Список використаної літератури

1.       Духнович О.В. Народна педагогіка про загальні правила наставляння / О.В. Духнович // Педагогіка: хрестоматія / Уклад. А.І. Кузьмінський, В.Л. Омеляненко. – К.: Знання-Прес, 2003. – С. 38-42.

2.       Костомаров М. Две русские народності / М. Костомаров // Основа. – 1861. –№ 4. – С. 33-80.

3.       Куліш П. Твори : в 2 т. / П. Куліш. – К. : Наукова думка, 1998. – Т. 2 : Українська нова література / гол. ред. М.Д. Бернштейн. – 1998. – 768 с.

4.       Луців В. Педагогічна праця  Тараса Шевченка / Василь Луців // Хроніка 2000. – 2007. – № 71. – С. 592.

Науковий керівник: ст.викладач О.О. Свириденко

Питання виховання у філософських поглядах

Ф. НІЦШЕ

Ю.І.Слинько

Черкаський національний університет імені Богдана Хмельницького

У філософському доробку Фрідріха Ніцше важливе місце посідає проблема виховання. Після себе він залишив збірник доповідей «О будущем наших образовательных учреждениях» та роботу «Падение кумиров, или о том, как философствовать с помощью молотка», в якій зазначає головні положення з питань виховання та навчання.

Виховання «надлюдини» – основа педагогічної концепції для Фрідріха Ніцше. Його «надлюдина» – це гармонійна людина, в якій органічно поєднуються фізична досконалість, високі моральні та інтелектуальні якості. «Надлюдина» – це «нова людина», для якої немає авторитетів, Бога, це «людина майбутнього». Фрідріх Ніцше вірив в те, що можна із самого себе створити надлюдину, власними силами побороти в собі підлість, покору, байдужість та інші вади. Він зазначав, що люди пройдешнього можуть піднестися до рівня надлюдей – могутніх, вільних, розумних, талановитих, гарних, гармонійних, безжальних до всього слабкого, нездарного, покірливого, залежного.

Фрідріх Ніцше підкреслював важливість волі в становленні людини, в її вихованні як цілісної особистості. Як відомо, вольова людина завжди бачить свою мету, сама обирає свою дорогу і, спираючись на волю, долає неминучі труднощі. Відсутність волі – як в людині так і в суспільстві – річ цілком конкретна і очевидна: вона зумовлює зневіру у власних силах, пасивність, песимізм, пасивність, кволість духу і тіла. Життєва мета такої людини стає лише предметом безплідних мрій. Виховання надлюдини – це була наступна стадія в людській еволюції.

Фрідріх Ніцше говорив, що виховання людини невід’ємна частина її життя, бо людина – це переважно перехідна форма постійна тільки у своїх протиріччях та непостійності, вона рухається і змінюється на очах. Можна побачити, що людина – це істота що абсолютно не визначилася: сьогодні вона інша ніж учора, завтра інша, ніж сьогодні. Людина повинна знаходитися в стані боротьби із зовнішнім світом. Вона повинна постійно доводити свою індивідуальність зовнішньому світу і це не тільки вбиває людину фізично, але і порушує її психіку. І тому Фрідріх Ніцше говорить, що людина постійно находиться на краю прірви. І той, хто витримує «тиск життя» падає в прірву і залишається людиною, а окремі індивіди йдуть далі і стають, на думку Фрідріха Ніцше, надлюдиною. І в такому випадку завданням виховання тут є вміти виховати в людині здатність протистояти життєвим негараздам, загартувати характер, вольові якості.

Фрідріх Ніцше наголошував на тому, що справді науковим буде виховання буде тоді коли воно буде включати в себе вплив спадкових факторів, можливість саморозвитку особистості, і щоб особистість мала змогу розкрити свою індивідуальність. Саме таке виховання, що включає такі фактори, буде найкраще впливати на формування цілісної, автономної і вільної особистості, котра буде мати сформовані стійкі соціальні погляди, моральними переконаннями та розвиненим почуттям відповідальності.

