Список використаних джерел

1. Бобылева М.П. Рекламный менеджмент. – М.: Инфра-М, 2006. – 334с.

2. Борисов Б.Л. Технологии рекламы и PR. – М.: Фаир-Пресс, 2001. – 624с.

3. Джефкинс Р. Реклама: Учебное пособие для вузов. М.:Юнити-Дана, 2002. – 240 с.

4. Измайлова М. А. Психология рекламной деятельности: Практическое пособие / М. А. Измайлова. – М.: Издательско-торговая корпорация «Дашков и К*», 2009. – 240 с.

5. Люшер М. Типология психологических свойств человека. – М.: Медицина, 1994. – 123-125 с.

6. Резепов И. Психология рекламы и PR. – М.: Издательско-торговая корпорация «Дашков и К*», 2009. – 224 с.

Науковий керівник: к.пс.н., доцент К. А. Бабенко

Обдарованість як психологічна проблема п. П. Ренжин

Східноєвропейський національний університет

імені Лесі Українки

Обдарованість як наукова психологічна проблема передбачає розвиток здібностей особистості, її самовизначення та соціальної адаптації. Один із перших філософів в історії людства Конфуцій пропонував відбирати й інтенсивно розвивати обдарованих дітей. Існує думка, що обдарованість і сама може проторувати собі шлях, наукові ж дослідження досить часто це заперечують. Обдаровані діти - дуже цінна, але досить тендітна частина нашого суспільства й у своєму розвитку наражаються на особливий ризик. Під поняттям обдарованість ми розуміємо сукупність здібностей, які дозволяють індивіду досягти вагомих результатів в одному або декількох видах діяльності, що є цінними для суспільства. І не обов'язково, щоб обдарована дитина мала гарні оцінки з усіх без винятку предметів шкільної програми. Крім того, потрібно усвідомлювати, що яскрава обдарованість з одного напряму діяльності може поєднуватися з абсолютним відставанням в іншому.

З обдарованістю дитини психолог зустрічається у двох ситуаціях: благополучна обдарованість і обдарованість як проблема дитини і її оточення. Обдарованість може органічно вписатися в життєдіяльність, а може породити безліч складних соціально-психологічних і внутрішніх протиріч.

Благополучна обдарованість. Вона знає на доступному їй віковому рівні про свої здібності, приймає їх у собі, спирається на них у процесі свого розвитку і самореалізації. Якості дані дитині є предметом її самоповаги, але це не позначається негативним чином на її ставлення до людей, що ними не володіють. Дитині вдалося пристосуватися до наданих їй освітніх можливостей: беручи з них максимум користі для себе, вона активно просувається вперед. Цим дитина шкільного віку зобов'язана насамперед своїм батькам, обраному ними стилеві виховання і спілкування, тим дорослим, з якими її звела доля в дошкільному віці, а також властивостям своєї нервово - динамічної організації, що дала їй поряд з активністю споконвічну організованість психічної діяльності, стійкість до навантажень. Часто важливим фактором є її міцне фізичне здоров'я.

Роботу психолога з такими дітьми можна розглядати як підтримуючу, що гармонізує та психопрофілактичну. У роботі з педагогами і батьками обдарованої дитини можна виділити такі напрямки: 1) контроль за нервово-фізичним навантаженням дитини, створюваним діяльністю і вимогами вихователів, вчителів, батьків; 2) консультування і просвітницька робота з дорослими; 3) методична допомога педагогам у підготовці й реалізації індивідуальної програми навчання обдарованої дитини.

У роботі з обдарованою дитиною можуть бути виділені наступні завдання: 1) консультування, тренінгова робота з дитиною або підлітком, спрямована на розвиток самосвідомості, широкого і поглибленого розуміння своїх здібностей і можливостей; 2) навчання соціально-психологічних навичок, уміння встановлювати і підтримувати стосунки з навколишнім, розуміти свої почуття й переживання у спілкуванні, конструктивно вирішувати конфлікти.

Обдарованість як проблема. Головна особливість полягає в тому, що у своїй поведінці, навчанні, внутрішньому психологічному стані обдарована дитина наближається до дезадаптованої. Обдарованість набуває рис неуспішності, соціальної занедбаності, девіантності. Багатьом обдарованим дітям властива „диссинхронія розвитку" - при випереджальному розвитку окремих функцій обдаровані діти в інших аспектах не відрізняються від своїх ровесників або навіть іноді поступаються їм. Поширений приклад диссинхронії - слабкий розвиток моторики в деяких інтелектуально обдарованих дітей у старшому дошкільному та молодшому шкільному віці. Звідси - незадовільний правопис, невстигання, втрата мотивації - відраза до школи. Іншим, менш розповсюдженим, але більш драматичним прикладом диссинхронії є дислексія.

У сфері навчання це може виявитися в низькій навчальній мотивації, демонстративному або тривожному ігноруванні різних завдань педагога.

Категорії обдарованих дітей. М.С. Лейтес виділяє три категорії обдарованих дітей: 1) учні з ранньою розумовою реалізацією; 2) учні з прискореним розумовим розвитком; 3) учні з окремим ознаками нестандартних здібностей.

Розрізняють шість сфер обдарованості дітей: інтелектуальна, сфера академічних досягнень, творчість, спілкування, сфера художньої діяльності та рухова.

Модель “Обдарованість”

			Обдарованість
Інтелектуальні здібності			Творчий потенціал			Психофізіологічні властивості			Світоглядні цінності
Пізнавальний інтерес, ерудиція, нестандартність мислення, здатність до абстрагування, діалектичне бачення, багата лексика			Ініціативність, оригінальність, цілеспрямованість, наполегливість, допитливість, самоаналіз, неординарність підходів			Інтуїтивність, чуттєве сприйняття, природні потреби в розумовій праці, природні задатки			Високий рівень національної свідомості, духовної культури, відчуття відповідальності, активність, загальнолюдські якості

Обдаровані діти не докладають особливих зусиль, навіть домашні завдання не роблять, користуючись тим, що пам'ять їм зберігає точно все, про що розповідалося на уроці.

Тут раптом і виявиться, що не вистачає головного — працьовитості.

Наші бажання, за словами Гете, — передвісники прихованих у нас обдарувань. Стійкий інтерес, схильність до певної діяльності, виявлені дитиною, є сигналом, який повинен змусити оточуючих замислитися: чи не дають про себе знати здібності? У такій непростій справі, як навчання та виховання не можна гаяти часу. Таланти та здібності самі по собі виявляються не часто. Їх треба вчасно помічати й розвивати, аби потім не було пізно.

Психологічна служба повинна підтримати, допомогти їм, провести для таких дітей тренінгові й корекційні заняття. Психолог повинен використовувати різні вправи для розвитку пам'яті, уваги, логічного мислення дитини, стимулювати розвиток дослідницьких якостей учнів. Підсумком корекційних занять можуть стати дебатні ігри, ораторські марафони, інтелектуальні бої. Учні, які досягли найкращих результатів, можуть бути внесені до шкільної "Книги рекордів".

Частина обдарованих школярів гостро реагує на спрямованість школи на «середнього» учня і неувагу до їхніх інтелектуальних здібностей. «Психологічним відображенням цього стають невдоволення обдарованих учнів ставленням до них учителів, ігнорування рутинної, на їх погляд, системи навчання, маскування своєї обдарованості (внаслідок чого вона набуває прихованої, латентної форми і справді зникає з поля зору педагогів), тривожність, депресія, агресивність тощо. Обдаровані учні вимагають поваги до себе як до унікальної особистості, що інтенсивно розвивається».