Список використаної літератури

1. Богоявленская Д. Б. Психология творческих способностей: Учеб. пособие для студентов вузов, обучающихся по направлению и специальностям психологии / Богоявленская Д. Б. – М., 2002. – 320 с.

2. Брушлинский А. В. Психология субъекта в изменяющемся обществе / Брушлинский А. В. // Психол. журнал. – 1997. – № 2. – С. 18 – 32.

3. Матюшкин А. М. Мышление, обучение, творчество / Матюшкин А. М. – М., 2003 – 730 с.

4. Ожиганова Г. В. Диагностика и формирование креативности у детей в процессе учебной деятельности / Ожиганова Г. В. // Психол. журнал., 2001. – Т. 22. – № 2. – С. 75 – 85.

5. Игнатьев С. Е. Закономерности изобразительной деятельности детей [Текст] / С. Е. Игнатьев – М.: Академический проект, 2007. – 102 с.

6. Казакова Т. Г. Развивайте у дошкольников творчество: пособие для воспитателя дет. сада [Текст] / Т. Г. Казакова– М.: Просвещение, 1985. – 192 с.

7. Тест креативности Торренса / Електронний ресурс. Режим доступу: [http://psycabi.net/testy/577-test-kreativnosti-torrensa-diagnostika-tvorcheskogo-myshleniya]

Психологічний стрес як складова посттравматичного розладу м. В. Баранова

Черкаський національний університет імені Богдана Хмельницького

Посттравматичний стресовий розлад (ПТСР) – це важкий психічний стан, різновид тривожного розладу після психотравмуючих ситуацій, як, наприклад, військових дій, важкої фізичної травми, сексуального насильства, або загрози смерті. Синонімами посттравматичного синдрому виступають поняття: «в’єтнамський синдром», «афганський синдром», а в сьогоденні з’явилося визначення «синдром АТО» або «донбаський синдром».

При ПТСР проявляється група характерних симптомів, таких як психопатологічні переживання, високий рівень тривожності, випадання пам’яті про травмуючі події, небажання згадувати такі події, або навпаки часте, повторне нав’язливе пригадування, уявлення і переживання травматичних, стресових ситуації. Складність діагностики ПТСР пов’язана найбільшою мірою з синдромом уникнення, а саме: уникнення дій, місць, речей, думок і/або відчуттів, які нагадують про психотравмуючу подію; неможливість згадати важливі моменти психотравмуючої події; втрата інтересу до життя, апатія; відчуття відокремленості від інших людей і емоційної екзальтованості; відчуття обмеженості в майбутньому (людина не думає, що проживе нормальне життя, зможе створити сім’ю, зробить кар’єру та ін.) [3].

Участь у бойових діях розглядається як стресор, травматичний практично для будь-якої людини. На відміну від інших стресорів, участь у війні є пролонгованою психотравматизацією. Перебування на війні супроводжується комплексним впливом ряду факторів: ясно усвідомлюване почуття загрози для життя, біологічний страх смерті, поранення, біль, інвалідизація; ні з чим не порівнянний стрес, що виникає у людини, яка безпосередньо бере участь у бойових діях. Поряд з цим з’являється психоемоційний стрес, пов’язаний із загибеллю на очах товаришів по зброї або з необхідністю вбивати людину, нехай і противника; вплив специфічних чинників бойової обстановки (дефіцит часу, прискорення темпів дій, раптовість, невизначеність, новизна); негаразди і позбавлення (нерідко відсутність повноцінного сну, особливості водного режиму та харчування); характерний для учасників війни в Афганістані жаркий клімат в гірничо-пустельній місцевості (гіпоксія, спека)[1, с. 5].

