Список використаної літератури

1. Національна концепція щодо розвитку вищої освіти та вищих навчальних закладів у період до 2010 року – Вища рада освіти, 2001 (текст латиською мовою), http://www.likumi.lv.

2. Andrejs Rauhvargers. LATVIA IN BOLOGNA PROCESS: Report on the reforms in Latvia’s higher education on the way towards European Higher Education Area, http://www.aic.lv/bolona/Bologna/Reports/Countrep_03/Latvia.pdf.

3. Andrejs Rauhvargers. TEMPUS in Latvia – Impact study: Riga, 2001. – 96 pp., http://www.apa.lv.

4. Law on Education, adopted June 19, 1991 (text in Latvian), http://www.likumi.lv.

5. Regulations on state standard of academic higher education – Cabinet Regulation №2, adopted January 3, 2002 (text in Latvian), http://www.likumi.lv. 6. Regulations on state standard of second-level professional higher education – Cabinet Regulation №481, adopted November 20, 2001.

Роль сім’ї у формуванні особистості т. А. Константінов

Черкаський національний університет імені Богдана Хмельницького

Сімейне виховання – одна з форм виховання дітей, що поєднує цілеспрямовані педагогічні дії батьків із повсякденним впливом сімейного побуту. Головне завдання сімейного виховання – підготовка дітей до життя в сучасних соціальних умовах, набуття ними знань, умінь і навичок, необхідних для нормального формування особистості в умовах родини.

Питання впливу сім’ї на формування особистості дитини є досить актуальним, йому присвячено книги, підручники, кандидатські дисертації, статті. Зокрема, розвиток сімейної педагогіки розглядали Єпіфаній Славинецький, Симеон Полоцький. Аналіз сімейного виховання міститься в роботах О. Радищева, М. Новикова. Проблема сім’ї та домашнього виховання відображена у творчості М. Добролюбова, М. Пирогова, В. Белінського, О. Герцена. У ІІ пол. ХІХ – поч. ХХ ст. сімейне виховання відобразилося у працях К. Ушинського, М. Шелгунова, П. Лесгафта, П. Каптерева та ін. ІІ пол. ХХІ ст. характеризується експериментальним вивченням сім’ї: Є. Арнаутова, Т. Маркова, В. Титаренко та ін. Праці сучасних учених присвячені проблемі психології сім’ї, тактиці домашнього виховання (А. Кошелєва, А. Співаковська та ін.).

В сім’ї закладаються основи всіх моральних якостей людини. Саме від батьків істотно залежить коло духовних потреб дитини, її інтереси, ставлення до себе та інших людей, спрямованість почуттів, життєва позиція. І обов’язком сім’ї є відкриття перед дитиною світу найвищих цінностей. Крім свідомого ставлення батьків до проблеми виховання дітей, необхідним на часі є також вимога постійного поповнення психолого-педагогічних знань батьків. "Мистецтво виховання має ту особливість, – писав видатний педагог Ушинський, – що майже всім воно здається справою знайомою і зрозумілою, – і тим зрозумілішим і легшим здається воно, чим менше людина з ним знайома, теоретично чи практично. Майже всі визнають, що виховання вимагає терпіння, … але… крім терпіння, вродженої здатності і навички, необхідні ще й спеціальні знання" [1, с. 11].

Виховання – процес, у якому взаємно впливають один на одного і ті, хто виховує, і ті, кого виховують. Він передбачає як здійснення батьками цілеспрямованих дій, спрямованих на досягнення певного результату, так і не свідомого впливу на дитину, який виникає постійно в процесі їх спілкування. Багато прикрих помилок і педагогічних вад у сімейному вихованні й навчанні дітей буває саме в тому, що батьки не завжди ознайомлені з тим педагогічним мінімумом, яким повинен оволодіти кожен, хто взявся за таку відповідальну й таку важливу для суспільства справу, як догляд і виховання підростаючого покоління [2, с. 25].

