Список використаної літератури

1.Дорошенко Н. Софія Русова як педагог // Шлях виховання і навчання. К., 1936.

2.Лукачова О. Софія Русова // Наша Школа. — Ужгород, 1936

3.Ярема Я. Софія Федорівна Ліндфорс-Русова // Промінь, ч. 11—12. — Вінніпеґ, 1970.

Науковий керівник: ст. викладач О.О.Свириденко

Особливості навчально-виховного процесу у звенигородській зош №2 а. Ю. Шиндер

Черкаський національний університет імені Богдана Хмельницького

“По тому, як людина — від перших проблисків

свідомості до останнього подиху – ставиться до

своєї школи, судять про її внутрішню культуру

і благородство, про її здатність дорожити честю і славою свого народу…

Школа завжди повинна бути важливим

вогнищем мудрості народу…”

В.О. Сухомлинський

Життя прожити - не поле перейти. Важка та довга дорога, але зупиняючись в якусь мить, повертаєш свій погляд в минуле і розумієш, що воно було лише миттю, яскравим спалахом, немов блискавиця, феєричним та швидкоплинним. І ось ти стоїш у безкраїй площині і у серце закрадається ностальгія, в думках пропливають забуті образи, які ніби уривки чогось забутого, далекого, але дуже рідного, минулого. Мимоволі згадається дитинство, роки навчання - і, раптом, в цей момент спогади, ніби бурхлива річка, розділяються, накладаючись одне на одне…

Школа, шкільні друзі, шкільні вчителі, шкільне кохання… На привеликий жаль для мене все це залишилося в минулому.Космонавт, банкір, льотчик, артист, токар, моряк, двірник, лікар — усі вони «родом з дитинства», родом зі шкільних років. Усі колись сиділи за партами, писали контрольні і складали іспити, передавали на уроках шпаргалки, любили одні предмети і терпіти не могли інші. Я задумалася над питанням: а що робить шкільні роки воістину чудесними?

Я згадую свій перший день в школі з великою теплотою. Клас був такий чистенький, охайний, як і ми; парти сяяли в променях вересневого сонця. Ми посідали за парти, і почалася ціла доба мого життя — роки шкільного навчання.

Поки ми були ще малими, навчання здебільшого здавалося грою, і вчителі заохочували нас до цього. Вчитися було просто і радісно, адже так багато вільного часу залишається після уроків, а друзі такі веселі, і так багато розваг чекає на кожного. Потім ми підростали, ставали більш серйозними. І навчання складнішало. У старших класах майже всі зрозуміли, що саме тут, у стінах рідної школи закладається наше майбутнє, а наше життя набуває дорослого сенсу. Дійсно, саме в шкільні роки людина вчиться робити вибір: яким предметам віддати перевагу, з ким дружити, у кого закохуватись?

Я згадую свою школу. Як гарно було слухати спів дзвоника, що скликав учнів на урок до світлих просторих класів . А які були перерви! За перерву можна було встигнути все: і завдання повторити, і на майданчику з подругами потеревенити, і до їдальні збігати.

На перервах школа нагадує розбурханий мурашник. Діти різного віку ідуть, біжать в різних напрямках, сміються, розмовляють. А коли дзвенить дзвоник — настає тиша, пустіють коридори. І тільки з-за зачинених дверей класних кімнат чуються голоси учителів, слабкий гомін дитячих голосів, а інколи навіть сміх.

В мальовничому куточку,

Біля річки на горбочку,

Школа рідная стоїть

І квітками майорить.

В нашій школі, як в родині

Всі ми діти, всі єдині.

Вчителі, як ті батьки

Нас навчають залюбки.

Вчать, щоб ми були щасливі

І розумні, і вродливі,

Щоб ми старших поважали

та малих не ображали.

Я навчалася в Звенигородській загальноосвітній школі І-ІІІ ступенів №2. Приміщення школи побудоване ще в 1905 році. Пройшовши шлях реконструкції в 1972 році та 2011 році, школа стала авторитетним освітнім закладом міста.

Наша школа — маленька, в ній вчиться небагато дітей. Через невелику кількість учнів ми всі знали один одного, і це допомагало нам весело святкувати різні свята. Мені дуже подобалося, коли вчитель, вітаючись зі мною, називав мене по імені, а не по прізвищу.

Я люблю свою школу. У ній прекрасні талановиті викладачі. Вони кожного дня сіяли і сіють зерна своїх знань у наші душі. Через деякий час воно проросте, дасть свої сходи.

Як можна забути уроки зарубіжної літератури і улюблену вчительку Маліченко Валентину Михайлівну. Скільки цікавого, нового та прекрасного вона вклала до наших голівоньок. А які змістовні уроки у Павлик Валентини Антонівни, учителя української мови та літератури! Скільки було списано, написано, переписано диктантів, творів, переказів? Ці люди, справжні професіонали, вели нас шляхом знань, пильно вдивляючись нам у вічі: чи правильно розуміємо ми їхні вимоги, а подекуди їх наполегливість та суворість, Так, ми розуміли вас, рідні наші люди.

