Список використаної літератури

1. Миньяр-Белоручев Р.К. Методика обучения иностранным языкам или лингводидактика // Иностр. языки в школе.-1996.-№1.

2. Петрова Т.А. Эстетическое восприятие художественных произведений школьниками старших классов.-Казань, 1973.

3. Інтернет ресурс:

http://pidruchniki.ws/11631018/pedagogika/ekonomichne_vihovannya#688

4. Сухомлинський В.О. Як виховати справжню людину // Вибрані твори: В 5-ти т.-Т.2.-К., 1976

Науковий керівник: к.п.н., доцент С. О. Захаренко

Акторська майстерність вчителя л. А. Хоменко

Черкаський національний університет імені Богдана Хмельницького

Часто вчителя порівнюють з актором, і в цьому є свій резон. Але вже якщо ти граєш роль, нехай вона буде твоєю. Грай себе. І не перегравай! Подібність між учителем та актором полягає, можливо, у тому, що і той і інший виходять на аудиторію, на публіку. Якщо між акторами та глядацьким залом не встановлюється невидимий контакт, спектакль провалюється. Так і у класі. Деякі кричать і стукають кулаком по столу, а дітям не страшно. Інші говорять тихо й дивляться вбік, але якесь чаклунство заворожує дітей, і вони не зводять з учителя очей.

«Не може бути хорошим учитель, який не володіє мімікою, який не може надати своєму обличчю потрібного виразу або стримати свій настрій».

А. С. Макаренко[2].

Антон Семенович Макаренко дуже влучно виразився, адже справді хороший вчитель повинен добре володіти своїм настроєм, жестами і, звичайно ж, мімікою. Сучасний учитель при проведенні власного уроку має бути, як актор на сцені. Безпосередньо його діяльність перед учнями можна порівняти з театром одного актора. Тому для педагога дуже важливо зрозуміти і засвоїти принципи й закони театральної дії. Актор у виконанні на сцені чи перед камерою певної ролі має чимало спільного з людиною, професія якої з давніх-давен виконує благородну функцію – збагачує світ хорошими людьми.Скористаймося поглядом В. І. Немировича-Данченка: «Мистецтво актора складне до надзвичайності, і дані, за допомогою яких актор оволодіває глядачами, різнобічні: заразливість, особиста чарівність, правильність інтуїції, дикція, пластичність, краса жесту, здатність до характерності, праця, любов до справи, смак тощо»[4]. Безперечно, ці властивості необхідні і педагогові – основній дійовій особі в театрі одного актора. Брак бодай однієї з перелічених ознак значно зменшить педагогічну впливовість. Іншими словами, педагогові не завадить мати найкращі складники обдарованого актора.Засобами вираження в акторському мистецтві, його матеріалом визначаються:

1.Слово. Воно відіграє надзвичайно важливу роль у створенні образу в акторському мистецтві – отже, це визначення не позбавлене сенсу. Але чи може бути сприйнятий образ акторського мистецтва без розуміння семантики слів? Так, може. К. Станіславський писав: "Актор пізнається з паузи". Нерідкокрасномовний образ буває менш змістовним, ніж образ зовсім безсловесний. Якщо може існувати художній образ акторського мистецтва безсловесний, то слово не є матеріалом акторського мистецтва, що визначає його специфіку. На тих же підставах можна стверджувати, що не є матеріалом акторського мистецтва й інтонація.

2.Жест, рух. Дійсно, жест, міміка, рух відіграють значну роль в акторському мистецтві. У німому кіно, наприклад, ми сприймаємо образи акторського мистецтва, бачачи тільки руху акторів – жести, міміку. По радіо ми не бачимо ніяких рухів, а лише звуковий образ, який виявляється змістовнішим за образ побачений і почутий одночасно. Якщо можна сприйняти образ акторського мистецтва, не бачачи ніяких рухів, значить, рухи не можуть бути матеріалом цього мистецтва.

3.Уся людина в цілому з усіма його психофізичними даними. Дійсно, всі виконавські мистецтва (вокальне, інструментальне, хореографічне) припускають сприйняття глядачем або слухачем самого виконавця. Але, по-перше, це стосується не тільки акторського мистецтва, а, по-друге, при сучасній техніці сприйняття самого виконавця сприйняття створеного ним образу в усіх родах і різновидах мистецтва не є необхідною умовою. Виконавець може фізично вже не існувати, а образ, створений ним, може бути сприйнятним, якщо він втілений у матеріалі, що піддається фіксації, наприклад, на плівці.

Дотепер висловлюється думка, що виразними засобами – матеріалом – акторського мистецтва є і слово, і жест. Якби це було так, то акторське мистецтво не було б окремим видом мистецтва, воно не мало б своєї специфіки, а було б гібридом або сумою двох мистецтв, матеріалами яких є слово та рух[3].

Вже багато років триває суперечка про те, яким же по суті своїй є викладання - більше науковим (адже, педагогіка - окрема наука) або все ж таки більше творчим? Ми дотримуємося тієї думки, що педагог, все ж, більше творча людина. Творча людина з певним багажем знань, необхідних для здійснення своєї професійної діяльності. Адже, педагогам такі близькі всі ці творчі нюанси: керування емоціями, своєчасна імпровізація, використання у своїй роботі потрібних жестів, міміки, слів... Все, як у акторів, коли вони грають свої ролі.Якщо вчитель є актором, він має навчитися перевтілення, входження в характер, в образ, розвитку чи розкриття цього характеру протягом дії (уроку), умінню діяти в запропонованих обставинах. У педагогіці, крім засвоєння основ акторської техніки театральної школи, є ще й професійні завдання, продиктовані специфікою загальної школи.Засадовою для професійноговихованнясучасногоактора є система К.Станіславського.Ця система міститьп'ятьпринципів, якіможуть бути застосовані у процесівиховання педагога:

- принцип життєвоїправди;

- принцип ідейноїспрямованості: вчення про надзавдання;

- принцип дії – підґрунтяпереживання й матеріалу для творчості;

- принцип органічностітворчості;

- принцип творчогоперевтілення в образ.

Кожнийіззазначенихтеатральнихпринципівзнаходитьвідображення у практичнійдіяльності як актора, так і педагога[3].

Мистецтво актора — це мистецтво сценічної дії. У театрі лише те набуває сили і переконливості, що виражається через дію. Дія є головним засобом сценічної виразності. Через активну цілеспрямовану органічну дію втілюється внутрішнє життя образу і розкривається ідейний задум твору. Цьому завданню мають підпорядковуватись артистична техніка і творчий метод, якщо під дією розуміємо живий органічний процес, спрямований на здійснення визначеної мети. Педагогічну дію поєднує з театральною їхня органічність, що спрямовує процес творчості за законами самої природи. Це означає, що і актор, і педагог, як і в житті, мусять набути досвіду по-справжньому бачити, слухати, мислити, переживати, а не уявлятися такими, що мислять, переживають, діють. Проте в органічності прихована і відмінність між актором та педагогом, а отже, й між відповідними діями [1]. Якщо актор має навчитися правильно сприймати, оцінювати, знаходити рішення і впливати на суб'єктів, які його оточують, в умовах художнього узагальнення, то педагог, концентруючи в собі акторсько-режисерські можливості, — доводити результати свого впливу до художнього узагальнення. Якщо акторові доводиться на сцені по-новому вчитися всього, що йому вже знайоме в житті, то педагогові слід навчатися бути природним, самим собою, тобто вчителем з поглибленим баченням життя через призму своєї професії.