Список використаної літератури

1. Родинно-сімейна енциклопедія. – К., 1996. – 420 с.

2. Вишневеький О. Сучасне українське виховання. – Луцьк, 1996.

3. Костюк Г.С. Сім’я і родинне виховання” // Рідна школа – 1996. – № 11 –12, С. – 21-25.

Науковий керівник: к.п.н., доцент І. Т. Лещенко

Провідні напрями родинного виховання м. Л. Черненко

Черкаський національний університет імені Богдана Хмельницького

Серед усіх надбань людини найбільшу цінність має належне виховання, здійснене у родинному колі. Без нього навіть найкращі здібності, найбільші статки, найвище родове походження нічого не варті. Добре вихована людина у духовно-моральному сенсі завжди є значно вищою за будь-якого багатого невігласа. Тому моя доповідь покликана з’ясувати мету, провідні завдання та зміст родинного виховання та у який спосіб його необхідно реалізовувати.

Складовими родинного виховання є:

– розумове виховання – цілеспрямований вплив батьків на розвиток інтелектуальних сил та мислення дітей, на формування культури розумової праці. Провідне місце у ньому займає живе спілкування з людьми. Саме такий обмін думками потрібний у спілкуванні з малими дітьми, коли формуються у них уявлення про навколишній світ. На допомогу прийде арсенал усної народної творчості – пісні, загадки, перекази, казки, легенди, оповідання, байки тощо. Головне призначення розумового виховання родинна педагогіка вбачає в тому, щоб розвивати в дітей цікавість, допитливість розуму й формувати на їх основі пізнавальні інтереси.

– духовно-моральне виховання передбачає формування в дитини високої духовності й складається з формування внутрішнього психічного розвитку дитини – свідомості, почуттів, волі, поведінки. Морально-духовне виховання в родині здійснюється через формування загальнолюдських та національних цінностей: виховання в дитини гуманізму, милосердя, доброзичливості, правдивості, чесності, високої культури поведінки; через засвоєння народної моралі. Традиційна українська родинна педагогіка об'єднує у системі духовно-морального розвитку особистості також релігійне виховання, побудоване на основі віри в Бога і сповідування християнської моралі.

– трудове виховання передбачає використання в родині трудових традицій українського народу через залучення дітей до посильної праці, визначення обов'язків дитини в сім'ї: самообслуговування, догляд за молодшими дітьми, приготування простих страв, виховання уміння серверувати стіл, спільна праця дітей і батьків, робота в домі, на городі тощо.

– естетичне виховання передбачає формування у дітей естетичних смаків та почуттів через екскурсію в природу, висаджування рослин, догляд за квітами, спільний перегляд телепередач, відвідування родиною музеїв, розвиток дитячої фантазії та творчості, залучення до народно-обрядового мистецтва, художньої самодіяльності, організація та проведення традиційних родинних свят.

– моральна підготовка дітей та молоді до подружнього життя в поєднанні із статевим вихованням має здійснюватися в контексті повсякденного життя самої сім’ї, шляхом безпосереднього прикладу батьків, їх взаємин. Дошлюбна підготовка в українському родинознавстві полягає у створенні міцної, здорової, щасливої сім'ї, що не знає чвар і розбрату, розлучень. На думку академіка Михайла Стельмаховича, якщо в домі панує висока моральна атмосфера, то й немає потреби у спеціальному статевому вихованні. А відтак батько повинен передати синові, а мати – дочці знання про особливості чоловічого й жіночого організму, їх гармонію у сімейному житті, бажання мати дітей і виховувати їх, сформувати дух життєвого оптимізму у подружньому житті, переконаність в тому, що справжню радість і щастя людини, насолоду статевим життям можна знайти лише у сім'ї [1; 57].

- фізичне виховання — система заходів, спрямованих на зміцнення здоров'я дитини, загартування її організму, розвиток фізичних можливостей, рухових навичок і вмінь. Завданням цієї складової є створення оптимальних умов для забезпечення оптимального фізичного розвитку дитини, збереження її здоров'я, отримання знань про особливості організму, фізіологічні процеси в ньому, набуття санітарно-гігієнічних умінь та навичок догляду за власним тілом, підтримання і розвиток його потенціальних можливостей [2; 148].

Провідне місце у становленні дитини як особистості відіграє рідне материнське слово. Дитина почуває себе щасливою, коли зростає у родинному колі, вбирає ласку дідусів і бабусь, доброзичливу увагу родичів, друзів. З цього приводу. В.О. Сухомлинський, звертаючись до батьків, наголошував: «…Ви можете утвердити себе в суспільстві, засяяти красивою зіркою неповторної індивідуальності, виховавши хороших дітей, хороших громадян, хороших трудівників, хорошого сина, хорошу дочку, хороших батьків для їхніх дітей. Діти - це щастя, створене вашою працею» [3; 62].

Про потребу педагогічної підготовки батьків у родинному вихованні, необхідність добре знати можливості, нахили, уподобання своїх дітей, а також формувати й розвивати особистісні якості (правдивість, сміливість, щирість, скромність, відвертість, працьовитість, сильну волю) наполягав К.Д. Ушинський.

