Адаптація першокурсників та формування компетентності майбутніх психологів о. Г. Зінченко

Черкаський національний університет імені Богдана Хмельницького

Адаптація (лат. adapto — пристосовую) – це процес пристосування до мінливих умов зовнішнього середовища; прилаштування будови і функцій організму до умов навколишнього середовища (у фізіології – короткочасна адаптація, у біології – довгострокова, протягом життя). Соціально-психологічна адаптація є пристосуванням індивіда до групових норм, і, навпаки, інтереси соціальної групи утворюються відповідно до окремого індивіда даної групи [4].

При вступі до вищого навчального закладу основним середовищем, де перебуває студент є факультет або інститут, в якому він навчається. Тому адаптація залежно від мотивації до навчальної діяльності може бути успішною або не успішною. Успішна адаптація передбачає, що студент в навчальному процесі задовольняє успішне засвоєння знань, готовність до нових завдань. Не успішна адаптація проявляється в тому, що студент відчуває невдоволення навчальною ситуацією.

Можна виділити наступні критерії успішної адаптації: висока мотивація до навчання, сприятливе середовище, готовність до самозмін, тощо.

Науковці виділяють поняття «професійна компетентність», «спеціальна компетентність», «комунікативна компетентність», «моральна компетентність», «екстремальна професійна компетентність» та ін. [2].

Компетентність включає в себе знання, досвід, вміння та навички, а також повноваження, які покладаються на особистість [1; 4]. Компетентність іноді визначають як володіння знаннями, що дозволяють висловлювати свого авторитетну думку. Сьогодні компетентність частіше визначається як поєднання психічних якостей, як психічний стан, що дозволяє діяти самостійно та відповідально, як здатність людини виконувати певні трудові функції.

Поняття «соціальна компетентність» розуміється у контексті як мотивації людини до діяльності, так і в набутті майстерності, креативності в вирішенні професійних та соціально-актуальних питань. Соціальна компетентність вибудовується на основі ставлення людини до самого себе та оцінки її можливостей іншими людьми. Одним з факторів, який впливає на розвиток соціальної компетентності є творчий підхід до справи, не шаблонність мислення [3].

Дємєнтьєва Н. В. розуміє професійну компетентність як глибоку обізнаність фахівця про умови та технології вирішення виникаючих проблем, вміння професійно і грамотно реалізовувати свої знання на практиці

Ємельянов Ю. Н. вважає, що комунікативна компетентність – це здатність людини брати на себе та виконувати різні соціальні ролі; вміння людини адаптуватися у різних ситуаціях, вільне володіння вербальними і невербальними засобами спілкування. Базовою основою формування комунікативної компетентності вважається соціально-перцептивний інтелект. Поняття «соціально-перцептивний інтелект» (за Яценко Т. С.) поєднує здатність до психічної гнучкості та нестандартність мислення.

Становлення моральної компетентності (Зільберман С. В.) відбувається на базі морального розвитку, що передбачає орієнтацію людини на соціально-прийняті норми та цінності, і відповідність поведінки цим нормам.

Завдяки компетентності формується професіоналізм. Професіоналізм – набуті знання та вміння, які сприяють професійному зростанню [2; 4]. Зміст професіоналізму людини розкривається в двох аспектах: мотиваційному та операційному [2].

Мотиваційна сторона професіоналізму: які мотиви спонукають, який сенс має в житті професійна діяльність, які цілі людина особисто намагається досягти, наскільки вона задоволена працею. Ключовим моментом у мотиваційній сфері для високих рівнів професіоналізму є духовне наповнення професії.

Операційна сфера професіонала – це те, як і якими прийомами людина досягає поставленої цілі, які технології використовує як засоби  (знання, мисленеві операції, здібності).

Таким чином, формування майбутніх професіоналів базується на розвитку професійної компетентності студентів, яка закладається у період успішної адаптації першокурсників до навчання у ВНЗ.