Список використаної літератури

1.Бедерханова В. Совместная проектировочная деятельность как средство развития детей и взрослых [О необходимости проектирования саморазвития наряду с проектированием процессов и систем] / В. Бедерханова // Развитие личности. – 2002. – №1.

2.Сластьонін В.А. Технологии проектирования образовательных систем и процес сов / В. А. Сластьонін // Школьные технологии. – 2000. – №2.

3.Остапчук О.Є. Самопроектування в процесі професійного становлення майбутнього учителя [Електронний ресурс] // Актуальні проблеми психології. Том.V: Психофізіологія. Психологія праці. Експериментальна психологія. Випуск 65. / За ред.. Максименка С.Д. – К., 2007. ‑ Режим доступу до журн. : http://ea.donntu.org:8080/jspui/bitstream/123456789/16584/4/ostapchuk.pdf

4.Орлов В.А., Лебедева В.П. Психодидактические аспекты проектирования образовательной среды / В. А. Орлов, В. П. Лебедева // Школьные технологии. – 2000. – №6.

Науковий керівник: викладач В.В. Конограй

Педагогічні погляди г. Сковороди в. М. Гетьман

Черкаський національний університет імені Богдана Хмельницького

Життя і діяльність філософа, самобутнього просвітителя, гуманіста, педагога, поета Григорія Сковороди (1722 –1794) – це життя патріота, вірного сина українського народу.

Як філософ Григорій Сковорода відомий насамперед своїми про-світницькими етичними ідеями, заснованими на критиці соціальної не рівності, паразитизму експлуататорських класів, на моральному звеличенні трудового народу. В центрі уваги Григорія Сковороди, як і всіх просвітителів XVIII століття, була проблема людського щастя. Сенс життя людини він вбачав у самопізнанні, а щастя – у праці, яка відповідає її природним нахилам. Тому для Сковороди людина – це не просто тілесний індивід, це окремий світ, «мікрокосмос».

Головний педагогічний принцип Сковороди – розвиток природних здібностей людини. Суттєві моменти його педагогічної теорії і практики, викладені у віршах, байках та у філософських творах, давно привернули увагу дослідників.

Метою виховання він вважав не тільки навчити знаходити істину, пізнавати явища природи, а насамперед – прищепити благородні почуття, такі як дружба, вдячність, любов. Природу людини характеризує не стільки її розум, скільки «благое серце», «добра воля», тобто схильність до здійснення добрих вчинків. Природа «єсть всенародная и истинная учительница». Та це не означає, що процес виховання відбувається стихійно, сам собою. Ролі педагогічної науки, вихователя, школи Григорій Сковорода надає важливого значення. Хто бажає навчити інших мудрості життя, повинен довго навчатися сам, мати необхідний моральний авторитет вчителя, вміти поєднувати слово і діло, наголошував він[1 c.41].

Освіту Григорій Сковорода розглядав як один з основних засобів у реалізації свого соціального ідеалу. Виходячи із своєї філософської концепції та особистого педагогічного досвіду, він обґрунтував низку актуальних проблем. Вирішуючи їх, зробив вагомий внесок у розвиток вітчизняної педагогічної науки. У притчах, байках, листах філософ оголошував війну невігластву. Він критикував школу, яка не виховує справжньої людини, а лише прищеплює прикмети показного благородства, манери світської поведінки.

Як до одного із засобів виховання Григорій Сковорода звертався до рідного слова, народної творчості. Він засуджував механічне засвоєння чужоземних педагогічних теорій, стверджував, що люди простого звання здатні до самостійної педагогічної діяльності. На глибоке переконання мислителя, освіта має бути доступною для всього народу[2 c.31].

У його педагогічних поглядах відбились основні напрями передової педагогіки: гуманізм, демократизм, висока моральність, любов до батьківщини і народу. У притчах та байках Сковорода висміював бездуховне дворянсько-аристократичне виховання і протиставляв йому позитивний ідеал виховання, мета якого - утвердження високих моральних якостей, формування гармонійно розвинутої людини.

Григорій Сковорода наголошував, що в кожній людині закладені великі творчі сили, здібності. Завдання педагога полягає передусім у тому, щоб ці здібності розпізнати і відповідно розвинути. «Клубок сам собою поточишся из горы, отними только препятствующий камень претыкания. Не учи его катиться, а только помогай. Яблони не учи родить яблока, уже сама натура её научила...»

