прецедентного права, які мали багато відмінностей у нормах процесуального та матеріального права. З часом це ускладнило процедуру судового розгляду справ.

Право справедливості істотно відрізнялося від загального права. Воно, по-перше, мало інше історичне походження; по-друге, його міг застосовувати тільки канцлер; по-третє, процедура права справедливості не знала інституту присяжних; по-четверте, канцлер приймав наказ, тобто не судове, а управлінське рішення. Незважаючи на це, право справедливості було

зібранням чинних юридичних норм, і у 1873-1879 pp., згідно з Актами про судоустрій, усі англійські суди отримали повноваження використовувати норми, передбачені правом справедливості, та застосовувати норми загального права. Тобто норми загального права та права справедливості стали застосовуватись одними й тими ж суддями і склали органічну частину одного прецедентного права Англії.

Нині для того, щоб визначити, до якого права належить справа, слід зрозуміти, до якої галузі законодавства вона належить. Загальне право включає питання кримінального, договірного, цивільно-деліктного права, а юристи права справедливості вирішують питання про нерухомість, довірчу власність, торгівлю, банкрутство, спадкування тощо. Тобто сучасне англійське право має дві системи права, кожна з яких має власний предмет та процедуру регулювання.

В Англії головним для юриста було вміти порушити справу, знайти форму позову, тобто необхідну процедуру, яка дозволяла звернутися до Королівського суду. Якщо ж процес починався, можна було покластися на присяжних, які знайдуть правильне рішення. Англо-американська правова сім'я - це сукупність національних систем права, що мають загальні риси, які проявляються в єдності закономірностей і тенденцій розвитку на основі норм, які сформулювали судді в судовому прецеденті, в поділі права на право загальне і право справедливості, у визнанні закону лише після випробовування його судовою практикою, в перевазі процесуального права над матеріальним.

Загальне право англо-американського типу поширене, крім Англії і країн Північної Америки, в ряді держав різних континентів: у Північній Ірландії, Австралії, Новій Зеландії, Канаді, у визначеному ступені - в колишніх колоніях Британської імперії тощо.

Усередині англо-американського типу правової

системи розрізняють дві групи: англійське загальне

право (Англія) та американське загальне право (США)