Список використаної літератури

1. Безпалько О. Соціальна педагогіка в схемах і таблицях: навч. посіб. – К., 2003. – 134 с.

2. Бочарова В. Г. Педагогика социальной работы / В. Г. Бочарова. – М. : Аргус, 1994. – 207 с.

3. Закон України Про органи і служби у справах дітей та спеціальні установи для дітей: за станом на 26 жовтня 2014 р. [Електронний ресурс]. - Режим доступу : http://zakon4.rada.gov.ua/laws/show/20/95-вр

4. Оржеховська В. М. Профілактика правопорушень серед неповнолітніх: навч.- метод. посіб./ В.М. Оржеховська . – К., 1996. – 370 с.

5. Перешеина П.В., Заостровцева М.М. Девиантный школьник: профилактика и коррекция отклонений / П.В. Перешеина, М.М. Заостровцева . – М., 2006. – 192 с.

Науковий керівник: к. п. н., доцент І.В. Ченбай

Вплив переміщень на соціалізацію дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування

О. О. Поліщук

Черкаський національний університет імені Б. Хмельницького

Сирітство вже тривалий час залишається актуальним питанням як у наукових колах, так і в діяльності організацій соціальної сфери: державних та недержавних. Значний прогрес відбувся в системі сімейних форм виховання: визначено їх пріоритетність, розроблено програми навчання та супроводу сімей, які взяли на виховання дитину-сироту чи дитину, позбавлену батьківського піклування. Особливого значення набувають альтернативні варіанти влаштування сиріт, такі, як прийомні сім’ї та дитячі будинки сімейного типу.

Як вказує І. Ченбай, однією із найважливіших тенденцій у сфері захисту дитинства на даному етапі розвитку світового співтовариства є перехід від дитячих інституційних закладів до безперервного виховання дитини в сім’ї [1, с.303].

У ході аналізу наукової літератури виявлено, що соціалізація та адаптація дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування, залежить від ряду умов: сприятливого середовища, необхідного для повноцінного розвитку особистості; задоволення потреб дитини у психічному комфорті та емоційній підтримці; почуття безпеки та визнання значимості власного "Я".

Світовий досвід переконливо свідчить, що інституційне виховання не в змозі забезпечити успішну соціалізацію вихованців. Наслідками виховання в інтернатних закладах у першу чергу є: поганий стан здоров′я, відставання в фізичному та інтелектуальному розвитку, відсутність життєвих навичок, спотвореність уявлень про соціум.

Випускники дитячих закладів у переважній більшості виявляються не готовими до самостійного життя, стикаються з проблемами професійної орієнтації, створення власної повноцінної сім'ї, визначення свого місця в суспільстві. Їм властиві утриманські позиції, що сформовані в умовах дитячого закладу.

Значний відсоток колишніх вихованців дитячих будинків схильні до прояву соціально-психологічної дезадаптації, причина якої полягає у відсутності своєчасно набутих навичок соціалізації.

Саме тому за рівнем пріоритетності влаштування дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування, до інтернатних закладів, посідає останнє місце.

На відміну від інституційних закладів, у сім’ї дитина набуває навичок життєзабезпечення, живе в системі цінностей і соціальних контактів. Сім′я має ряд переваг у соціалізації індивіда завдяки особливій психологічній атмосфері любові та повазі, підтримці й розумінню; діти засвоюють моделі соціально-схвалюваної поведінки, навчаються пристосуванню до навколишнього світу, побудови міжособистісних взаємовідносин, взаємодопомоги, адекватному прояву емоцій і почуттів; сім′я прилучає дитину до основних духовних цінностей та родинних традицій, моральних і культурних стандартів життя суспільства. Незважаючи на це, проблемним як для теорії, так і для практики є питання соціалізації дітей, переміщення яких відбувалося в межах декількох форм виховання, як інституційної, так і сімейних.

Як підтвердження вище сказаного, розглянемо шлях переміщення дітей: Каріни 2009 р.н. та Артема 2005 р.н. в період з 15.05. 2013 по 11.04.2014.

У травні 2013 року в Каріни та Артема померла мама. Брата та сестру взяла на облік Служба у справах дітей Черкаської міської ради. Дітей було направлено до Черкаського обласного центру соціально-психологічної реабілітації дітей. Зважаючи на вік дітей та стресову ситуацію, в якій вони знаходились, перебування в державному закладі тільки погіршило їх стан.

Вже через місяць дітей забрала під опіку рідна бабуся, але умови проживання були незадовільними, належний догляд дітям не надавався. Діти були постійно пригніченими, погано йшли на контакт з людьми, дівчинка часто плакала, а хлопчик почав погано навчатися. Після відвідин родини соціальним працівником було встановлено, що в будинку опікуна відсутні належні умови для проживання дітей, тому діти знову були вилучені з родини.

Дітей було переміщено в зразковий дитячий будинок сімейного типу Г. Брата з сестрою прийняли з радістю, проводили з ними реабілітаційну роботу. Через 5 місяців, проаналізувавши стан дітей, було встановлено значне покращення фізичного та психічного здоров′я.

Але бабуся подала позов до суду на відновлення прав опіки над онуками. Згідно з Наказом «Про затвердження Правил опіки та піклування», переважне право серед кількох осіб, які бажають стати опікунами чи піклувальниками над однією і тією ж дитиною, надається родичам дитини незалежно від місця їх проживання [2], тобто пріоритет в опіці надається родичам. Крім того, опіка визнається більш пріоритетною формою, ніж дитячий будинок сімейного типу.

Враховуючи ці юридичні фактори, діти були повернуті в біологічну родину, не зважаючи на гірші умови життя, ніж у дитячому будинку сімейного типу. Таким чином, протягом року було здійснено 4 переміщення дітей в межах різних форм: як інституційної, так і сімейних. Така травмуючи подія, як смерть матері, підсилилася негативним ефектом від багато чисельних переміщень.

Аналіз цієї ситуації довів, що вона є травмуючою для дітей, негативно впливає на їх соціалізацію. Разом з тим, у державних організаціях (служби у справах дітей, центри соціальних служб для сім’ї, дітей та молоді) відсутні спеціальні програми (навчальні, тренінгові, корекційні) для таких випадків. У зв’язку з цим нами було розроблено ряд рекомендацій, спрямованих на покращення соціалізації дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування, що були декілька раз переміщеними:

• якомога більше часу приділяти дітям, спілкуватися, гратися, щоб вони швидше адаптувались до нової обстановки;

• обов’язкова соціально-психологічна допомога;

• ігрова діяльність, яка сприяє збагаченню та урізноманітненню чуттєвого досвіду – розвитку наочно-образного мислення;

• проведення арт-терапевтичних сеансів, в результаті яких дитина розкривається і вивільняє свої емоції, почуття, переживання;

• соціальний супровід сім′ї для вчасної констатації та ліквідації проблем;

• допомога в налагодженні взаємозв′язків дитини з однолітками, зокрема в дитячому садку, школі, гуртках за інтересами;

• діти мають разом з опікунами слідкувати за умовами в яких проживають, по можливості покращувати їх;

• опікуни разом з дітьми повинні виконувати обов’язки покладені на них: проходження медичного огляду, відвідання школи, дитячого садка, звітування перед соціальною службою та співпраця з нею.