Список викоританої літератури

1. Буянова М. В. Социально-психологические факторы мотивации достижения: дис. кандидата психол. наук: 19.00.05 / Буянова Марианна Викторовна. – СПб., 2004. – 179 с.

2. Крейн У. Теории развития. Секреты формирования личности. – 5-е междунар. изд. – СПб.: Прайм-ЕВРОЗНАК, 2002. – 512 с.

3. Леви В. Л. Приручение страха / Владимир Леви. – М.: Метафора, 2006.

4. Ольховецький С.М. Вплив страху на стосунки з товаришами, колегами та підлеглими у підлітковому та юнацькому віці / С. Ольховецький // Актуальні проблеми психології. Том I.: Збірник наукових праць Інституту психології ім. Г.С.Костюка АПН України / За ред. Максименка С.Д., Карамушки Л.М. – К.: Міленіум, 2003. – Ч.9. – С. 75-78.

5. Риман Ф. Основные формы страха: Пер. с анг. - М.: Алетейа, 1998. - 336 с.

6. Щербатых Ю. В. Избавиться от страха? Это просто! / Юрий Щербатых. – М.: Эксмо, 2006.

Науковий керівник: к.п.н., доцент О. В. Куліш

Врахування невербальних засобів комунікації в психологічній практиці о. С. Братаніч

Черкаський національний університет імені. Богдана Хмельницького

Одним із засобів спілкування є невербальна (несловесна) комунікація. Це різні рухи тіла (жести, міміка, пантоміміка), інші засоби зовнішньої несловесної передачі емоційних станів людини (наприклад, почервоніння, збліднення, зміна ритму дихання та ін.), які слугують засобами обміну інформації між людьми.

Вивченню проблеми розуміння та процесу сприйняття емоційного стану людини за мімічними ознаками присвячені дослідження Н. Ю. Бутенко, Н. П. Волкова, А. Піза, Дж. Ніренберга, В. А. Барабанщикова, Т. М.  Малкової та ін.. Емоційність як компонент педагогічного спілкування, педагогічної майстерності і творчості презентовано в дослідженнях Ю. П. Азарова, В. А. Кан-Калика, Д. Ф. Ніколенка, В. О. Сухомлинського, А. С. Макаренка.

Невербальні засоби спілкування є культурно-історичним і психологічним феноменом внутрішньо-особистісної природи, що тісно пов’язана з розвитком і становленням людини, її психічними станами та властивостями, слугує засобом об’єктивізації, є одним із шляхів комунікації та міжособистісного пізнання.

Жести, міміка та інтонація – носять поліфункціональний характер. Інтенсивній жестикуляції відповідає інтенсивна міміка, помірній жестикуляції – помірна міміка, а мінімальне жестикулювання або його відсутність узгоджується з подібним явищем – по відношенню до міміки. Ці елементи складають систему невербальних засобів, які в актах спілкування сигналізують про психічні стани іншої людини, а за відсутності вербальних засобів для передачі оцінно-емоційного змісту висловлювання стають єдиними засобами його вираження.

Психологами встановлено, що у процесі взаємодії людини до 80 % комунікацій здійснюється за рахунок невербальних засобів [1]. Встановлення ділового контакту залежить часто не стільки від того, про що говорить людина, скільки від того, як вона тримається. Австралійський спеціаліст "з мови рухів тіла" А. Піз стверджує, що за допомогою слів передається лише 7 % інформації, зате за допомогою звукових засобів (включаючи тон голосу, інтонацію тощо) — 38 %, міміки, жестів, пози — 55 % [5].

Невербальні засоби мають своєрідну класифікацію. Вчені розглядають 16 невербальних засобів спілкування — це рухи тіла, жести (рухи рук, ніг), просторове поле між співрозмовниками, вираз очей та направленість погляду, вираз обличчя, акустичні засоби (пов´язані з мовою і не пов´язані з нею), тактильні засоби (потиск руки, поцілунки), посмішка, косметика, реакції шкіри (почервоніння, збліднення), запахи (парфуми, алкоголь), одяг та його колір, манери (наприклад, тримати сигарету) та ін. [2]. Так ці засоби класифікують за спорідненими ознаками [3]:

• Акустична:

а) праксодика – невербальні засоби, що стосуються голосу та його вокалізації (інтонація, гучність, тембр, тональність тощо);

б) екстралінгвістика – вкраплення у голос (сміх, плач, покашлювання, дикція, паузи тощо).

