Концептуальні положення

• Розвиток людини здійснюється стрибкоподібно, кіль­кома щаблями. Перший із них – народження фізичного тіла. У віці семи років народжується перше духовне тіло, завдяки чому починається самостійне внутрішнє емоційно-образне життя. У віці 14 років "народжується друге духовне тіло", що створює умови для самостійного емоційного життя і мислен­ня, а у 21 рік відбувається народження людського "Я". Кож­ний із названих циклів життя висуває у процесі виховання і навчання свої завдання, цілком специфічні вимоги.

• Природовідповідність: розвиток дитини відбувається за заздалегідь заданою, генетично детермінованою програмою, передує навчанню і визначає його; спонтанність вільного роз­витку природних задатків; "ідучи за дитиною", створення максимально сприятливих умов для виявлення її природних здібностей. Учителі мають ураховувати: розвиток людини відбувається у ритмі семи років.

• Вільне виховання і навчання, без примусу, насильства, духовного і тілесного. Відмова від влади над дітьми.

• Свобода як засіб виховання. Свобода навчання, вихо­вання та творчості.

• Виховання і навчання пристосовуються до дитини, а не вона до них.

• Дитина у процесі навчання сама проходить, осягає всі етапи розвитку людства. Тому не треба забирати "дитинст­во", інтелектуалізувати розвиток завчасно.

• Навчання невіддільне від виховання: будь-яке навчання є одночасно і вихованням певних якостей особистості.

• Екологія і культ здоров'я.

• Культ творчої особистості, розвиток індивідуальності за­собами мистецтва.

• Імітація як засіб навчання.

• Поєднання європейської і східної культур: вчення Христа та уявлення про особистість як сукупність фізичного тіла та ефірного, астрального.

• Єдність розвитку розуму, серця і руки.

• Опора на авторитет педагога, школа одного вчителя упродовж 8-9 років (щоб уникнути стресів).

• Школа для всіх.

• Єдине життя педагогів і учнів.

• Обережність, увага, дбайливість, ненасилля та допомога, насамперед любов до дитини.

• Розвиток образного сприйняття світу.

• Збереження об'єктивності знань і прагнення зробити їх частиною реального життя.

• Важливість не результату, а процесу.

• Велика увага естетичному розвитку і трудовому вихо­ванню.

Понятійний апарат

Антропософія – філософське вчення, розроблене Рудольфом Штейнером, поєднує в собі елементи німецького ідеалізму (дійсність як поступове самовиявлення духу), світогляду Ґете, у якому світові явища розглядаються як метаморфоза об'єктивно­го духу, а також християнства, згідно з яким розвиток здатності до пізнання приводить людину до досконалості.

Вільне виховання – напрям у педагогіці, що зародився у другій половині XIX ст. (Л. М. Толстой), відстоює вільний саморозвиток дитини в ході самодіяльних занять.

Головний урок – ранковий урок, на якому вивчається один предмет протягом кількох тижнів.

Евритмія (з грецької – прекрасний ритм, прекрасне зву­чання) як мистецтво руху, мистецтво "видимої мови" виникла в результаті вивчення законів руху гор­тані, піднебіння, губ, завдяки яким людина може говорити та співати. Закономірність рухів гортані, за Штейнером, можна поширити на весь людський організм. Особливо "промовис­тими" можуть бути руки і кисті рук: "Завдяки чому ство­рюється можливість побачити те, що ми чуємо у співах і мов­ленні". Евритмія подавалася не лише як сценічне мистецтво, а й як невід'ємна частина педагогічного процесу у вальдорфській школі.

Навчання "за епохами" ("епохальна методика") –періодична система викладання. Математика, історія, фізика тощо викладаються не паралельно, а періодами, у здвоєних ранкових заняттях, щодня впродовж 3-5 тижнів. Здвоєні за­няття з художньо-прикладного мистецтва відбуваються у другій половині дня. Денні години відводяться на заняття му­зикою, мовою, евритмією.

Ритм – поняття, введене Р. Штейнером для пояснення періодичності розвитку дитини. При цьому враховуються семирічний, річний і денний цикли в розвитку дитини.