Список використаної літератури

1. Захаренко О. Поради колезі, народжені в школі над Россю. // Освіта України. – 2005.

2. Захаренко О. А. Слово до нащадків. - К. : СПД Богданова А.М., 2006.

3. . Захаренко О. А., Захаренко С.О. 210 шкільних лінійок. Загальношкільні лінійки, проведені в сільській школі протягом 1998- 2000 рр. – Сахнівка, 2002.

4. Береговой А.А. Директор села [А.А.Захаренко] //Педагогіка толерантності. - 2002.

5. Мацько Л.І. Стилістика української мови: Підручник /Л.І.Мацько, О.М. Сидоренко, О.М. Мацько; За ред. Л.І. Мацько. - К.: Вища школа, 2003.

Г.Г. Ващенко про національне виховання м. В. Коваленко

Черкаський національний університет імені Богдана Хмельницького

Сьогодні процес національного й духовного відродження України супроводжується відкриттям багатьох сфер українського менталітету. Одним із втрачених надбань української духовності, а саме педагогіки, є творча спадщина Г. Ващенка.

Постать видатного педагога – одна з найяскравіших на ниві педагогічної думки України. Замовчуваний довгий час на Батьківщині, він тільки сьогодні по-справжньому повертається до нас своїми ідеями, своїми книгами. Його життєвий шлях, теоретичні ідеї, творчий досвід характеризуються неоднозначністю підходів. Як педагог, що над усе ставив дві найголовніші цінності – Бог і Україна, Г. Ващенко є, і цілковито заслуговує бути сьогоднішнім стягом нашої державотворчої педагогічної думки. Особливо вирізняє Г. Ващенка з-поміж інших українських педагогів те, що він – один з найпослідовніших та найнаполегливіших українських педагогів-державників [3,165].

Будучи глибоко релігійним і толерантним до інших вірувань, Г. Ващенко рішуче виступав проти тої української преси, що намагалася підсилювати ворожнечу між українцями православними і католиками. Він обстоював думку, що між цими віруваннями немає суттєвої різниці і що обидва мають заслуги перед українським народом у збереженні української народності.

Проблема створення саме національної системи виховання, відродження національних морально-духовних цінностей, що піднімалася Г. Ващенком ще на початку ХХ століття, є актуальною і в наш час. Політики та економісти на початку становлення України як суверенної держави робили ставку на відбудову економіки, соціальної сфери, не звертаючи увагу на зруйновану та понівечену духовність, національну культуру. Тепер приходить розуміння: без розвитку культури, освітньо-виховної системи, передусім в національному руслі, без усвідомлення простої істини чиїх батьків ми діти, не можливе утвердження економічно і політично сильної, демократичної, правової держави [5,17-18].

Г. Ващенко запевняв: “Що коли дійде справа до мирного будівництва в Україні, народ може виявити повну непідготовленість, і це призведе до того, що якісь спритні чужинці опанують народом. Адже раз по раз, навіть на державному рівні, чути пропозиції про утвердження російської мови як другої офіційної поряд з українською. І це при статистиці: 80% україномовного населення в країні” [1, 5-6].

Особливу увагу треба звернути на виховання молоді, майбутнього нашої країни. Ось як про це говорить Г. Ващенко: “Природній шлях розвитку людства, що може привести його до світлого майбутнього, полягає в тому, що кожна нація живе самостійним державним і культурним життям, вільно розвиваючи й виявляючи свої творчі здібності й прагнучи до мирного співробітництва з іншими народами світу.

На таких засадах має бути побудована й виховна система кожного народу, зокрема система народу українського. Він має свої національні фізичні й психологічні особливості, має своє призначення, а тому на засадах християнства й загальноєвропейської культури він має творити свій національний український виховний ідеал” [2, 385].

На думку Г. Ващенка, служіння Україні треба усвідомлювати не лише як свій особистий обов’язок, а як сенс всього свого життя, без чого не варто жити. Прикладом для кожного українця в цьому мусять бути такі великі постаті, як Богдан Хмельницький, Володимир Великий, Володимир Мономах, Іван Мазепа, Святослав Хоробрий, а також ті численні невідомі герої, які все своє життя віддали у боротьбі за щастя і добробут України [4, 8].

Ще більший вплив на людину, на думку Г. Ващенка, має суспільство. Людина засвоює від суспільного оточення свої релігійні погляди, розуміння природи, знання техніки, знання про минуле. Те ж саме треба сказати про побут людини, звичаї, різні форми практичної діяльності. Стихійна любов до рідного краю стає грунтом свідомої любові: “Свідомий патріот більш-менш чітко уявляє собі властивості свого народу, знає рідну природу, історію. Справжній патріот активно працює для свого народу, прагне піднести його культуру й добробут, переборювати його негативні риси й вдосконалювати риси позитивні. Для патріота дорога честь своєї Батьківщини, і він захищає її словом, і ділом” [6, 145-146].

Отже, Г. Вашенко став творцем повного курсу української національної педагогіки, яка відповідає духові рідного народу.

Служіння Богові та Україні – це формула педагогіки Г. Ващенка. Він стверджував: “Служіння Богові – плекання в людині вищого, божественного начала. Служіння Україні – служіння рідному своєму краєві як найбільшій цінності, тій, що має бути невід’ємною, органічною часткою духовного та божественного, що мусить бути в душі кожного українця”[6,147].

Розкривши поняття про національне виховання Г. Ващенка, можна визначити, що головними його етапами є ідеалістичне світосприймання, християнська мораль як основа родини і здорового суспільства, високий рівень педагогічних наук. Метою виховання у вільній Україні Г. Ващенко вбачав благо і щастя Батьківщини через розквіт духовної культури, науки, мистецтва, освіти, високий рівень релігійно-морального життя українського народу. Такою хотів бачити Україну її великий патріот Г. Ващенко. Такою вона мусить стати зусиллями молодих поколінь українців, вихованих системою національної освіти і виховання, на розбудову якої віддано і безкорисливо працював педагог.