Список використаної літератури

1. Иванченко В.Н. Установки личности и противоправное поведение / В.Н. Иванченко, С.Н. Ениколопов // Вопросы психологии. – 2002. – №2. – С.35-39.

2. Про органи і службу у справах неповнолітніх та спеціальні установи для неповнолітніх: Закон України № 864-XIV від 8 липня 1999 року [Електронний ресурс] // Офіційний веб-сайт Верховної Ради України. – Режим доступу: http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/864-14

3. Про профілактику правопорушень: Закон України № 0944-12 від 14 червня 2006 року [Електронний ресурс] // Офіційний веб-сайт Верховної Ради України. – Режим доступу: http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/z0944

4. Шептенко П.А. Методика и технология работы социального педагога: учеб. пособ. для висш. пед. учеб. заведений / П.А. Шептенко, Г.А. Воронина. – М.: Издательский центр Академия, 2001. – 128 с.

Науковий керівник: к. п. н., доцент Т. М. Демиденко

Особливості виховання дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування, в сім’ях опікунів похилого віку і. Г. Дика

Черкаський національний університет імені Богдана Хмельницького

Сьогодні, за офіційною статистикою, в Україні загальна кількість дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування, складає близько 100 тис. осіб. Вивчення питань влаштування таких дітей довело, що сімейне виховання, безперечно, виступає пріоритетною формою в Україні.

Виховання в сім’ї сприяє вирішенню проблем соціального становлення, різнобічного виховання дітей, позбавлених батьківського піклування. Саме в сім’ї формуються світогляд, морально-естетичні ідеали і смаки, норми поведінки, трудові навички, ціннісні орієнтири дитини, тобто ті якості, які згодом становитимуть основу її особистості.

Особливості виховання, влаштування та розвитку дітей-сиріт та дітей позбавлених батьківського піклування, є об’єктом наукової діяльності таких науковців, як Л.М. Артюшкіна [1], Т.М. Бабак [2], В.С. Мухіна, Н.В. Шость, Г.М. Бевз та багато інших.

Діти-сироти та дитини, позбавлені батьківського піклування, отримують відповідний статус, який підтверджується документами та надає право на повне державне забезпечення і отримання передбачених законодавством пільг [2, c. 24].

Законодавчу базу щодо вирішення в Україні проблем дітей-сиріт і дітей, позбавлених батьківського піклування, складають положення Конституції України, Сімейний Кодекс України, норми Законів України «Про освіту», «Про державну допомогу сім'ям з дітьми», «Про охорону дитинства» та «Про забезпечення організаційно-правових умов соціального захисту дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування» та відповідні їм підзаконні акти [1, c. 13]. 

Законодавчо визначені пріоритети сімейного влаштування дітей, які залишилися без батьківської опіки: згідно зі статтею 6 ЗУ «Про забезпечення організаційно-правових умов соціального захисту дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування» за умови втрати дитиною батьківського піклування відповідний орган опіки та піклування вживає вичерпних заходів щодо влаштування дитини в сім’ї громадян України – на усиновлення, під опіку або піклування, у прийомні сім’ї або дитячі будинки сімейного типу [3, c. 115].

Як бачимо опіка та піклування за пріоритетністю є наступною після усиновлення формою сімейного влаштування. Це пояснюється тим, що в більшості випадків опіка оформляється за родинною ознакою, тобто зберігаються біологічні зв’язки.

Опіка – найбільш чисельна із сімейних форм влаштування, за статистикою близько 74%, від загальної кількості дітей, які влаштовані до сімейних форм виховання, перебувають під опікою та піклуванням.

Над дітьми від 0 до 14 років встановлюється опіка, а від 14 до 18 років – піклування. Згідно ст. 244 Сімейного Кодексу України, при призначенні дитині опікуна або піклувальника органом опіки та піклування враховуються особисті якості особи, її здатність до виховання дитини, ставлення до неї, а також бажання самої дитини.

Згідно ст. 213 СК України, виділяється ряд осіб, які мають переважне перед іншими право на усиновлення дитини та взяття її під опіку. Серед них виділено і громадян, які є родичами дитини [3, с. 68 ].

Саме через це, дуже часто опікунами та піклувальниками над дітьми стають їх бабусі та дідусі. Будучи опікунами або піклувальниками, вони мають такі самі права та обов’язки щодо дитини, як і батьки. Відмінність полягає лише в тому, що вони дещо вужчі за обсягом і перебувають під суворим контролем органу опіки та піклування. Відповідно до ст. 246 СК, орган опіки та піклування контролює умови утримання, виховання, навчання дитини, над якою встановлено опіку чи піклування.

Безперечно, виховання дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування, в біологічно рідних сім’ях, є позитивною тенденцією. Поряд з цим, дослідження роботи Служби у справах дітей Черкаської міської ради дозволило виявити ряд проблемних моментів життєдіяльності опікунських сімей. Зокрема, нездоланним бар’єром у відносинах між дитиною та опікуном похилого віку можуть стати проблеми та суперечки, пов’язані з великою різницею у віці та психологічними особливостями їх розвитку.

Вивчення психологічних характеристик осіб різного віку показало, що зниження психічного тонусу, сили і рухливості становить основну вікову характеристику психічного реагування в старості. Основне, що характеризує старіння – це зниження психічної активності, що виражається у звуженні обсягу сприйняття, уваги, уповільненні психомоторних реакцій. У людей похилого віку погіршується пам'ять, вони стають повільними та часто втомлюються, тому навряд чи можуть приділяти багато уваги дітям.

У дитини ж, на противагу цим процесам, спостерігається активізація психомоторних реакцій. В.П Кутіленко вказує, що для дітей характерний розвиток потреби в спілкуванні, формування теоретичного мислення і вміння орієнтуватись у різних його формах; відбувається розвиток рефлексії, яка забезпечує усвідомлене і критичне ставлення до себе; з часом починається поступове становлення готовності до трудової діяльності [4, с. 53]. Всі ці зміни викликають потребу у допомозі та підтримці старших, яку бабуся чи дідусь не завжди спроможні надати.

Досить часто між дітьми та старшим поколінням можуть виникати конфліктні ситуації. Причини цьому досить різні: несумісність інтересів сторін, матеріальні проблеми, житлово-побутові негаразди, різниця у соціальному становищі поколінь, особливості культури поведінки, різні цінності молодшого і старшого поколінь та інше. Більшість з них ґрунтуються саме на різниці у віці та різниці в психічному розвитку.

Для налагодження та покращення відносин між дітьми та опікунами похилого віку, в першу чергу потрібно поліпшити систему роботи з опікунами даної вікової категорії. Не потрібно обмежуватися лише проведенням тих заходів, які організовуються для всіх опікунів та є обов’язковими і систематичними. Необхідно проводити додаткові тренінги та семінари на різноманітні теми, що стосуються змін в сучасному суспільстві, ціннісних орієнтацій сьогодення, розвитку інноваційних технологій та загалом ознайомлювати їх з питаннями, які цікавлять сучасне молоде покоління.

На нашу думку, деформація сімейних стосунків, асоціальні прояви поведінки опікунів і оточення впливають на процес становлення особистості дитини. Становлення особистості відбувається в процесі формування самосвідомості індивіда, засвоєння досвіду і цінностей суспільства – процесі соціалізації. Основою формування і розвитку особистості дитини, у першу чергу, є сімейне оточення та умови сімейного виховання. Саме тому вибір опікунів для дитини, врахування їх особистісних, вікових та інших особливостей має вагоме значення на подальший розвиток дитини та її соціалізацію в суспільстві.