Список використаної літератури

1. Газета “Шкільні обрії” / Видання Чигиринського НВК “Дошкільний навчальний заклад – спеціалізована школа І – ІІІ ступенів №2”/ №13. – січень 2011р.

2. Крутенко О. В. Вихованнягуманістичнихцінностейособистості школяра в контекстітворчоїспадщиниОлександра Захаренка : автор.дис. канд. пед. наук : 13.00.01 / Ольга Володимирівна Крутенко. – Київ, 2011. – 20 с.

3. Захаренко О. А. Школа: з неї все починається / О. А. Захаренко // Під прапором ленінізму. – 1987. – № 9. – С. 72–76.

Науковий керівник: к.п.н, доцент С. О. Захаренко

Українська етнопедагогіка і. В. Компанієць Черкаський національний університет імені Богдана Хмельницького

Науково-технічний прогрес, безсумнівно, зумовлює подальше зростання значущості загальної освіченості будь-якої нації, ролі освіти в суспільстві. Найбільш видатні досягнення в економічному розвитку сучасних країн тісно пов’язані з успіхами у сфері освіти.

Зміни соціальних, економічних умов життя України не обминули й систему освіти, що вимагає нових підходів у вивченні й осмисленні педагогічного процесу.

Українська етнопедагогіка – цілісна система знань, ідей, форм і методів роботи з дітьми. Вони грунтуються на таких принципах, як природовідповідність, народність виховання і самодіяльність учнів у процесі навчання й виховання, а також гуманізм, зв’язок виховання з життям народу, виховання в праці, урахування вікових, індивідуальних та генетичних особливостей учнів, єдність вимог і поваги до особистості, поєднання педагогічного керівництва і самостійності учнів, практичне оволодіння культурно-історичним досвідом рідного народу, повна і глибока довіра до дитини та віра в її сили й можливості. Вони покликані формувати поведінку дитини, її практичний досвід.

Патріотизм (від гр. patriotes – батьківщина) – любов до своєї батьківщини, відданість своєму народу, гордість за свій народ, прагнення захистити його надбання, продовжити примноження його загальнолюдських і національних морально-духовних цінностей. Патріотизм проникає в усе, що пізнає, робить, до чого прагне і що любить особистість.

Як зазначав В.О. Сухомлинський, патріотизм як діяльна спрямованість свідомості, волі, почуттів діалектично повʼязаний з освіченістю, етичною, естетичною й емоційною культурою, світоглядною стійкістю, творчою працею. Виховання патріотичної свідомості, почуттів і переконань неможливо відокремити від складного цілісного процесу формування особистості[1,162].

Джерелами патріотичного виховання є рідне слово батька і матері, колискова пісня, культ Матері та Батька, рідна оселя, садиба, батьківщина і Батьківщина, героїчне минуле народу, життєдіяльність історичних постатей народу (політичних діячів, вчених, письменників, діячів мистецтва і культури), конкретна діяльність особистості щодо матеріального та культурного збагачення своєї країни.

В арсеналі діяльності з патріотичного виховання підростаючого покоління є багато засобів і методів впливу. Однак головне – це включення кожної особистості в конкретну діяльність з творення й примноження багатства і краси своєї Вітчизни.

Етнос (грец. ethnos – народ, племʼя) – це народ, стала, історично визначена сукупність людей, які мають спільні риси та особливості культури й психічного складу, свідомо розуміють свою єдність.

Кожен народ повинен мати міцний фундамент морально-духовних цінностей, стрижнем якого має бути своєрідна генетична памʼять народної педагогіки. У далеку давнину, коли не було писемності, вони передавалися з вуст у вуста від старших до молодших поколінь. І лише пізніше цей досвід був зафіксований у писемних пам’ятках. Надбання народної педагогіки зберігаються в народних легендах і баладах, піснях, казках і оповіданнях, прислів'ях і приказках, звичаєвих обрядах, скоромовках і загадках, народних танцях та гуляннях, іграх і забавах, народних святах і вжитковому мистецтві.

Етнопедагогіка за своїм змістом, методами досліджень тісно поєднана з іншими науками. Зокрема, з етнографією (грец. ethnos — народ, племʼя і grapho — писати, описувати) — наукою про народи світу (етноси), їхнє походження, розселення, процеси культурно-побутових відносин між людьми. У багатьох зарубіжних країнах уживають також термін "етнологія".

Етнопедагогіка тісно пов’язана зі специфічною наукою – етносоціологією, яка досліджує національні аспекти діяльності людей окремої етнічної групи в умовах певного соціального оточення. Зокрема: вияви моральних чинників; особливості звичаїв; ціннісні орієнтації суспільства; психологічні взаємини в родині; свідомість, особливості поведінки конкретної нації; специфіку етнокультури народу; технологію соціалізації особистості; особливості вияву менталітету та ін.

Основою етнопедагогіки є національне виховання, бо воно "сповідує, – як наголошує В.Н. Ликов, – одну і ту ж мету – виховати національно свідому особистість, громадянина, який би дорожив національними і загальнолюдськими вартостями та святинями, глибоко пізнав би їх та поважав" [2, 38].

В останні роки набув актуальності ще один важливий пласт народної мудрості в царині виховання – козацька педагогіка. Козацька педагогіка спрямована на формування у молодого покоління таких морально-духовних якостей як благородство, лицарство, героїзм, патріотизм, людяність, милосердя, мужність, гармонія тіла й духу. Козацька педагогіка – це втілення ідей української національної педагогіки в рамках конкретного історичного періоду специфічної діяльності українського козацтва.

Таким чином, народна педагогіка – це невичерпне джерело мудрості певного етнічного соціуму у справі виховання молодого покоління.

Український поет М.Т. Рильський у поетичній формі оцінив народне багатство так:

Немає мудріших, ніж народ, учителів; У нього кожне слово — це перлина, це праця, це натхнення, це людина [2].

Нація приходить до свого самоусвідомлення на основі віри в національні ідеали. Головним для нас є ідеал України — образ досконалого державного буття, який об'єднує українців, що можуть перебувати на різних позиціях у своєму виборі методів для досягнення цієї мети. Зовнішнім виявом ідеалу України є передусім Гімн, Герб і Прапор.

Ідеал України спонукає до боротьби за свободу і незалежність української нації — державну, політичну, економічну, культурну, духовну, моральну і т. ін. У свідомого українця прагнення до цього ідеалу стає надійним орієнтиром усього життя.

В усі часи українська ідея була для нашого народу інтегруючою силою. Вона спонукала козаків до подвигів та до великої жертовності, гартувала волю і шліфувала світогляд наступних поколінь борців за нашу свободу, зокрема, в часи світових воєн, коли воскресала надія на визволення. Українська ідея завжди була цілющим джерелом для нашої культури, мови, звичаїв. 

За сучасних умов національне виховання дітей і молоді набуло особливої гостроти й актуальності. Воно втілює і віддзеркалює в собі процес національно-етнічного відродження української нації.