Дослідники вказують на великий вплив у формуванні моральних цінностей підростаючої особистості гармонії сімейних відносин. "Емоційні зв’язки між дорослими і дітьми в сім’ї – це провідні фактори виховного впливу на молоду людину"[3, с. 9]. Дітей передусім емоційно вражає поведінка батьків, їхнє ставлення один до одного. "Вивчення і поширення виховного досвіду, побуту, психологічного клімату, гармонійної сім’ї – справа величезної ваги. Але сім’ї, в яких переважають позитивні якості – правдивість, моральна чистота й доброта, сімейна дружба і любов, повага дітей до батьків, увага батьків до дітей, наявність виховних добрих прикладів, все те, що уявляється нам як нормальний стан речей у хорошій, нормальній сім’ї, у повному вигляді зустрічається дуже рідко" [4, с. 17]. Ефективна насиченість спілкування між членами сім’ї, переважання позитивних та негативних емоцій істотно відбивається на самопочутті дитини, її світосприйманні та усвідомленні образу близьких дорослих. Від атмосфери в сім’ї, від морального обличчя батьків великою мірою залежить спрямованість активності дитини. С. Тищенко стверджує, що під впливом "теплого" сімейного клімату у дітей формується висока сприйнятливість до виховних впливів дорослих. "Діти, які виховуються в сім’ях з таким кліматом, добре контактують з однолітками, виявляють доброзичливе ставлення до них, правильно реагують на вимоги вихователів у дитячому садку. І навпаки, у поведінці дітей, які виховуються в так званих "неблагополучних" сім’ях, переважать негативні емоції, упереджене, здебільшого недоброзичливе ставлення до оточення" [3, с. 10]. Вчені стверджують, що в дітей, які не отримують в сім’ї належного тепла і достатньої уваги, часто розвивається захисна форма поведінки, яка проявляється негативним ставленням до дорослих, неслухняністю, агресивністю. Т. Гаврилова відмічає, що галасливою грою, інколи певною жорстокістю такі діти намагаються привернути увагу оточення. У школі такі діти заважають іншим дітям навчатись, дезорганізують клас, ображають дітей. "Так, дитина, яка не отримала в сім’ї належної уваги і тепла, не прийнята вдома дорослими, часто стає нікому непотрібною в школі, з нею не дозволяють дружити, її засуджують вчителі. І такій дитині не залишається нічого іншого, як відповідати приписаному їй образу суб’єкта, який нічого не може і від якого нічого хорошого не слід очікувати, і в результаті "маленький" хуліган часто виростає в важкого підлітка, а іноді і в правопорушника" [5, с. 52].

Дослідник Я. Корчак стосовно виховання дитини зауважував наступне: «Виховання дитини – це не втішна розвага, а завдання, яке вимагає капіталовкладень – важких переживань, зусиль, безсонних ночей і багато-багато думок». Таким чином, найважливішою функцією сім’ї є виховна функція. І. В. Гребенніков виокремлює три аспекти виховної функції сім’ї:

1. Виховання дитини, формування її особистості, розвиток здібностей.

2. Систематичний виховний вплив сімейного колективу на кожного свого члена протягом усього життя.

3. Постійний вплив дітей на батьків (інших членів сім’ї), що спричиняє їх самовиховання.

У родині повинні виховуватися як дорослі, так і діти. Ще К. Д. Ушинський зазначав, що естетично впливати безпосередньо на дітей – важко і що треба дорослим давати естетичну освіту. Статуї, картини, природа впливають скоріше на дорослих, а вони вже вносять цей вплив у життя, в слова, в рухи тіла, в домашнє середовище, в одяг, у поводження з дітьми, – і вже в цій формі діти сприймуть прекрасне.

Таким чином в дитини закладається розуміння моральних цінностей. Характер сімейних взаємовідносин, стиль виховання, прийняті в сім’ї цінності визначають ставлення дитини до себе і до інших людей, спрямовують її духовне зростання або, навпаки, перешкоджають розвитку її особистості. Сім’я – це перший та найбільш значущий виховний інститут у житті людини. І слід не забувати, що «вади дитини не народжуються, а виховуються».