Фрідріх Ніцше зосереджував свою увагу і на тому, яким має бути справжній вчитель (вихователь). Він наголошував на тому, що вчителем може бути лише вольова, самобутня особистість. Справжній вихователь повинен бути творцем нових відносин, нових цінностей. Однак впливу одного вчителя замало. Учень повинен хотіти і вміти бути учнем.

«Вчитель повинен постійно змушувати своїх учнів знову і краще виражати ту ж думку і не ставити кордону своїм зусиллям доти, поки менш обдарованими опанує священних жах перед мовою, а більш обдарованими – благородна одухотворення ним» – пише Фрідріх Ніцше [1].

Фрідріх Ніцше говорив про спірну участь вчителя у вихованні особистості. Він пише: «Ти занадто гордий, щоб погодитися бути вчителем? Ти зневажаєш з'юрмлених учнів? Говориш з презирством про завдання вчителя? Ти хотів би, вороже відгородившись від цього натовпу, вести самотнє життя, наслідуючи мені і моєму способу життя? Спробуй тільки стати відлюдником освіти – треба володіти невичерпним багатством, щоб самим собою жити для всіх! Дивні учні! Вони вважають за потрібне завжди наслідувати найважчого та високому з того, чого вдалося досягти вчителю. Тоді як повинні були знати, як це важко та небезпечно і як багато здібних та обдарованих може загинути таким чином!» [2].

Також, слід відмітити, що Фрідріх Ніцше виділяв проблему елітарного виховання – талантів і геніїв. Він вважав таке виховання необхідним. Важливою умовою успіху називав керівництво таланту геніальним наставником (особливо на вищому щаблі освіти) [3].

Отже, як наголошував Фрідріх Ніцше, що людина не божественна, їй є куди вдосконалюватися, тобто, розвивати свої здібності, здатності, уміння та навички, постійно і без упину творити своє життя, так би мовити. І невід’ємною частиною цього розвитку буде вчитель, котрий скерує, підкаже і виховає почуття відповідальності за «своє творіння».

Фрідріх Ніцше засвідчував нездатність німецької вищої школи сприяти талантам своїх учнів. На його думку, виховання й освіта виконують завдання «втілення знання», яке не можливо здійснити звичайним переказом іншому того, чим володієш сам, або стисло відтворюючи зміст знання. Той, кого виховують, має не лише запам'ятати та відтворити вивчене напам'ять, а перетворити вивчене на свідоме, активне знання. Таким чином, між корельованими поняттями освіти й навчання зміщуються наголоси: навчання молоді не є метою освіти. Навпаки, «найвищою метою навчання є не знання, а виховання та освіта» [5, 285]. А накопичені знання виконують допоміжну функцію у набутті навичок самостійно мислити, розуміти та осмислено структурувати вивчене. Тому освіта має стати ближчою до життя. У цьому Фрідріх Ніцше покладає великі сподівання на постать вчителя. Він вважає втраченим такий тип особистості, який поєднував би в собі одночасно якості і вчителя, і вихователя. А наявний взаємний зв'язок виховання та навчання, згідно з Ніцше, ухиляється від опосередкування знання, переконаний у тому, що освіту має підштовхувати виховання. А вчитель має бути подібним до скульптора, так само, як і останній, звільняючи та формуючи те, що природно закладене в об'єкті [6].

Вчитель — визвольник сил, що дрімають в індивіді, й тоді освіта — це процес, а не результат: особистістю слід ставати, і цей процес — нескінченний [4, 350]

Отже, як наголошував Фрідріх Ніцше, що людина не божественна, їй є куди вдосконалюватися, тобто, розвивати свої здібності, здатності, уміння та навички, постійно і без упину творити своє життя, так би мовити. І невід’ємною частиною цього розвитку буде вчитель, котрий скерує, підкаже і виховає почуття відповідальності за «своє творіння».