Список використаної літератури

1. Кононенко П. Національна система освіти. / П. Кононенко. – К. : Освіта, 1992.

2. Загальні положення про освіту: Закон України від 4 червня 1991р. // ВВР України - 1991.

3. В. Бондар, В. Золотоверх. Інтерпретація еволюції спеціальної освіти: зародження, становлення та розвиток // Бондар В., Золотоверх В. – К. : Ін-т спец. педагогіки АПН України., 2003. – 14 с.

4. Галузинський В.М. Система освіти в Україні // В. М. Галузинський., Педагогіка : теорія та Історія. – К., 1995. – С.28.

5. Максимюк С.П. Педагогіка: навч. посіб. / С. П. Максимюк.,– К.: Кондор, 2005. – 667 с. ISBN 966–82

Науковий керівник: викладач В. В. Конограй

Патріотизм у творах в. А. Симоненка ж. В. Протасова

Черкаський національний університет імені Богдана Хмельницького

Патріотичне виховання молоді залишається актуальною проблемою особливо в наш тяжкий час. Ми не одноразово звертаємся до спадщини минулого і одним із визначних патріотів України чії патріотичні і громадянські слова живі й нині, людина, яка за свої 28 років зробила багато для нашої держави, з точки зору патріотичного виховання – журналіст, поет, шістедесятник й педагог Василь Андрійович Симоненко ( 8HYPERLINK "http://uk.wikipedia.org/wiki/8_%D1%81%D1%96%D1%87%D0%BD%D1%8F" HYPERLINK "http://uk.wikipedia.org/wiki/8_%D1%81%D1%96%D1%87%D0%BD%D1%8F"січня 1935р. – 13 грудня 1963р.). Україна в серце і душу поета В. Симоненка увійшла ще змалечку звичайними образами, які згодом віддзеркалилися у його поезіях: «квіти», що «часто нам говорять втричі більше, ніж слова», «грудочка землі», яка «стукотить у грудях», жовті «стерні на тихих полях», «ранкова колюча роса», «біла вишня», що виглядає в саду тихо і несміливо, «щире високе небо», яке не підмальоване квачем, – всім тим, любим і знайомим з дитинства[1,300]. В. Симоненко ніколи не прагнув підлаштувати свою творчість під канони літературних замовлень, йшов не «в ногу», бо не уславляв партію комуністів, а писав щиро, відверто: «Щось у мене було від діда Тараса і від прадіда Сковороди». Для поезії Василя Симоненка характерні прояви української класичної традиції. Провідним мотивом творчості поета є любов до своєї України, котру він називає матір’ю. Саме синівською розмовою з матір’ю Україною є вірш «Задивляюсь у твої зіниці». У ньому митець висловлює свою велику любов: «Україно! Ти для мене диво!», і велику тривогу за її долю: «Ще не всі чорти втекли на небо, ходить їх до біса по землі». «Я українець. Оце і вся моя автобіографія», – сказав колись Василь Симоненко[2,47]. Усе своє життя поет присвячує рідній Україні. Свою самовіддану любов до Батьківщини Симоненко з великою поетичною силою висловив у багатьох поезіях, наприклад, у творі «Задивлюсь у твої зіниці». Ця поезія найбільше потерпіла від цензорів, вони викреслили багато рядків, де Україна, як молитва, надає сили народові, бо продовжується битва «за твоє життя, твої права...» А ще в одній поезії «Курдському братові» Симоненко закликає до збройної боротьби з поневолювачами: «… Веди із ними кулями розмову, Вони прийшли не тільки за добром: Прийшли забрати ім’я твоє, мову, Пустити твого сина байстрюком [3,702]. Поет щиро любив Україну, свою рідну землю, свій народ. Він наголошує, що без любові до Батьківщини немає справжньої людини. Для нього любити Україну – це значить жити для неї, любити її людей, творити заради неї. З її іменем на устах готовий чесно жити і навіть померти. У поезіях В. Симоненка образ України невіддільний від образу матері й коханої. Він пройнятий якоюсь особливою, симоненківською