Вивчення та аналіз педагогічних праць А.С. Макаренка дає можливість окреслити зміст і завдання комплексної системи родинного виховання. За допомогою належного виховного впливу формуються такі риси як колективізм, чесність, дбайливість, ощадність, відповідальність, оперативна здатність. У межах формування моральності дитини, педагог наголошував, що «справжня любов між батьком і матір’ю – це їхня взаємна пошана, допомога і піклування, одверто допустимі вияви ніжності й ласки. Якщо все це відбувається на очах у дітей з першого року їх життя, то викликає в них повагу до серйозних і гарних взаємин між чоловіком і жінкою» [4; 84].

Таким чином, концепція родинної педагогіки має чітку систему виховання, власні напрямки, зміст, форми і методи необхідного впливу батьків на гармонійний розвиток особистості дитини, що підтвердили відомі педагоги різних часів у своїх педагогічних працях та безпосередньою практикою роботи з підростаючим поколінням.

Список використаної літератури

1. Стельмахович М. Г. Українська родинна педагогіка. – К., 1996. – 234 с.

2. Куликова Т. Семейная педагогика и домашнее воспитание. – М., 1999. – 324 с.

3. Сухомлинський В.О. Батьківська педагогіка. – К., 1978. – 245 с.

4. Макаренко А.С. Книга для родителей. – К., 1987. – 272 с.

Науковий керівник: к.п.н., доцент І. Т. Лещенко

УЧИТЕЛЬ ТОЙ, ХТО ДАРУЄ СВІТЛО

(ПАМ'ЯТІ О. А. ЗАХАРЕНКА)

Я.С. Чорненко

Черкаський національний університет імені Богдана Хмельницького

«Людина у цьому світі

Лиш добро повинна творити»

О.А.Захаренко

Великий педагог, Заслужений учитель України, директор Сахнівської загальноосвітньої школи, що на Черкащині, Олександр Антонович Захаренко був людиною цікавої своєрідної долі, непересічною, мудрою, талановитою, всебічно розвиненою особистістю, романтиком-творцем.

Народився в 1937 році у чудовому районному містечку Черкаської області – Кам'янка. У 1959 році, закінчивши Черкаський педінститут, здійснював свою педагогічну діяльність у невеличкому селі Сахнівка. Там він створив унікальну «Школу радості» для сільських дітей. Мав прекрасну родину і кохану дружину Віру Петрівну , і двох чудових синів– Сергія і Владислава. До останніх років свого життя був щасливий від того, що вдалося здійснити велику справу, яка знайшла визнання сучасників.

Олександр Антонович був учителем старанним і творчим, директором з неабиякою організаторською стрункою. «Диву даєшся,скільки встигла зробити за своє життя ця людина з тихим, лагідним голосом, з добрими, розумними очима. Звідки черпав великий учитель оту безмежну любов, справжню доброту , що переливав із свого великого серця в маленькі довірливі дитячі сердечка?» - писали про нього вчителі Сахнівської школи.

Нововедення Сахнівської школи (щотижневі огляди учнівської старанності) – всі вони направлені на формування особистості, її самореалізації .

«Виховна сила шкільного колективу залежить від того, наскільки його життя наповнене творчістю, натхненням, пройняте поетичністю, романтикою , захопленням» [Концепція авторської школи // Дівочі гори. 2003. Трав. С. 2].

Бувши філософом від природи, Олександр Антонович розумів, що кожна людина потребує уваги, відчуття того, що вона комусь потрібна. Тому звіти школярів і педагогів перед громадськістю, ранкові передачі «Говорить школа», вечірні передачі з власної телерадіостудії, шкільна газета «Дівочі гори» — все це допомогло створити у селі таке соціокультурне середовище, де не знайшлося байдужих і нещасливих людей, де кожен односелець став помітним і потрібним. Тому й називали його не тільки директором школи, а й «директором села». І це належним чином відображало його людську сутність.

До Олександра Антоновича йшли за порадою односельчани, навіть з питань, що не входили до його компетенції. І вирішував він їх з надзвичайним розумінням і чуйністю.

Нерівно билось серце і у самого Захаренка, який завжди був у постійних педагогічних роздумах , у відкритті для себе давно відомих істин, у критичному сприйманні того, що відбувалось навколо.

Звичайні людські якості, вироблені добросовісною працею і життям, допомагали йому жити і творити, перемагати негативне.

«Людина сягає вершин досконалості завдяки невтомній всеперемагаючій праці. Обдарування і таланти, людська краса і сила, великий розум і міцна воля, духовні багатства і трудова честь – результат творчого дерзання, невтомності в праці» [ 28 ].

Досвід Олександра Антоновича Захаренка впроваджується в багатьох школах Черкаської області, зокрема спеціальна школа № 28 м. Черкаси , Шевченківська спеціалізована школа мистецтв Звенигордського району.

В нашому університеті щорічно проводяться Всеукраїнські Захаренківські читання, захищають курсові проекти, працює лабораторія – музей О.А.Захаренка (корпус №4).

І в багатьох душах і серцях залишився прекрасний спомин про людину, яка у звичайних шкільних буднях сільської школи зуміла піднятися до високого рівня духовності і відкрити шлях до самої себе.

Таким чином діяльність Олександра Антоновича Захаренка є яскравим прикладом для наслідування.

Кредом життя О.А.Захаренка були слова : «Поспішайте робити добро. Духовне добро! Не припізніться!»