Особливості змісту "навчання за епохами" по класах:

1. Прообрази і казки; від образу до букви; співи, ев­ритмія; в'язання спицями.

2. Чудеса і легенди; письмо; арифметика; флейта, малю­вання, ручна праця.

3. Створення світу і Старий Завіт; ноти, малювання форм; в'язання гачком.

4. Розрив загального і приватного; дріб; європейські міфи; орнамент, канон, вишивка.

5. Гармонія та античність, Греція; десятковий дріб; ор­кестр, робота з деревом.

6. Середні віки, боротьба добра і зла; Рим; фізика, про­центи, геометрія, стругання.

7. Простір і Ренесанс; алгебра, вірші, гаптування.

8. Революція, XIX століття; економіка, хімія, компози­тори, робота з металлом.

9. Екологія, технічний прогрес і моральність, історія мистецтв, теслярна справа.

10. Політика, історія, суспільство, фізика, драматургія, кераміка.

11. Суспільство, література, музика, скульптура, палітурна справа.

12. Історія культури; імпровізація в усіх сферах.

Серед дня, у другій його частині, школярі займаються та­кими предметами, які активізують дихання і будуються як процес вправ: іноземна мова, музика і евритмія. З першого класу діти вивчають дві іноземні мови.

Музика має таке саме значення, як і вивчення мови. З першого класу діти співають і грають на музичних інстру­ментах. Діапазон музичного навчання розширюється, потім організовуються оркестри і різноманітні ансамблі.

Евритмія – це мистецтво руху, розроблене Р. Штейнером. У ній мова і музика перебувають у гармонії з рухом виконавця. Це захоплює всіх оточуючих, залучає діяти разом. Евритмія служить для встановлення гармонії душі й організму, що росте.

Підсумкова й обов'язкова частина шкільного дня – виховання ремеслом. Учні початкових класів учаться в'язати спи­цями, гачком, шити, виготовляти одяг.

У вальдорфській школі дитину не підганяють в її розвитку і не влаштовують хронометражів, зрізів, контрольних тощо, тому діти не знають страху перед оцінками. Відсутній і ди­ректор – це не педагогічна монархія, а республіка рівно­правних громадян – учителів, учнів, батьків, пов'язаних спільною діяльністю і взаємною відповідальністю.

Третій період – з 14 до 21 року. У це семиріччя відбувається розвиток мислення, і головне у вихо­ванні — "пошук істини, рух до правди".

Один учитель веде дітей з 1-го по 8-й клас майже з усіх предметів. Тут немає традиційного розкладу уроків, за яким через кожні 40-45 хвилин – новий предмет. Викладання певної теми здійснюється впродовж 3-4 тижнів щоденно (з 7.45 до 9.45). За цей час учні практично вивчають увесь матеріал із певного предмета. Це змушує вчителя дуже ретель­но добирати матеріал, відсіяти непотріб, вичленити те, що підлягає обов'язковому засвоєнню. Використовується такий підхід: спершу концентроване ознайомлення учнів із новим матеріалом, далі – його розгортання і закріплення.

Вальдорфські педагоги ніколи не кажуть дитині "ні" та "не можна". Вони ніколи не критикують, не фіксують уваги на тому, що вона зробила щось не так. Важливішим є про­цес, а не результат, тому що дитина пізнає світ. Ось чому у вальдорфських школах ніколи не виставляють оцінок, не принижують дитину порівнянням. А наприкінці року діти пишуть вірш чи картину. Це і є характеристика їх розуму і душі. Учитель не має підручників, програми, годинного плану. І предметів теж немає в їх звичайному розумінні. Один педагог веде всі предмети, тобто розповідає дітям про різні галузі людського знання.

Одна з особливостей в організації школи – роль батьків, тому що фундаторами школи звичайно виступають вони. У спільних учительсько-батьківських об'єднаннях вирішуються питання будівництва, проведення спільних свят, стосунків із державними організаціями тощо. У багатьох школах один день на тиждень – батьківський. Батьки приходять сюди, щоб займатися евритмією у залах, ручною працею – у шкільних майстернях, малюванням і музикою разом зі своїми дітьми. Потім буває лекція або бесіда про життя школи, не­величкий концерт спільними зусиллями батьків і дітей.

Оскільки вальдорфські школи не залежать від держави, навчання у них платне. Проте плата диференційована: бідні батьки можуть бути від неї взагалі звільнені, а багаті вносять значні суми, що перевищують плату за навчання їхньої влас­ної дитини.