інтимністю. Василь Симоненко у свою добу засвоїв та інтерпретував ті проблеми, які турбували його покоління. Гостро відчуває він кровний з’язок із рідною землею, вболіває за її трагічну долю. Багато пережила вона «революцій, бунтів і повстань», та не втратила своєї краси, завжди вона для сина «мамо горда і вродлива». Така вона – знедолена, але не скорена Батьківщина. І завжди стануть на її захист вірні сини, до яких належить і Василь Симоненко. І він відчуває цю свою роль захисника Вітчизни: «з ними щогодини б’юся... за твоє життя, твої права». Передчуває митець і свою трагічну долю, і готовий він її прийняти, віддати все своє життя до краплі: «Я проллюся крапелькою крові на твоє священне знамено»[3,703]. Зворушливі і задушевні слова знайшов поет, звертаючись до матері, образ якої стає уособленням рідного краю, всієї Вітчизни. Колискова матері, білі лебеді на стіні рідної хати, вишневий садок, тополі все життя супроводжували поета, були разом з ним, стали часткою його духовного багатства. Ці образи навіяли йому такий шедевр інтимної лірики, яким став вірш «Лебеді материнства». Мати щиро зустрічає сина, вона завжди ділиться з ним своїми роздумами, вона дає йому свої материнські поради і вірить, що син розуміє її: «…Можеш вибирати друзів і дружину, Вибрати не можна тільки Батьківщину. Можна вибрать друга і по духу брата, Та не можна рідну матір вибирати…». Образи матері і Вітчизни недаремно ставляться у пісні поряд, вони для кожної людини священні, наповнюють її почуттями гордості і гідності, роблять її сильною, непереможною. Патріотичний мотив вірша звучить як материнський заповіт: «…Можна все на світі вибирати, сину, Вибрати не можна тільки Батьківщину!...». Слова В. Симоненка – справжнє коштовне надбання, над його поезією навіть час не владний... У роки, коли людина повинна була бути лише «гвинтиком» системи, бути пересічною, стандартною, Василь Симоненко стверджував: «Ми – не безліч стандартних «я», а безліч «всесвітів» різних». Образ України посідає у його поезіях визначне місце. Наявна самозречена любов до України і ненависть до її ворогів, загострене почуття справедливості, самоіронія і сарказм. Його поезії не зламали страшні часи тоталітаризму. Вони вижили в часі й тепер, як колись, не спостерігачі, не реєстратори фактів, вони бійці, вони й сьогодні на передовій лінії фронту – за людські душі[1,299]. Повага до людини, до права на свободу жити на власний розсуд, так, як вона хоче – у цьому філософська наснаженість і гуманістична спрямованість творчого шляху поета. Повага до людини, до права на свободу жити на власний розсуд, так, як вона хоче, – у цьому філософська наснаженість і гуманістична спрямованість творчого шляху поета. Дійсно, Василя Симоненка треба читати серцем, щоб відчути чистоту, щирість, благородство, мудрість його поезії. Василь Симоненко – це народна совість в українському письменстві. Те, що він створив – нетлінне, слово його – справжнє надбання. За неповні 28 років він зумів осмислити людське життя, зрозуміти його цінність, пізнати його суть, доторкнутися до глибин філософії буття. Бути патріотом – це любити свій народ, і невипадково поет описував роботу простих трудівників, не обходив докладні деталі щастя й горя людського. Життя тільки тоді буде мати сенс, коли людина живе в дії, до чого прагне. Всією творчістю поет призиває нас горіти, палати, а не жевріти; жити, а не існувати. «Живе лише той, хто не живе для себе, хто для других виборює життя» – ці слова Василя Симоненко були його життєвим і творчим кредо[2,45].