Я люблю своїх учителів за чуйне й добре ставлення до нас, за справедливість, за цікаве пояснення нового матеріалу, за особисті якості — тактовність, терпіння, акуратність. У нашій школі завжди панувала атмосфера співтворчості між учнями та вчителями, які дуже серйозно ставляться до своїх предметів, але, разом з тим, могли нас розважити добрим жартом, заохотити до роботи лагідною посмішкою. Ми відчували до себе довіру з боку вчителів, і це стало основним принципом взаємин між ними та нами, учнями. З гордістю можу сказати, що наші вчителі дають якісні знання, бо кожного року майже всі випускники вступають до вищих навчальних закладів. А на районних предметних олімпіадах наші учні посідають перші місця.

Пройшли роки, ми закінчили школу, але завжди в нашій пам’яті залишаться добрі, справедливі, люблячі нас учителі.

Є школа найкраща за всі на землі,

У серці моєму – єдина.

Над нею у вирій летять журавлі,

За ними - дитинства щасливі години.

Створити всі умови для одержання елітної освіти відповідно до інтересів і уподобань учнів – головний напрямок всієї діяльності педагогічного колективу.

Тому у навчально-виховному процесі застосовуються технології, що використовують особистісний потенціал дитини: проектно-пошуковий метод, інтерактивні методи навчання, вводяться нові інформаційні технології із застосуванням мультимедійного комплексу.

Головна мета навчально-виховної роботи педагогічного колективу - розкриття творчого потенціалу особистості учня, створення умов для саморозвитку, самовдосконалення, самореалізації та самовиховання.

Життя частина - рідна школа,

Дитинства нашого це храм.

Знання наук і друзів коло

Даєш ти, школо, завжди нам.

Вчимось Людиною ми бути,

Знання це пронесем в житті.

Не зможем ми його забути,

Не зможем залишити в забутті.

Список використаної літератури

1. В. О. Сухомлинський «Серце віддаю дітям» Київ 1974р.

2. М. Я. Антонець, В. О. Сухомлинський «Гуманістична педагогіка української народної школи».// Педагогіка і психологія, 1977. №4

3. Ткачук Л. Невмируще джерело педагогічної мудрості. //Рідна школа. –1999. -№12. –с.60-66.

Науковий керівник: ст. викладач О. О. Свириденко

ЗАГАЛЬНОЛЮДСЬКІ ЦІННОСТІ

ЯК МОРАЛЬНИЙ ОРІЄНТИР ВИХОВАННЯ

О. Л. Шульга

Черкаський національний університет імені Богдана Хмельницького

Питання про цінності було і є актуальним у будь-яку епоху існування людства, але у кожний історичний час існувала своя система цінностей і потреб.

Класифікація цінностей залишається недостатньо вивченою проблемою і єдиного підходу до розв’язання питання немає. Вважається, що найзагальнішими критеріями поділу у класифікації цінностей є: сфери громадського життя, носії цінностей, ієрархія цінностей. Основні сфери громадського життя зазвичай розрізняють три групи цінностей: матеріальні, соціально-політичні і духовні.

Матеріальні цінності – це ціннісне значення природних об'єктів і предметних цінностей, засобів праці і речей безпосереднього споживання. Соціально-політичні цінності – це ціннісне значення соціальних і політичних явищ, подій, заходів та дій. Духовні цінності – це нормативна сфера явищ суспільної свідомості, що виявляється через відповідні форми, служить нормативною формою орієнтації людини в соціальній і природній реальності. Відомо, що ідеї та погляди можуть бути справжніми, істинними і помилковими, але від цього вони не перестають бути цінностями. Всі ідеї у сфері цінностей виконують певну функцію, регулюють відносини людей, виступаючи засобами й об'єктами їх діяльності. Особливе місце займає культура як цінність інтегрального порядку. Культура як цінність – це все те, що сприяє розвитку людини, її гуманності, шляхетності і творчих здібностей, зростанню її волі, збільшенню влади над природою, суспільними відносинами і самим собою.

Людина формує цінності, а цінності формують людину. Альберт Ейнштейн з цього приводу зауважував: «Із честолюбства або почуття боргу не може народитися нічого коштовного. Цінності виникають завдяки любові й відданості людям і об’єктивним реаліям цього світу». Філософ Джеремі Бентам наголошував, що мораль «у найзагальнішому розумінні – це вчення про мистецтво спрямовувати дії людей таким чином, щоб створювати найбільшу суму щастя» [1]. А хіба щастя не є тим, до чого прагне людина, тією загальнолюдською цінністю, завдяки якій люди могли б жити у мирі та любові?