Григорій Сковорода твердив, що природа, вільні нахили, а не штучна муштра, є основою виховання. Він відкидав поширене тоді серед панівних класів захоплення іноземними гувернерами, підкреслював важливу роль батьків як природних вихователів своїх дітей, підносив принцип гармонійного виховання розуму, серця і тіла, обстоював трудове виховання.

Педагогічні погляди мислителя в різній мірі розкриваються у притчі "Благодарный Єродій", вірші "Убогий жайворонок", збірниках творів " Сад божественних пісень ", " Басні Харьковськія "[3 c.28].

Зокрема, у названій притчі йдеться про благородного журавля Еродія, який уміло виховує дітей, рятуючи їх від егоїзму, неробства, зазнайства та аморальності. На противагу йому, мавпа намагається виховувати своїх дітей не так, як простий народ, а "по-благородному". Таке виховання здійснюють французькі вчителі. Вони вчать мавп по-французьки говорити, танцювати, співати, грати, володіти світськими манерами з метою потрапити до двору марокканського володаря.

У центр уваги педагога Г.С.Сковорода ставив розумовий розвиток людини, який необхідний для пізнання навколишнього світу і самого себе в ньому. До такого висновку мислитель прийшов на основі власного життя, яке було присвячене пошуку сенсу людського буття.,

Метою людського життя є "досягнення вищих доброчинностей, і в цьому досягненні людина "не повинна ставити собі ніяких меж". Пізнаючи себе та самовдосконалюючись, шляхом "цілковитої перемоги духу та душевного спокою" кожний зможе досягнути щастя.

Обов'язки батьків: нородити дітей, потурбуватися про їхнє здоров'я, навчити вдячності, оскільки останнє - основа морального виховання. Адже "у подяці заховалося всяке благо як вогонь і світло причаїлося в кремені. Вірую і сповідую. Бо хто зможе покласти руки на чуже, якщо раніше не загубить вдячність, котра посилається їй від Бога? З невдячності - смуток, неувага і жадоба, з жадоби - заздрість, а із заздрості -лестощі, розкрадання, кровопролиття і всяка прірва без законів"[4 c.43].

Виховувати дитину потрібно на основі принципу "сродності" (природо відповідності), тобто навчати тому, для чого вона народжена, відповідно до її натури, що дозволило б організувати життя "за внутрішнім блаженним духом". Природні здібності дітей неоднакові, але природа, подібно до "багатого водограю", наповнює різні посудини до повної місткості". Таким чином, кожна дитина на основі цієї власної повноти має можливість у майбутньому прийти до своєї "еродної праці"[5 c. 2].

Важливе значення у вихованні підростаючої людини має також принцип народності, який може обмежуватися навчанням дітей рідною мовою, оскільки народність зумовлена історичними особливостями життя, його укладом, культурою, ментальністю. Зважаючи на це, кожен "повинен узнати свій народ і у народі себе".

Істинність життя - не у складності, а в "простоті". Через це "ми повинні дякувати Богу, що він створив світ так, що все просте - правда, а все складне - неправда".

Отже, Григорій Сковорода стверджував, що кожна дитина від природи здібна, має певні таланти, і завдання батьків насамперед полягає в тому, щоб побачити і розвинути ці таланти, не силувати дитину до тих занять, які їй не до вподоби, але по змозі сприяти розвиткові її природних нахилів. Така проста думка, але така важлива! На жаль; навіть у сучасному житті деякі батьки не розуміють цього. Нам відомі випадки, коли батьки намагаються примусити дитину стати тим, ким самі хотіли стати в дитинстві, зреалізувати свої власні бажання через життя своїх дітей. Проте це не дає щастя та гармонії ані дітям, ані їхнім батькам[6 c.154].

Сковорода наголошував на тому, що варто привчати дітей до праці. Філософ стверджував, що не треба примушувати дітей працювати або пропонувати їм тяжку працю, яка стане тільки мукою. Майстерність вихователя в тому, аби вибрати такі обсяги праці і такі завдання, які б давали дитині задоволення, щоб маленька людина з дитинства збагнула, що праця — це не неприємна необхідність, а безмежне щастя бачити плоди власних зусиль, результат власної творчості.