Список використаної літератури

1. Галеева Т.А., Прудникова А.Ю. Художественные практики ХХ века как школа толерантности / Т.А. Галеева, А.Ю. Прудникова. – Екатеринбург, 2008.

2. Сучасне образотворче мистецтво в контексті соціокультурного аналізу. [Електронний ресурс]. – Режим доступу до матеріалу: http://estetica.etica.in.ua/suchasne-obrazotvorche-mistetstvo-v-konteksti-sotsiokulturnogo-analizu/

3. Мотивація і поведінка людини. [Електронний ресурс]. – Режим доступу до матеріалу: http://5ka.at.ua/load/psikhologija/psikhologija_potreb_ljudini

4. Офіційний сайт Карла Уорнера. [Електронний ресурс]. – Режим доступу до матеріалу: http://www.carlwarner.com/about-carl/

5. 31 день креатива [Електронний ресурс]. – Режим доступу до матеріалу: http://www.adme.ru/tvorchestvo-hudozhniki/31-den-kreativa-481205/

6. Оригинальные и позитивные завтраки Иды Скивенес [Електронний ресурс]. – Режим доступу до матеріалу: http://4tololo.ru/content/2353

7. Офіційний сайт Дена Крету [Електронний ресурс]. – Режим доступу до матеріалу: http://dancretu.tumblr.com

8. Офіційний сайт Саманти Лі [Електронний ресурс]. – Режим доступу до матеріалу: http://www.leesamantha.com

9. Бэнто — еда как искусство. [Електронний ресурс]. – Режим доступу до матеріалу: http://www.adme.ru/tvorchestvo-fotografy/bento-eda-kak-iskusstvo-429755/

Науковий керівник:ст. викладач Н. Б.Середа

ПСИХОЛОГІЯ

ВПЛИВ ПСИХОЛОГІЧНОЇ ТРАВМИ

НА РОЗВИТОК ОСОБИСТОСТІ ДИТИНИ

О. В. Абдулаєва

Черкаський національний університет імені Богдана Хмельницького

Психічна травма являє собою досить складне явище, в центрі якого знаходиться субклінічне реагування свідомості на саму психічну травму, що супроводжується своєрідною «захисною» перебудовою, яка відбувається у системі психологічних установок в суб’єктивній ієрархії значущого. Ця захисна перебудова зазвичай нейтралізує патогенну дію психічної травми, запобігаючи тим самим розвитку психогенної хвороби. У цих випадках мова йде про «психологічний захист», який виступає як вельми суттєва форма реакції свідомості на перенесену психічну травму [2, 122].

Першими роботами, які були присвячені аналізу феномену психічної травми були дослідження О.М. Черепанової, Д.Єнікеєвої, І.І. Мамайчук, С.Л. Соловйової, А.А. Захарова, А.А. Осипової, Д.Н. Ісаєва та ін. В останні роки інтерес дослідників стала викликати психотравма як відносно самостійний психологічний феномен (А.А. Кузнецов, Є.С. Калмикова, М.А. Падун, І.Г. Малкіна-Пих, А.Ш. Тхостов, Ю.П. Зінченко та ін.).

Сучасне бачення поняття психотравми сформували роботи вітчизняних дослідників, ввівши ріноманітні терміни («афект жаху» Н.Н. Баженов, «набутої психічної інвалідності» П.Б. Ганушкін, «нейропсихічного тарвматизму» Л.Я. Брусіловський, Н.П. Бруханський, Т.Є. Сгалов, «травматична епідемія» Н.І. Пирогов; «психосоціальні наслідки катастроф» В.Н. Краснов) та ряду відомих зарубіжних лікарів (психогенії Р. Соммер, Й. Брейер, П. Брике, Х. Линдеман, Е. Мендос, Ж. Шарко) [1, 77].

У своїх дослідженнях М’ясищев В.М. ділить психічні травми на об’єктивно-значущі і умовно-патогенні, підкреслюючи тим самим семантичну роль події. Під об’єктивно-значущими розуміються життєві події (психічні травми), значущість яких можна вважати високою для переважної більшості людей – смерть близької людини, розлучення, звільнення тощо. Умовно-патогенними називають події, які стають психічними травмами, що викликають переживання залежно від особливостей ієрархії цінностей особистості [2, 26].