• Оптична:

а) кінетика – жести, міміка і пантоміміка, рухи тіла, контакт очима;

б) проксеміка – система організації простору і часу спілкування (відстань між мовцями, дистанція, вплив території, просторове розміщення співбесідників тощо);

в) графеміка – почерк, символіка, скорочення тощо;

г) зовнішній вигляд – фізіономіка, тип і розміри тіла, одяг, прикраси, зачіска, косметика тощо.

• Тактильно-кінетична (таксика) – рукостискання, дотики, поплескування по плечах, поцілунок, посмішка тощо.

  • Ольфакторна (запахи) – запах тіла, запах косметики.

    • Темпоральна (хронеміка) – час очікування початку спілкування, час проведений у спілкуванні, час, протягом якого триває повідомлення мовця, тощо.

Найважливішою серед невербальних засобів спілкування вважається кінетика, яка є “мовою тіла”, за допомогою якої людина свідомо чи несвідомо передає зовнішньому світу своє емоційне послання. Жести, поза співрозмовника виражають внутрішній стан людини. Їх, як і інші компоненти невербального спілкування, не завжди можна інтерпретувати однозначно. Багато чого залежить від загальної атмосфери і змісту бесіди, а також від індивідуальних особливостей співрозмовника. Значну роль також відіграє самовладання і ступінь володіння невербальними засобами спілкування. Так, адвокати, актори, політики і т. д. або взагалі відмовляються від жестикуляції, або спеціально відпрацьовують міміку, жести і пози, що змушують вірити тому, що вони говорять. Проте, можна навчитися досить точно розпізнавати внутрішній стан співрозмовника.

У контексті глибинної психокорекції за методом АСПП обов’язково звертається увага на невербальну експресію, на рух, міміку та жести суб’єкта. Допоміжний метод активного соціально-психологічного пізнання –- психогімнастика передбачає реалізацію суб’єктом самого себе без допомоги слів [4]. Психогімнастика вважається ефективним засобом оптимізації соціальної сфери особистості, оскільки дозволяє звернути увагу на «мову тіла» та просторово-часові характеристики спілкування.

Згідно з новітніми дослідженнями Т. С. Яценко застосування психогімнастики в психокорекційному процесі «…дає учасникам АСПН змогу глибше проникнути в переживання інших і наблизитися до розуміння цих переживань. Головна мета психогімнастики – зняття фізичних блокувань та затисків» [7].

Слід зазначити, що у групі АСПН психогімнастика має характер спонтанної гри, тому необхідно підтримувати свободу невербальних способів самовияву учасників. Яценко Т. С. зазначає, що з відчуттям свободи рухів пов’язана і свобода вияву емоцій та внутрішнього світу суб’єкта. Одна й та сама ситуація в психогімнастиці спричинює різні індивідуальні реакції. Часто несвідомим може бути той чи інший жест або рух, значення якого людина не розуміє [7].

До невербальних засобів комунікації відноситься ціла система знаків, що відрізняються від мовних (тобто вербальних) і способом, і формою їх виявлення. Важливо розуміти, що вербальні й невербальні комунікативні засоби у процесі взаємодії можуть підсилювати або послаблювати дію один на одного. Психологу необхідно пам’ятати, що невербальна мова завжди відображає сферу почуттів і переживань

Ми спираємось на думку Т. С. Яценко, що професіоналізм психолога обумовлює необхідність знання законів функціонування психічного в його цілісності; особливостей симультанного злиття неусвідомлюваних процесів; латентності їх існування; активності і тенденції до обєктивування назовні, чому й сприяє спонтанність поведінки суб'єкта та ін. Саме тому в центрі уваги психолога-практика повинні перебувати і вербальні і невербальні вияви суб’єкта, адже в кожному поведінковому акті людина виражається цілісно. Надзвичайно важливо враховувати підвищену потребу людини у самопізнанні та самореалізації, в чому і надає допомогу практичний психолог.