Список використаної літератури

1. Державна національна програма «Освіта» / Верховна рада України. – Офіц. вид. – К.: Україна 20ст., 1994. – 351с.

2. Закон України «Про Освіту» // Освіта. – 1996. – 25 квітня.

3. Кремень В. Г. Філософія освіти 21 ст./ В. Г. Кремень. – М.: Освіта України, 2002. – 280с.

4. Конституція України: станом на 1 грудня 1996р./ Верховна рада України. – Офіц. вид. – К.: Українська правнича фундація, 1996. – 250 с.

5. Кузьмінський А. Педагогіка: підручник / А. І. Кузьмінський, В. Л. Омеляненко. – К.: Знання-Прес, 2008. – 447с.

6. Національна доктрина розвитку освіти /Верх Верховна рада України. – Офіц. вид. – К.: Освіта України, 2002. – 23 квітня.

Науковий керівник: викладач В. В. Конограй

Система освіти україни: Сучасний стан та проблематика а. О. Порожня

Черкаський Національний Університет імені Богдана Хмельницького

Освіта є найважливішим конструктором цивілізації, визначальним чинником соціально-економічного поступу, основою інтелектуального, культурного, духовного, соціального, економічного розвитку кожного суспільства .

Що ж собою являє поняття «Система освіти»? Система освіти – це сукупність навчальних і навчально-виховних закладів, які відповідно до законів забезпечують загальну середню і вищу освіти, здобуття спеціальності або кваліфікації, підготовку або перепідготовку кадрів для економіки й культури [1].

Основні принципи української системи освіти визначено Законом України "Про освіту", який гарантує громадянам України право на безкоштовну освіту в усіх державних навчальних закладах незалежно від статі, раси, національності, соціального і майнового стану, роду і характеру занять, світоглядних переконань, належності до партій, ставлення до релігії, віросповідання, стану здоров’я, місця проживання та інших обставин [2].

Сьогодні відбуваються позитивні зміни у формуванні комплексної системи післядипломної освіти, як складової частини національної освіти.

Особливістю в системі освіти України є спонукання до навчання впродовж усього життя людини. Оскільки ринок праці швидко змінюється, то це зумовлює потребу в створенні короткотермінових навчальних програм перепідготовки й підвищення кваліфікації кадрів. Цю важливу функцію має виконувати система післядипломної освіти.

У зв’язку з потребою "Навчання упродовж життя" одним з найбільш важливих завдань вищої школи є формування у випускників системи вмінь самоосвіти, які є підґрунтям неперервної освіти [2].

Проголошення суверенної і незалежної Української держави відкрило шляхи педагогічної творчості, активізувало пошуки численної армії освітян щодо розбудови української національної системи освіти. Почали виникати нові навчальні заклади, авторські і альтернативні школи, оригінальні концепції навчання і виховання. З’явилася потреба у науковому осмисленні й виробленні на цій основі стратегії і тактики розвитку української національної школи [3].

Запровадження з 1 вересня 2000 р. семестрового навчання, 12-бального оцінювання навчальних досягнень учнів, тематичного обліку знань, збільшення тривалості канікул розширює можливості для гуманізації та демократизації шкільного життя [4].

Які ж функції школи в системі освіти України? Загальноосвітня школа – основна ланка в системі освіти своїх громадян. Вона повинна дати якісну середню освіту і можливість свідомо вибрати вищий навчальний заклад, технікум чи училище або здобути професію на виробництві.

Базова середня освіта – це суспільно необхідний рівень знань, трудових умінь, культурного розвитку, самостійного мислення, уміння постійно збагачувати знання, здатність адаптуватися до підвищення кваліфікації, змін у праці у зв’язку з науково-технічним прогресом а також заохочення до активної участі у суспільному житті.

Базова освіта забезпечує рівень навчальних досягнень, визначений державним стандартом з урахуванням національно-культурних потреб, індивідуальних інтересів.

Вища освіта, як одна з найважливіших складових системи освіти, формує в людини певний рівень знань, умінь та навичок, які можна застосувати до відповідних видів діяльності. Ступеневість вищої освіти полягає у здобутті різних освітньо-кваліфікаційних рівнів (характеристики, яка визначає ступінь сформованості знань, умінь та навичок особи, що допомагають виконувати завдання та обов’язки певного рівня професійної діяльності) на відповідних етапах (ступенях) вищої освіти .

Прийняття такої розгалуженої схеми має принципове значення, оскільки це гарантує людині вільність вибору і дає можливість отримати освіту у відповідності до розумових і професійних здібностей.

В освітянській галузі в даний час недостатньо розв’язуються такі проблеми, як нестабільність і обмеженість фінансування навчальних закладів, соціальний захист педагогів, занепад матеріальної бази, обмеження видання підручників. В особливо складних умовах працює сільська школа. На 28,9 тис. населених пунктів – 14,9 тис. шкіл, із них 2,8 тис. потребують капітального ремонту, а майже 800 шкіл знаходяться в аварійному стані. У сільській місцевості в закладах нового типу навчається лише кілька тисяч школярів, тоді як у тисячі міських ліцеїв, гімназій, колегіумів – 200 тис. учнів [4].

Поряд з цим є проблема в кількості педагогічних кадрів. У загальноосвітніх школах не вистачає 8 тис. вчителів української та іноземних мов, математики та інформатики. Водночас триває скорочення педагогічних працівників [4].

Залишається дуже гострою проблема недостатнього фінансування діяльності навчальних закладів. Передусім це стосується заробітної плати педагогічних працівників, яка істотно нижча від середньої заробітної плати працівників промисловості.

Серед чинників, які негативно впливають на навчальний процес, — недостатня забезпеченість сучасними підручниками та наочним приладдям, а також низький рівень комп’ютеризації.

Недостатньо використовуються сучасні методи і форми підготовки школярів та студентів. У багатьох випадках якість навчання не відповідає національним та міжнародним стандартам. Формується розрив між набутими знаннями та вимогами виробництва.

Однією із передумов входження України до єдиного європейського та світового освітнього простору є впровадження в систему вищої освіти України основних ідей сформульованих Болонською декларацією 1999 року склало позитивний вплив на систему освіти в Україні.

19 червня 1999 року в Болоньї був підписаний документ, який назвали "Болонська декларація". Цим актом країни-учасниці узгодили спільні вимоги, критерії та стандарти національних систем вищої освіти і домовилися про створення єдиного європейського освітнього і наукового простору до 2010 року [5].

Наразі у вищих навчальних закладах України розпочинається другий етап впровадження кредитно-модульної системи у навчальний процес, який передбачає охоплення більшого контингенту студентів та викладачів [5].

Таким чином, система освіти України має як переваги, так і недоліки. Недоліком на даному етапі становлення системи освіти в Україні є гостра недостача матеріальної бази, педагогічних кадрів, практичних занять. Проте, заохочення до навчання впродовж всього життя людини справляє неабиякий позитивний вплив на формування особистості не тільки в дитячому чи юнацькому віці. Воно допомагає кожному, хто має прагнення до знань чи самоосвіти.