Аналізуючи ціннісні орієнтири, які обирає людина, можна впевнено сказати про її моральну складову, про те, що лежало в основі її виховання. Звичайно, це не остаточно, адже протягом життя змінюється світ і люди, їхні уподобання та цінності, але є те, що називають непохитними цінностями. Вдумуючись, який в цьому сенс, варто зазначити, що будь-які цінності можна назвати вічними лише в межах виміру людського буття. На мою думку, саме такі цінності і формують моральний орієнтир виховання, адже вони є апріорі заданої системи загальнолюдських відносин.

Інтерес до проблеми духовності завжди був актуальним, а питання моралі посідало істотне місце. Ще за часів Київської Русі мислителі сформували духовно-моральний ідеал з наданням переваги духовному над матеріальним, всебічно підтримуючи духовність, моральність життя («Повість минулих літ», «Домострой»). Глибокі й оригінальні думки є у філософії серця, сформульованій Григорієм Сковородою, що знайшла продовження в творчості Миколи Гоголя, Пантелеймона Куліша, Памфіла Юркевича та ін. [2]. Можна зробити висновок, що загальнолюдські цінності і мораль існують поряд, формують та доповнюють одне одного. Людина не може існувати без цінностей як і без моральної, духовної складової, адже вона не знатиме для чого і заради чого жити. Моральність, духовність розуміється як одна з найважливіших суттєвих характеристик людини, як ціннісний зміст та спрямованість буття людини.

На жаль, в наш час спостерігається зміна загальнолюдських цінностей, нівелюються такі поняття як дружба народів, патріотизм, колективізм та інші. Пріоритетними стають інші цінності – більш приватні, індивідуалістичні. Але це не означає, що людство стає байдужим і піклується лише про себе, адже існують загальнолюдські моральні цінності, яких дотримуються всі. Зазвичай, людина сама визначає для себе загальну модель поведінки, моральні принципи, у що вірити, а в що ні. Дотримуючись цінностей, людина обирає моральне орієнтування в цілому. Проявляючи себе у реальних діях та вчинках, в яких втілюються її цінності, внутрішні потреби та інтереси, моральне виховання підносить та облагороджує людину. Можна стверджувати, що моральність є загальнолюдською цінністю, тому що її дотримання має загальне та істотне для людства значення. Тому необхідно, щоб кожна людина свідомо розставляла пріоритети в житті та дотримувалася вічних загальнолюдських цінностей, адже вони є нашим орієнтиром у царині морального та духовного виховання.

Список використаної літератури

1. Майоров Г.Г. Формування середньовічної філософії / Майоров Г.Г. – М., 1979. – 25 с.

2. Основи філософських знань [Електронний ресурс]. – Режим доступу: URL: http://subject.com.ua/philosophy/osnovi/156.html. – Назва з екрана.

Науковий керівник: к.п.н., доцент І. Т. Лещенко

ГУМАНІСТИЧНІ ОСОБЛИВОСТІ

ПЕДАГОГІЧНОЇ СИСТЕМИ О.А. ЗАХАРЕНКА

О. Л. Ягоденко

Черкаський Національний університет імені Богдана Хмельницького

Фігура Народного Учителя геніального педагога-новатора Олександра Антоновича Захаренка, чий розум займав чи не всі галузі людського знання, постійно привертає до себе увагу все нових і нових прихильників його педагогічної спадщини. І це недивно, адже Олександр Захаренко увійшов у духовність нашого народу як педагог нового типу, і це новаторство стосувалося як проблематики, так і форм прояву цієї проблематики в педагогічній діяльності. Нас і нині вражає незвичайна панорамність педагогічного мислення педагога, його глибинне бачення засад українського педагогічного буття, основ громадськості у контексті загальноєвропейських освітніх процесів кінця ХХ – початку ХХІ століття.

Народився педагог 2 лютого 1937 року в м. Кам’янка Черкаської області.

Закінчив фізико-математичний факультет Черкаського державного педагогічного інституту (1959 р.) і отримав призначення на роботу в село Сахнівка Корсунь-Шевченківського району Черкаської області. Після служби в Радянській армії повернувся в село, до школи. З тих пір його доля до кінця життя була пов’язана з цим маленьким «неперспективним» селом і школою, в якій він пропрацював близько 40 років від звичайного вчителя до директора школи,в якій невтомно працював над стратегічною ідеєю закладу, розвитком творчого потенціалу учителів, формуванням інноваційної педагогічної культури.

Школа стала унікальним закладом, органічно поєднавши елементи різноманітних педагогічних технологій. О.А. Захаренко так пояснював мотиви виховання школярів у процесі реалізації захоплюючої, але конкретної мети, унікальної для звичайної сільської школи: «Створювалось все це не заради примхи або чисто зовнішнього ефекту – а від бажання захопити дітей взимку і влітку, в дощ і в спеку цікавою, корисною справою. Захопити так, щоб у них виросли крила, засяяли очі від бажання здійснити мрію, а потім – подарувати її людям» [1].