Пусковим механізмом розвитку психосоматичних розладів є вплив пролонгованої дії стресорів бойової обстановки. Під їх впливом включаються в дію механізми довгострокової адаптації на фізіологічному, психологічному та соціальному рівнях, що призводить до глибокої перебудови функціонального стану організму. Відбувається реорганізація психофізіологічних і нейрогуморальних процесів, яка спрямована на пристосування до екстремальних умов існування, тобто формуванням особливого функціонального стану. У патологічному процесі задіяні не тільки психофізіологічні рівні, а й особистісні (емоційно-вольові, когнітивні, мотиваційні і світоглядні). При тривалому впливі стресора (критичний період – 6 місяців), відбувається виснаження механізмів регуляції перехід в стадію дезадаптації. У широкому значенні психосоматична патологія є виражена в конкретній нозологічній формі «психофізіологічна ціна», якою організм «розплачується» за адаптацію до екстремальних умов [2, с. 38].

М. М. Решетников, Н. В. Тарабаріна, В. М. Волошин, Р. В. Кадиров, Ю. В. Щербатих та інші учені виділяють різні групи симптомів ПТСР. Зокрема, ситуації повторного «проживання» психотравмуючої події (нав’язливі, засмучуючі спогади про подію; перепрогравання; нічні кошмари; почуття сильного психологічного стресу й напруги; інтенсивні фізіологічні реакції при згадці про психотравмуючу подію), прояв гніву, дратівливості, почуття провини, сорому, самозвинувачення, зловживання алкоголем, прийняття наркотиків та інших шкідливих речовин, відірваність від світу, недовіра до інших, а також думки про суїцид [3]. Більшість осіб, страждаючих від ПТСР, не можуть знайти для себе такого місця, де панувала б по-справжньому мирна атмосфера [4].

Згідно з офіційними даними [5], в зоні АТО воювало (воює) близько 15 тисяч українців. За прогнозами психіатрів [5], в кращому випадку у 30% з них в наступні роки діагностують хронічний посттравматичний стресовий розлад, який вже назвали «синдром АТО».

Синдром АТО, або «донбаський синдром» – це психологічний надлом, який мав місце у більшості учасників АТО, які усвідомили реальність ведення війни з Росією [5]. Основні ознаки «донбаського» синдрому проявляються у ступені втоми, безсоння, в нічних кошмарах, у почутті горя з приводу загиблих друзів, тіла яких іноді неможливо було вчасно вивезти, тривалому недоїданні, алкоголізації [5].

Психотерапевтична робота з пацієнтами з ПТСР повинна бути спрямована на створення нової когнітивної моделі життєдіяльності; афективну переробку та переоцінку травматичного досвіду; відновлення відчуття цілісності власної особистості; відновлення здатності подальшого існування в світі.

На думку Н.В. Тарабаріної, І.А. Мартинюк, О.М. Сапіжак та інших науковців найбільш переконливими виявилися методики когнітивної (Аарон Бек, Н. Хофманн), поведінкової (Д. Мейхенбаум М. Махоні, А. Бандура), екзистенціальної (Ж.-П. Сартрт) і сімейної психотерапії (Е. Г. Ейдеміллер, В. В. Юстицкий), еріксонівський гіпноз (Мілтон Гайленд Еріксон ). Саме тому психосоціальна і психосоматична корекція ПТСР повинна проводитися спеціально підготовленими і високопрофесійними психологами та психотерапевтами.

Отже, психологічний травматичний стрес, який виникає під час військових дій, є одним з головних внутрішніх бар’єрів на шляху адаптації до мирного життя. Після повернення до мирної обстановки на вже наявний стресовий розлад нашаровуються нові стреси, пов’язані з соціальною адаптацією учасників бойових дій. Вони зустрічаються з нерозумінням, осудом, складнощами у спілкуванні та необхідністю професійного самовизначення, з економічними, освітніми, сімейними проблемами та ін.

Посттравматичний стресовий розлад як реакція на травматичний стрес має клінічні, психологічні та соціальні прояви і веде до особистісно-соціальної дезадаптації. Ступінь соціальної дезадаптації при ПТСР визначається вираженістю тривожного, фобічного і депресивного синдромів.