Список використаної літератури

1. Кульчицька О.І Творча обдарованість, специфіка дитячої обдарованості // Обдарована дитина. – 2001. - № 1. – 17 с.

2. Осадченко І.О. Проблема стимулювання творчої активності школярів // Рідна школа. – 2001. - № 1 – 49с.

3. Чорна Л.Г. Психологічне забезпечення розвитку творчих здібностей учнів // Обдарована дитина. – 2002. - № 2 – 18 с.

Науковий керівник: д.пс.н., професор Я. О. Гошовський

Зв'язок між темпераментом та академічною успішністю у студентів к. Л. Таран

Черкаський національний університет імені Богдана Хмельницького

Темперамент (лат. tempero-змішую) – «вроджена, стійка характеристика індивідуальності, одна з найважливіших структурних одиниць психодинамічної організації психічної діяльності (темпу, ритму, інтенсивності окремих психічних процесів і станів), що показує спосіб реагування на події» [1, с. 106]. Тривожність та інтелект відображають відповідно енергетичний та інформаційний аспекти активності суб'єкта. У тривожності як одному з виявів найважливішої риси темпераменту – емоційної нестабільності – відображається також інтенсивність емоційно-вольових процесів. Щодо цього цінну інформацію можна почерпнути на підставі зіставлення показників тривожності з показниками розумової продуктивності (за тестом Кеттела). Результати факторного аналізу засвідчують: в одних випадках співвідношення показників інтелекту і тривожності тяжіє до реципрокності (вияв різноспрямованих тенденцій – «чим більше одного, тим менше іншого»), а в інших – до синергічності (односпрямовані зміни, що відображаються в позитивному знаку коефіцієнта кореляції). За гіпотезою про криволінійну (інвертовану V-подібну) залежність з підвищенням значень енергетичного фактора (рівня активації і пов'язаного з цим ступеня тривожності) інтелектуальна продуктивність підвищується, а після досягнення певної оптимальності починає знижуватися. Змістова інтерпретація цієї суперечності, на думку авторів дослідження, пов'язана з особистісними властивостями вищого рівня і відображає явище, відоме як зіткнення (боротьба) мотивів [1].

Розроблену у межах формального підходу до вивчення індивідуальності гіпотезу про наявність єдиного базового механізму формування темпераменту і загальних здібностей, перевіряли в порівняльному дослідженні взаємозв'язків темпераментних та інтелектуальних показників у дітей і дорослих [2]. Основою гіпотези стало уявлення про первинні задатки - генетично фіксовані поєднання всіх природних властивостей людини, що спочатку формують властивості темпераменту, які стають задатками другого рівня, що детермінують розвиток загальних здібностей. Відмінність механізмів формування темпераменту і властивостей загальних здібностей полягає в їх змістовому характері, що пов'язано з динамічними можливостями когнітивної сфери, зумовленими обсягом засвоєних знань, розумовими навичками і операціями. Дані свідчать про взаємодію темпераменту і здібностей насамперед через характеристики активності: енергійність, пластичність і темп. Щільність цих зв'язків залежить від віку (в підлітків зв'язок між темпераментними та інтелектуальними показниками значущіший) і рівня розумового розвитку (чим вищий інтелект, тим слабкіші зв'язки між досліджуваними ознаками індивідуальності). В. Небилицин і В. Русалов виокремили підструктури темпераменту: загальну активність і емоційність. Загальна активність належить, за В. Русаловим, до високоорганізованішої структури – інтелекту, а емоційність – до характеру [1, с. 129-131].

Останнім часом формується тенденція до розширеного тлумачення концепту «інтелект», зміст якого починає виходити за межі когнітивної сфери. Г. Гарднер визначає інтелект у термінах численних здібностей, кожна з яких важлива для досягнення адекватності і успішності в певній сфері життєдіяльності. Цінність кожного компонента інтелекту визначається конкретними суспільними нормативами, які заохочують або не заохочують розвиток таких інтелектуальних здібностей: лінгвістичні; логіко-математичні; просторові (орієнтація в просторі на основі психічних образів); музичні; тілесно-кінестетичні; інтер- або міжособистісні (розуміння інших); інтраособистісні (розуміння себе).

Ці сім інтелектуальних компонентів відображають всі аспекти людського потенціалу, забезпечуючи адаптацію (пристосовування) і розвиток.

Р. Гарднер вважає, що розвиток перших двох здібностей властивий західному суспільству загалом, а ізольовані невеликі соціуми (наприклад, жителі маленьких островів) орієнтуються на розвиток міжособистісної компетентності [3].

Освіта – це основа інтелектуального, культурного, соціального та духовного розвитку суспільства.

Аналіз успішності студентів з різними типами темпераменту дозволив встановити, що вищий рівень, особливо після виконання практичної роботи, є характерний для флегматиків, а нижчий – для меланхоліків. Холерики за успішністю ненабагато відстають від сангвініків.

Такі результати можуть спричинюватися певними особливостями кожного з темпераментів. А саме, відносно висока успішність сангвініків зумовлюється рівновагою процесів збудження і гальмування, що створює передумови для успішного засвоєння будь-якої інформації.

Холерики, внаслідок переважання процесів збудження добре вправляються з поточною інформацією, але їм досить важко тривалий час зосереджуватися, що перешкоджає їм у засвоєнні лекційного матеріалу.

Флегматики, навпаки, маючи час на роботу з інформацією внаслідок поєднання лекції та практичної роботи, демонструють краще засвоєння навчального матеріалу порівняно з іншими типами темпераменту.

Меланхоліки внаслідок високої тривожності, невпевненості та низької працездатності дещо відстають від інших студентів, не витримуючи темпів навчального процесу [5].

Крім того, встановлено, що студенти з різними психологічними характеристиками більше відрізняються за такою ознакою як загальний рівень уваги, ніж за її обсягом. Загалом, здатність до концентрації уваги більш розвинена у студентів з «рухомими варіантами психіки».

При дослідженні зв’язків між різними психологічними параметрами та успішністю учнів було встановлено, що високі значення коефіцієнтів кореляції є характерні для таких ознак як інтроверсія, загальний рівень і обсяг уваги; середні – для рівня збудливості нервової системи та успішності, помірний для екстраверсії та загального рівня уваги.

Відповідна деталізація зв’язків між досліджуваними параметрами здійснювалась на основі математичних моделей, які дозволяють скласти адекватне уявлення про ефективність навчального процесу і певною мірою прогнозувати кращу академічну успішність [5].

Деякі психологи наполягають, що традиційні визначення інтелекту дуже вузькі і не охоплюють таких аспектів, як щастя, особистісний успіх або гармонія із суспільством. Їх враховано в базовій моделі емоційного інтелекту, зосередженій на п'яти типах здібностей: знання про емоції, управління емоціями, розпізнавання емоцій в інших, уміння мотивувати себе, оволодіння соціальними відносинами. Повніша концепція емоційного інтелекту, на думку Д. Голмена, охоплює комплекс не пов'язаних з IQ ознак, проте істотних для успішності в професійних, міжособистісних та інших відносинах. Згідно з цією концепцією, емоційний інтелект (EQ - emotion quotient) обчислюють як суму показників семи здібностей: самоусвідомленості; самомотивованості; стійкості до фрустрації; контролю за імпульсами; регуляції настрою; емпатії; оптимізму.

IQ є предиктором академічної успішності, рівень EQ впливає на вірогідність життєвого успіху [1].