Вальдорфська педагогіка

Будь-яке навчання людини є не що інше, як мистецтво сприяти прагненню природи до свого власного розвитку.

І.Г.Песталоцці

Приймай дитину з благоговінням, виховуй її з любов'ю, випускай вільною.

Р.Штейнер

Мета і завдання технології

В основі вальдорфської педагогіки лежить найцікавіше антропософське вчення про індивідуальність людини, основні компоненти якої тіло, душа і дух. Р. Штейнер писав про чотири могутніх галузі цивілізації – пізнання, мистецтво, релігію і моральність, які можуть гармонійно поєднуватися в одному людському "Я". Це "Я" виступає у трьох головних функціях людської душі – волі, почуттях та мис­ленні, які перебувають у стані безперервного руху.

Головна мета цієї педагогіки – розвивати новий спосіб пізнання. Адже для фізичних почуттів відкритий лише фізич­ний світ, а людина – істота духовна, яка має, крім фізичного тіла, ще й душу. Р. Штейнер надавав особливого значення розвитку "духу" та "душі", а також розкриттю здібностей душі дитини, сприянню її духу в житті.

Завдання вальдорфської школи в тому, щоб упродовж три­валого часу розвивати здібності, а не збирати знання; її кредо – це відмова від влади над дітьми.

Головне завдання вчителя вальдорфської школи – допо­могти дитині в її духовному самовизначенні, створити макси­мальні умови для розвитку та закріплення її індивідуальності.

Дитина – громадянин трьох світів: матеріального, душев­ного і духовного. Її "Я" – це мікрокосм, який усією своєю істотою пов'язаний із макрокосмом. Їй потрібна допомога в осягненні духовного, яке надходить у вічній істині, доброті, любові. Учителі цих шкіл намагаються допомогти своїм ви­хованцям оволодіти антропософським мисленням.

Зміст технології

У центрі всієї вальдорфської педагогічної системи – дитина, її внутрішній, динамічний, багатоколірний світ. За Р. Штейнером, організація життя дитини повинна бути максимально зорієнтована на психофізичні та біологічні ритми живої душі – ритм дихання, сну і денної діяльності, голоду і ситості, ритм тижня, пори року.

Людське життя перейняте ритмами, виникнення яких у людини спостерігається з самого народження. Першим з'являється ритм дихання, що поступово стає дедалі чіткішим. Другим – харчування материнським молоком. Третій – основ­ний ритм у житті людини – ритм сну і відпочинку. Дитина поступово пристосовується до земного ритму. Таким чином, вважав Р. Штейнер, життя дитини повинне будуватися на основі чергування ритмів. Наприклад, чергування занять із вихователем ("вдих") і часу, коли діти надані самі собі ("видих"). Ритми не можна абсолютизувати для всіх і на всі часи. Вихователь повинен уміти вибрати такий ритм життя, який максимально підходить саме цій груш і цій дитині. Домашнє життя дитини теж вибудовується на основі дотриму­вання ритмів. Оптимальний ритм вселяє дитині почуття впев­неності. Ритм не можна плутати з режимом; це складніші взаємини людини з довкіллям.

Перший період життя дитини Р. Штейнер визначив як "імітацію і приклад" – у неспокійної людини діти теж бу­дуть неспокійними. Дитина вчиться тільки шляхом імітації.

Перші сім років життя дитини – виховання волі дитини і ключове слово для вихователів, батьків і вчителів — "Я сам". У сім років настає глибока криза в розвитку дитини – зміна молочних зубів. Р. Штейнер учить обережно ставитись у цей період до її психофізичного ресурсу і категорично за­бороняє до настання семи років нав'язане інтелектуальне навантаження – математику, читання, письмо.

Знайомство педагогів із дітьми відбувається ще перед всту­пом їх до школи – у дитячому садку, де вони разом займа­ються музикою, малюванням (мокрий метод та крейда), ліпленням із глини, воску, танцями та евритмією. Заняття в дитячому садку проводяться з групами по 12-20 дітей, три­вають півдня, що є оптимальним.

До школи діти приймаються тільки в сім років. З семи до 14 років – інший період у житті дитини, коли йде інтенсив­ний процес формування почуттів, і тут ключове слово — "Світ прекрасний!". Розклад у вальдорфській школі радикально відрізняється від загальноприйнятих, орієнтованих, як правило, "вертикаль­но". У звичайних школах щодня проводяться різні уроки. Учнів довільно перекидають з одного предмета на інший, а це перешкоджає глибині розуміння досліджуваного змісту.

Розклад дня у вальдорфській школі ритмічно повто­рюється і складається з трьох частин. Перша частина – "го­ловний урок", та дисципліна, що поглиблено вивчається тепер і охоплює перших два уроки. Ця дисципліна визна­чається з гуманітарної або природничо-наукової галузі (літе­ратура, фізика, історія), її вивчають 3-4 тижні підряд як цілісну "епоху". Коли закінчується цей період ("епоха"), діти починають вивчати інший предмет.