3. Опишіть вдачу та характер б.Хмельницького.

Зовнішній вигляд Хмельницького відтворений на відомій гравюрі Гданського гравера Гондіуса, що була зроблена з прижиттєвої замальовки 1651 р. Абра хама Вестерфельда, придворного маляра Януса Радзивила. Доповнюють уявлення про зовнішність Богдана нотатки мемуаристів. Наприклад, венеціанський посол Віміна зазначив, що гетьман на зріст скоріше високий, ніж середній, широкої кості й міцної будови. Щодо побутових звичок і уподобань, то відомо, наприклад, що гетьман палив довгу турецьку люльку і полюбляв каву, на ті часи ще мало вживану в Європі. Добре стріляв з лука, з яким виїздив на бій, а зі зброї завжди носив при собі шаблю. В доброму настрої міг пограти на бандурі. Врешті, як тоді було заведено, багато пив, віддаючи перевагу домашнім напоям – горілці, пиву й медові. Збереглися яскраві свідчення про вдачу гетьмана, у якій відзначали ніби два єства: одне вибухово-холеричне, інше – мовчазне, задумливе й похмуре, однаково схильне і до розчулення, і до втаємниченої підступності. Сучасники нераз описують страхітливі вибухи гетьманського гніву, коли він міг кричати з такою несамовитою люттю, що кидався по покоях, рвав себе за волосся, ногами бив землю або ж метався, немов шалений, що втратив розум. У такі хвилі, як тоді писали, ніхто не міг йому суперечити, а хто посмів би, позбувся б життя.

4

Загалом же у публічних виступах і поводженні з рядовими козаками тримався з підкресленою привітністю, досконало володіючи мистецтвом показної відвертості та сміливого владного жесту. Це забезпечувало йому стійкий авторитет у козацькій масі, а його тяжка рука сприймалася за належне у підтримці жорсткої дисципліни.

Н.Яковенко «Нариси історії України з найдавніших часів до кінця ХVІІІ ст. – К., 1997.»

4. Які факти з біографії б.Хмельницького Ви дізналися з Літопису Самійла Величка?

Зіновій Богдан Хмельницький служив у Польщі як вільний і значний шляхтич, маючи чин конюшого, у вельможного пана Потоцького. Коли ж замок був уже готовий, Потоцький із багатьма рівними собі польськими шляхтичами прибув до Бродів оглянути той замок, фундатором якого він був. Ходив з тою своєю свитою, розглядаючись, по Бродських валах і дуже був задоволений: Бродська фортеця, яку він спорудив власними стараннями і коштом, виглядала показною й міцною. Тут-таки чув він од дворових своїх велику собі хвалу – всі відзначали цю фортецю і називали її неприступною. Ходив тоді при Потоцькому тими валами і конюший його Хмельницький. А що був від природи старатливий, моторний і вчений, то сподобився від свого пана тої милості, що його запитано такими словами: «А що думаєте ви, пане Хмельницький, про цю фортецю? Я вважаю, і всі з цим згодні, що вона неприступна». Хмельницький побачив, що його підпилий пан збирається пофантазувати, і вчинив необережно таку відповідь: «Ясновельможний добродію, що рука людська зробить, те й зруйнувати може». Звісно, що сказав він правду, але Бродський фундатор пан Потоцький такою відповіддю був дуже вражений. Однак Хмельницький не завважив цього, лише згодом його співвітчизники, а також найближчі панські слуги, з якими він був у добрих і приятельських стосунках, застерегли його, що він має того ж дня згубити від панського меча голову. Тоді, не чекаючи своєї смертної чаші, тільки-но почали накривати столи у новозведених панських будинках, він, Хмельницький, вийшов тихцем із замку на свою квартирю, що її мав у самих Бродах. Там вивів свої кращі коні і, склавши у в’юки, що було в ту хвилю при ньому, поспішно й таємно рушив зі своєю челяддю у незміряний путь. Отож, поки дійшло до половини панського обіду, Хмельницький уже встиг улузати миль три-чотири.

У пів-обіді пан Потоцький, вже добре зігрівши собі сикером лоба, наказав своєму покойовому винести собі з кімнати палаша, а іншого свого служника послав покликати конюшого Хмельницького. Той, не знайшовши Хмельницького по всьому замку, удався до його квартирі, а там дістав від челяді відповідь, що Хмельницький посідлав і пов’ючив коней рушив поспіхом із квартири незвідькуди. Служник приніс цю звістку своєму панові Потоцькому, і всі тоді зрозуміли, що Хмельницький назавжди полишив свою службу й утік від панського гніву. Пан Потоцький, почувши про виїзд

5

Хмельницького, ще більше розгнівався і зараз же наказав слугам гнатися за Хмельницьким щонайліпшими своїми кіньми і завернути його. І хоч таку гонитву вчинили, але марно, бо Хмельницького не догнали – він щасливо й без жодної шкоди прибув із Бродів на Україну. Тут він прожив деякий час,

спізнався з добрими козацькими молодцями і від’їхав із ними на Низ до Запорізької Січі. Там він провів кілька років, набуваючи потрібної собі вправності в труді військовім, ходив із запорізькими козаками на бусурманські поселення і не затуляв у боях перед ворогом свого обличчя – за це він був у великій шані у Запорізького війська.