Список використаної літератури

1.Ткаченко А. І. Василь Симоненко: Нарис життя і творчості / А. І. Ткаченко. – К. : Наукова думка, 1990. С. 299-300.

2.Шевченко А. М. Симоненко вчора й сьогодні/ А. М. Шевченко. – К.: Дивослово, 1999. С.42-47.

3.Кононенко П. В. Василь Симоненко: Дніпрова хвиля / П. В. Кононенко. – К.: Освіта, 1991. – С.699-703.

Науковий керівник: ст. викладач О.О. Свириденко

Педагогічні думки в творчості лесі українки ф. У. Рахімова

Черкаський національний університет імені Богдана Хмельницького

Для письменниці освіта слугувала могутньою зброєю, з допомогою якої люди усвідомлюють свої сили, мету і завдання свого життя. «Коли хто хоче жити вільно, але не свавільно, то мусить учитися і думати про те, що таке воля» [1].

У своїй творчості письменниця описувала важливі соціальні й педагогічні проблеми. У драматичному творі «В катакомбах» йдеться про соціальну нерівність, висловлюється протест проти експлуатації праці дітей; у творах «Адвокат Мартін», «Грішниця» вона критикувала релігію, церкву і спосіб життя представників духівництва.треба ще багато вчитися, багато читати, прокладати шлях у науку, ніколи не зазнаватися, не зупинятися на досягнутих успіхах, удосконалювати себе [1].

Видатна поетеса відстоювала право на навчання дітей українців рідною мовою, виступала за поліпшення політичних прав і матеріально-побутових умов народних вчителів, водночас висуваючи високі вимоги до них: «Якщо вчитель добрий, освічений, то й учні знають те, що потрібно знати». Ідеал кращого вчителя вона змалювала в образі героя-патріота Антея («Оргія»), який говорив своїм учням, що після закінчення школи треба ще багато вчитися, багато читати, прокладати шлях у науку, ніколи не зазнаватися, не зупинятися на досягнутих успіхах, удосконалювати себе [2].

У деяких своїх творах Леся Українка порушила важливі соціально-педагогічні проблеми. Мету родинного виховання письменниця вбачала у формуванні людини-борця. В оповіданні «Помилка» вона пише, що досягнути цієї мети можна тільки розвиваючи природні нахили дитини. Весь вклад сім’ї Косачів був спрямований на те, щоб діти краще розуміли красу рідного краю, його традиції, звичаї, не соромилися працювати і любили працю.

Леся Українка також займалася питанням освіти дорослих, наполягаючи на організації колективних читань для народу. З цією метою нею був складений певний каталог видань для таких читань. Особливе місце тут відводилось популярним брошурам, які правдиво висвітлювали вітчизняну й світову історію, давали істинну уяву про найважливіші соціально-політичні проблеми [2].

Однією з важливих проблем, яких торкалася Леся Українка, був стан освіти, навчання і виховання дітей в Україні. Зокрема у нарисі «Школа», критикуючи відсталість церковно-патріархальних шкіл, вона водночас показала тяжке становище вчителів. Про побутові умови життя вчительки вона писала так: «Голі стіни, полупана стеля і ще більш полупана груба, біля груби ослінчик з кухлем і мискою до умивання, потім шафка маленька, під другою стіною стіл, – на сей час він присунутий до ліжка, – скриня та відомі вже стільці, та от і все» [3].

Трагізм школи цього часу полягав у тому, що її завдання зводилося до того, щоб навчити дітей тільки читати і писати. Леся Українка вважала, що цього замало. Головне полягало в тому, щоб навчити дітей розуміти прочитаний текст, його зміст, логіку, думки, бачити те, що випливає з контексту прочитаного. На думку Лесі Українки, слід спонукати дітей до самоосвіти і самовиховання і важлива роль у цьому належить змістові освіти і методам навчання.

Треба всіляко заохочувати дітей до читання різної літератури, обережно спрямовувати художні смаки і пізнавальні інтереси учнівської молоді. І це правильно. Адже читання це не тільки шкільний предмет, але й засіб вивчення інших предметів, що вивчаються в школі [3].

Відомо, що Леся Українка написала підручник «Стародавня історія східних народів», де у викладі історичного матеріалу дотримувалась основних принципів дидактики.

Водночас Леся Українка в роботі з учнями рекомендувала дотримуватися педагогічного такту. Вона сама була завжди тактовною з дітьми і дорослими. Вона акцентувала увагу на тому, що справжній учитель повинен уникати «казьонщини», а культурно і тактовно спілкуватися з учнями. При цьому дотримуватися індивідуального підходу, враховуючи вікові особливості і таким способом підготувати дітей до діяльності і розвивати їx творчі сили. Щоб розвивати творчі сили учнів, учитель сам повинен бути творчою особистістю і в педагогічній праці уникати штампів і догматизму [3].

Лесю Українку можна вважати однією з кращих дитячих письменниць того часу. Їй були чужі низькопробні, докучливі твори для дітей, які викликали в малого читача нудьгу й огиду до прекрасного, привчали до ситого міщанського життя. У дитячих творах письменниця майстерна й оригінальна, як і в усій своїй творчості. Використання народно-поетичних образів, розумне тлумачення філософських понять, педагогічний такт і основне - виховання любові і поваги до рідного народу і природи - ось найбільш цінне в творчості Лесі Українки для дітей.

Педагогічні погляди Лесі Українки стали значним внеском у становлення українського шкільництва, в теорію і практику навчання та виховання дітей і молоді, відіграли певну роль у розвитку світової педагогічної думки [4].