Список використаної літератури

1. Кравець в. Історія української школи і педагогіка. – Тернопіль.: Збруч, 1994.

2. Кузь В., Руденко Ю., Сергійчик С. Основи національного виховання. Концептуальні положення. – К.: ІСД, 1993.

3. Стефаник С. Формування творчої особистості засобами етнопедагогіки. // Позакласний час. – 2004. - №5. – с. 5 -15.

Науковий керівник: ст. викладач О.О. Свириденко

Роль сім`ї у вихованні дітей л. Ю. Гребіник

Черкаський національний університет імені Богдана Хмельницького

«Діти – живі квіти землі»

О.М.Горький

    Сім`я–це соціальна група, люди різного віку,  з різними поглядами. Тут і починається маса проблем, пов'язаних із розумінням одне одного. Батьки думають про те, як слід виховувати свою дитину, а дитина думає про те, якби зробити так, щоб тебе розуміли батьки. Багато неприємностей, роздратування і навіть горя виникає в сім`ї, якщо немає взаєморозуміння між батьками і дітьми. Роль сім`ї у вихованні дітей– це велика відповідальність. Батьки є першими вихователями, які зміцнюють і загартовують організм дитини, розвивають її мову і мислення, волю і почуття, формують її інтереси, прагнення, смаки, здібності, виховують любов до знань, допитливість, спостережливість, працьовитість.

      Виховання дітей у сім`ї є першоосновою розвитку дитини як особистості. Духовний вплив батьківського дому на формування її особистості створюється завдяки щирій материнській ласці, небагатослівній любові батька, домашньому теплу, піклуванню, затишку і захисту, родинній злагоді.

      В. Сухомлинський вважав, що сім`я – «джерело, водами якого живиться повноводна річка нашої держави». Але з досвідуроботи, ми знаємо. Що не кожна сім'я є саметаким «джерелом», не всі батьки мають певні знання про виховання дітей. Є, такі сім`ї, в яких повністю відсутній процес виховання дітей. Такі діти стають, і морально, і фізично відсталими в навчанні та повсякденному житті. Саме через недбальство батьків діти зростають егоїстами та просто «черствими» особами. До матерів і батьків, які не виконують свій обов`язок перед дітьми, може бути застосована сувора моральна кара – позбавлення батьківських прав. Причиною для такого рішення може слугувати жорстоке поводження з дітьми, аморальний вплив на них, антисуспільна поведінкабатьків: алкоголізм, наркоманія, проституція, хуліганство, важкі психічні розлади.

      Сімейне виховання – це процесс досить складний і завжди пов'язаний з суб`єктивними факторами. Недосвідченість батьків, їхнє намагання опиратися виключно на власний досвід, брак певних педагогічних знань і навичок призводить до серйозних помилок.

      Однією з важливих передумов виховання в сім'ї є підвищення педагогічної культури батьків. Піднесення педагогічної культури батьків є самоосвіта – читання психолого-педагогічної літератури з проблем виховання дітей у сім`ї; твори класиків української і світової літератури; добірки матеріалів періодичної преси, де широко представлено роль сім'ї у вихованні дітей.

Засоби сімейного виховання:

а) вплив атмосфери сімейного життя, її трудового укладу, громадянської зрілості, культури взаємовідносин;

б) використання трудових традицій сім’ї;

в) організація життя дитини в сім’ї: режим, обов’язки, вимоги, участь дітей в домашній роботі, піклування про-навчальну діяльність школяра;

г) організація дозвілля дітей.

Особливо велику роль відіграє сім’я у вихованні почуттів дитини. Повсякденні життєві ситуації, що виникають у сім’ї, багатогранність взаємин між членами сім’ї, щирість почуттів і різноманітні форми їх вияву, зацікавлена реакція на найдрібніші деталі поведінки дитини — все це створює найсприятливіші умови для емоційного і морального розвитку, підготовки дітей до самостійного виконання у майбутньому функцій батька чи матері, які в ніяких інших обставинах, крім сім`ї, створити неможливо. Це дозволяє зробити висновок про те, що сім`я не просто важливий, а й необхідний, незамінний, глибоко специфічний фактор соціалізації особистості. Протягом всього життя для людини сім`я є найважливішим компонентом мікросередовища, а для дитини, особливо в перші роки її життя, вплив сім`ї домінує над усіма іншими впливами, значною мірою визначаючи весь життєвий шлях дитини у майбутньому.

Батьки — найперші вихователі. Час повернути дітей сім`ям і сім`ї дітям, час припинити конфронтації між школою і сім`єю. Батьки повинні відповідати перед власною совістю, народом, державою за виховання власних дітей. Колись так і було. Сім`я — це народ, нація в мініатюрі. Від рівня її культури залежить і рівень культури, вихованості дітей. Саме тут формуються людяність, духовність, гідність, а також культ матері і батька, бабусі і дідуся, культ роду і народу.

Невипадково народна педагогіка надає першорядного значення виховному клімату сім`ї як основному чиннику формування особистості. «Нащо клад, коли в сім`ї лад», — кажуть у народі, а цей вислів несе в собі глибокий педагогічний зміст. Часто можна чути і таке: добра та сім`я, де виростають добрі діти. Цим підкреслюється та особлива роль, яку відіграє у вихованні дітей загальний клімат сім`ї, її настрої, звичаї, спрямованість.

Чітко визначився в народній педагогіці такий могутній чинник формування особистості, як виховання прикладом: «Бурчання наскучить, приклад научить», «Добрий приклад кращий за сто слів», «Приклад кращий за правило». У цих висловлюваннях розкривається схильність дитини наслідувати старших брата чи сестру, матір чи батька, сильнішого чи розумнішого товариша та народна виховна практика наслідування за принципом «роби так, як я».

Першими вчителями маленької дитини стають її батьки, але часто процес навчання розпочинається раніше, ніж вони встигають усвідомити цей факт. Діти засвоюють спосіб життя батьків, у сім`ї закладаються основи багатьох умінь, навичок і звичок, виробляються оціночні судження та визначається життєва позиція підростаючого покоління. Це певною мірою стосується і ставлення до фізичної культури, до активного використання її засобів у побуті – для зміцнення здоров`я, всебічного розвитку і змістовної організації дозвілля. Аналізуючи ступені освітньо-виховної системи, першим завданням дошкільного виховання Г. Ващенко визначає фізичний розвиток дитини. Природною вихователькою малої дитини є мати. Найкращі наслідки у вихованні дітей дошкільного віку може дати співпраця родини і дитячого садочка. Це дозволяє дотриматись єдності у напрямах і методах виховання. Такий зв`язок мусить існувати і між школою та родинами. Школа мусить виховувати в дітях пошану до батьків, батьки – створювати умови для виконання шкільних завдань та підтримувати школу матеріально.

В.О. Сухомлинський у книзі «Сто порад учителеві» писав: «Ми повинні турбуватися, щоб у матері й батька було єдине уявлення про те, кого вони разом із школою виховують, а звідси і про єдність їх вимог, передусім – до самих себе. Добитися того, щоб батько і мати, як вихователі, виступали в єдності – це означає навчити мудрості материнської і батьківської любові, гармонії доброти і суворості, ласки і вимогливості. З великим тактом, не доторкаючись до особистого, часто болісного, ми прагнемо запобігти помилкам батьків у цій найтоншій сфері духовного життя. Там, де немає мудрості батьківської педагогіки, любов матері й батька калічать дітей» [4].