Список використаної літератури

1. Міщенко Л.І. Леся Українка: Посібник для вчителів. – К.: Радянська школа, 1986. – 303 с.

2. Українка Леся. Твори: В 12 т. – К.: Наукова думка, 1979 (цит. у тексті за цим виданням, вказуючи том і сторінку).

Науковий керівник: ст. викладач О. О. Свириденко

Філософія освіти г. С. Сковороди о. І. Петах

Черкаський національний університет імені Богдана Хмельницького

Вивчення історії вітчизняної філософії на сучасному етапі передбачає перехід від накопичення та осмислення емпіричного матеріалу до виявлення парадигм і концептів, без всебічного дослідження яких не можна виявити і теоретично обгрунтувати специфіку педагогіки і усвідомити, відповідно, її місце в світовому процесі. Досягнення цілей суспільства вимагає нових концептуальних підходів і критичного переосмислення існуючого історичного та педагогічного досвіду. Серед українських філософів і педагогів XVIII ст., які збагатили національну освітню думку новими ідеями, посідає своє законне місце Григорій Савич Сковорода (1722-1794). Г. Сковорода у "сродній праці" зосередив увагу на філософії людини, її прагненні до щастя. [6,c.68].

Філософ-письменник пройнявся фундаментальною філософською традицією України, але не втратив ідентичність, знайшов своє місце. Він дійсно хотів створити філософію, де розуміння світу дає підстави для моральної поведінки. Таким чином, потрібно не тільки читати тексти, але і розуміти їх у контексті життя філософа, в контексті його дій і вчинків. Тільки в цьому випадку можна виявити сенс його творів.

Г. Сковорода вважав, що людина народжується двічі. Перше народження – фізичне народження – тілесне, "тварі" миру "обітеля". Народження друге – духовне –таке як зображено в Біблії. Найвищі духовні досягнення, коли людина відчуває друге народження. Через знання та обізнаності їх духовної природи, про призначення, людина народжується знову.

Центральним поняттям в філософії Г. Сковороди є поняття Бога, які перетинають інтелектуальну та когнітивну сторону процес пізнання [5,c.83].

Оригінальні вчення Г. Сковороди про "внутрішню людину" є те, що культурний ідеал для нього – внутрішнє переживання, страждання і радість. Він не закликає шукати і, безсумнівно, обмежує принципи в людській свідомості. Розуміння себе можливе завдяки моральному вдосконаленню та духовному розвитку особистості. Тобто, шлях самопізнання за Сковородою є процес підходу людини до Бога в результаті занурення в себе.

Якщо люди не вчаться самоаналізу і обирають справу для збагачення, престижу, навіть серед цих переваг приречені бути нещасними і страждати. І ніякий інший тренінг чи важка робота не допоможе їй уникнути страждань.

Г.Сковорода твердо переконаний, що "виховання і бідним потрібне", він не визнає великосвітського виховання, де доступ до науки наданий лише багатим. Він був прихильником народної освіти, заохочення загальної освіти для всіх класів суспільства [4,c.112].

Всесвіт повинен взяти головну роль, домінуюче місце для його здатності до самопізнання. Головне – визначити своє місце у всесвіті. А для цього потрібно довідатися знання, накопичені людством. Тому, на думку філософа, освіта може бути засобом для подолання суспільство духовного рабства, насильства [2,c.105].

У своїх роботах та художніх творах Сковорода виокремив визначну роль батьківського виховання. Слідкуючи народним поглядам на виховання, Григорій Савич на перше місце ставить роль батьків у вихованні дітей. Якщо батьки не виконують своїх обов’язків перед дітьми, то стають винуватцями всіх їх бід [3,c.12].

Г.Сковорода – видатний діяч у розвитку філософії освіти в Україні. Він, отримав гарну освіту, постійно займався самоосвітою, був в змозі вибрати з кращих світових культур, що винайдені людством, обʼєднати ці знання з українськими культурними досягненнями й сформувати свою власну філософію. Цій філософії Г.Сковорода присвятив все своє життя і довів, як жити, щоб бути щасливим. Цю ж філософію запропонував своїм студентам як рольові моделі і фактичні досягнення. Але найголовніше в тому, що насправді Г. Сковорода український педагог, який зумів випередити час і своє життя, щоб показати перспективи подальшого розвитку особистості. Дивлячись на Г. Сковороду, студенти побачили мислителя, живий приклад для практичної реалізації доктрини, як стати справжньою людиною [1,c.73].

Для України Г. Сковорода заклав основи філософії освіти майбутнього, яка розуміється як складний процес, в якому належну увагу слід приділяти як «зовнішнім» світським знанням і знанням "внутрішнім", що не включають в себе тільки вивчення священних текстів, а й уміння знайти себе в суспільстві, обрати свій власний шлях. Важливу роль в цьому складному процесі, на думку філософа-вчителя повинні відігравати педагоги, які дають знання, життєвий досвід, їх приклади повинні допомогти студенту навчитися.