Девізом Сахнівської школи є слова її директора: «Поспішаймо робити добро. Духовне добро. Воно стократ цінніше від матеріального». На фасаді школи зображено п'ять основних гасел навчально-виховного процесу, а саме:

• «Школа – колиска твоєї щасливої долі»;

• «Хай завжди буде мама»;

• «Без праці хліб не родить, не квітнуть троянди»;

• «Людина без захоплення – пуста людина»;

• «Вибрати не можна тільки Батьківщину» [2].

Сутність педагогічної технології авторської школи О.А.Захаренка полягає в тому, що процес виховання школярів відбувався під час реалізації певної ідеї, мрії, яка захоплює і об’єднує всіх учасників навчально-виховного процесу: учнів – вчителів – батьків. Це, так би мовити, педагогіка конкретної мети.

За цей період Олександру Антоновичу вдалося втілити в життя низку педагогічних ідей, які мали статус новаторських.

У Сахнівській школі за ініціативи О. А. Захаренка та завдяки спільним зусиллям батьків і громадськості, було збудовано навчально-спортивний комплекс, танцювальний зал, ігрові кімнати, басейни, культурно-музейний центр, обсерваторія, створено музей села, започаткована шкільна багатотиражна газета «Дівочі гори», культурно-музейний центр (обсерваторія, планетарій, демонстраційний і виставковий зали), закладено дендропарк. Згодом директора захопила ідея створення музею села з художньо-меморіальним ансамблем «Криниця совісті» в пам'ять односельців – жертв голодомору 1932–1933 pp. [3].

На думку Ю.І. Рисованого, О.Я. Савченко, О.В. Сухомлинської та ін. українських учених, школа О.А. Захаренка стала практично науковою лабораторією, де протягом десятиліть здійснювався успішний педагогічний експеримент, який випередив час та змінив саму сутність таких понять як школа, учитель, учень, організація навчально-виховного процесу. Школа О.А. Захаренка – яскравий приклад поєднання науки і практики, досвід якої вивчають керівники загальноосвітніх закладів і педагоги як розв’язувати питання формування підростаючого покоління в складних соціально-економічних умовах. Школа Олександра Захаренка – це науково-навчальний комплекс, в якому пропрацьовано із урахуванням досягнень психолого-педагогічних наук, а також вітчизняного та зарубіжного досвіду, нова педагогічна система, яка створювалася роками під керівництвом мудрого педагога, людини, учителя, директора школи з усіма його проявами: талановитої особистості, простого, але мудрого керівника, який любить життя в усіх її проявах.

Оригінальною є педагогічна система педагога-гуманіста, основою якої є виховання дітей у тісній взаємодії школи, сім’ї та громадськості. Надзвичайно гостро в сучасних умовах постає проблема поважного ставлення до батьків, старших, якої торкалися дослідники В. Білоусова, А. Богданова, Г. Ващенко, С. Мельничук та ін. Досить цікаво вона представлена у творчому доробку О.А. Захаренка. Саме родину він розглядав як головний центр, де з покоління в покоління передаються моральні цінності, а фундаментом їх формування є стосунки між батьками та увага і шана до старших. Велика увага надавалася питанням педагогічного всеобучу батьків. Діяв при школі батьківський університет. Досвід сімейного виховання узагальнювався в художньо-педагогічній формі, щоб і робота батьків, і стосунки в родині, і її положення в сільській громаді були у належний спосіб висвітлені.

Тож педагогічна система О.А. Захаренка охоплює всі сфери діяльності закладу освіти та передбачає наскрізну інтеграцію її підсистем у процес навчання, позакласну та позашкільну роботу. Визначено тенденції, шляхи, форми, методи становлення й розвитку системи духовних цінностей дітей та молоді. Система роботи Сахнівської школи здійснювалась з урахуванням психологічних, фізіологічних й культурних особливостей розвитку дітей та їх практичному запровадженні у навчально-виховній роботі школи. А введені О.А. Захаренком поняття «педагогіка конкретної дії», «педагогіка трьох: учителя, батьків, учня», «педагогіка створення добра власними руками», «поспішайте творити добро» стали крилатими висловлюваннями у вітчизняній та зарубіжній педагогіці. Тому спираючись на досягнення педагогічної науки, узагальнюючи власний педагогічний досвід роботи в школі педагог обгрунтував і практично реалізував інноваційну модель сільської школи – соціокультурного простору науки, культури і виховання.

Визнанням оригінальності і новизни педагогічних ідей О. А. Захаренка стало те, що після його смерті Сахнівській школі було надано офіційний статус «Авторська школа О. А. Захаренка» (2002 р.).