Травматичні події суттєво впливають на особистість через тривалі й інтенсивні переживання, тобто через емоції. Іноді внутрішнє переживання травматичної ситуації може бути не вираженим, а її «зовнішні» прояви виникнути через певний час після пережитої події.

Травма має подвійну природу: спочатку проявляється руйнівна сила, вона забирає здатність людини жити і радіти життю. Інша сторона, парадокс травми – її здатність зцілювати і трансформувати людину. Скільки у людини травм, стільки і ресурсів за допомогою яких вона бореться з нею. Травма у цьому контексті це все те що викликає нестерпні душевні страждання і тривоги. Психіка влаштована достатньо гармонійно і має свої механізми, які дозволяють людині в цих умовах зберегти свою цілісність і вижити. Це захист який називають дисоціацією. В терапії людей, які пережили тяжкі психотравми робота спрямовується на інтеграцію, об’єднання дисоційованих частин особистості. На відміну від психіки, яка витісняє травматичний досвід в несвідоме, тіло зберігає інформацію про травму і може проявлятися через психосоматичні розлади [2, 211].

У вітчизняній психології і психіатрії поняття психологічного захисту розглядається як найважливіша форма реагування свідомості індивіда на психічну травму. При цьому мається на увазі перебудова, яка відбувається в системах взаємопов’язаних психологічних установок і відносин, в суб’єктивній ієрархії цінностей, яка спрямована на редукцію емоційної патогенної напруги [там само, 215].

Психічна травма – це енергоінформаційний «удар». Так як на психіку обрушується велика кількість інформації, з яким вона не може швидко впоратися, в результаті інтегративні механізми психіки насильно перериваються, порушується її системність. Енергоінформаційний «удар» – створює високий рівень активації мережі нейронів: порушуючи їх цільову і необхідну активність, змінює силу зв’язків між ними. Травма спотворює, знижує параметри і формує цілий ряд порушень функціональних процесів і їх режимів.

Травма призводить до ланцюгової реакції в ієрархічних структурах; до розбалансування енергетичних і функціональних режимів; до порушень параметрів інформаційної провідності; до порушень функціональних залежностей, контролюючих рівні функціональної спряженості; до порушень на рівні коду. Травма вражає цілісність енергетичних зв’язків в енергетичних структурах інформаційного простору. Призводить до того, що функціональна оптимальність не відповідає цільовій функції енергетичних процесів. Процеси приходять у стан аструктурності. Психічна реальність, що зазнала впливу інформаційного удару, стає неоднорідною [там само, 222].

Травматична подія, яка відбулася в ранньому дитинстві, веде безпосередньо до порушень психічного стану особистості. Завдана травма може мати наслідки, що можуть призвести до значних порушень в подальшому особистісному розвитку та набути клінічного значення, за умови дії подразника значної сили.

Незважаючи на інтенсивність травматичних подій, їх екстремальну негативність, затрати, які необхідні для адаптації до них, тип реагування особистості може бути різноманітним. Для більшості людей гострота травматичної події втрачається через певний час (зазвичай чотири – шість тижнів) або трансформуються. Однак, як правило, травми залишають після себе відчутні сліди у формі психічних змін, які, щоправда, далеко не завжди розвиваються в психічний розлад. Слід враховувати, що розлади такого типу дуже гетерогенні: розлад може наступити швидше (через хвилини, години) або повільніше (через дні, тижні чи місяці), мати середню або дуже сильну вираженість, можуть бути порушені різні психічні системи і на різний час.

У даному контексті особливої уваги потребує посттравматичний стресовий розлад, який виникає як відтермінована чи затяжна реакція на стресову подію або ситуацію виключно загрозливого або катастрофічного характеру, що виходить за рамки повсякденних життєвих ситуацій, які здатні викликати дистрес практично у будь-якої людини. Посттравматичний стресовий розлад є психосоматичним переживанням. Спочатку до таких подій були віднесені лише військові дії (війна у В’єтнамі, Афганістані). Характерним для цього розладу є його екзогенна природа, виразний зв’язок із зовнішнім психотравмуючим впливом, без якого розлад не з’явився [2, 89].

Отже, психотравма - травма, що виникла в результаті дії на психіку людини особисто значущої інформації; емоційна дія, яка викликала психічний розлад; шкода, нанесена психічному здоров’ю людини в результаті інтенсивного впливу несприятливих факторів середовища або гостроемоційних, стресових впливів інших людей на її психіку.