Список використаної літератури

1. Боголіб Т. М. Конкуренція університетів: світовий досвід і українські реалії

/ Боголіб Т. М. // Вісник національної академії науки України – 2012. – Випуск 10. – С. 31 – 41.

2. Авшенюк Н. М. Розвиток транснаціональної мобільності студентів і викладачів в університетах Австралії, Великої Британії, Канади, США / Авшенюк Н. М.

// Вісник Черкаського університету: Педагогічні науки. – 2013. − Випуск 1. – С. 3 – 8.

3. Воронка Г. М. Університети в Канаді та Великій Британії: навчально-освітні та науково-дослідні центри / Воронка Г. М. // Шляхи освіти . – 2006. − Випуск 1. − С. 10 – 11.

4. Петриченко  П.П. Высшее образованиев  Канаде  [Электронный ресурс] 

Петриченко П. П. // Образование в Канаде: журнал Открытый урок. – 2013. – № 4. – Режим доступа: http://www.osvita.ua/ (08.02.2015)

Науковий керівник: ст. викл. О. О. Свириденко

Сутність та особливості вальдорфської педагогіки т. В. Василенко

Черкаський національний університет імені Богдана Хмельницького

Початок минулого століття в Німеччині ознаменувався небувалою економічною кризою, яка породила безробіття і посилила соціальні суперечності. Необхідні були концепції, які б змогли консолідувати суспільство і допомогти державі знайти соціальну стабільність і перспективи, вивести її з економічної кризи та знайти шляхи вирішення гострих суспільних проблем. Однією з таких концепцій стала антропософічна теорія Рудольфа Штайнера, в якій одним з основних шляхів вирішення соціального питання в світі він визначав виховання. Р. Штайнер був переконаний, що суспільство майбутнього повинне будуватись на системі нових цінностей освіти і виховання, і їх роль має стати такою, що визначає і очолює. Він зв’язував ідею перетворення суспільства за допомогою модернізації процесу виховання, що спричинить за собою поступове переродження і побудову нового суспільства, заснованого на ідеях миру і взаєморозуміння, розвитку і процвітання. Розкриття концепцій Рудольфа Штайнера та аналіз основоположних принципів вальдорфького виховання і є метою даної статті.

Плюси і мінуси вальдорфської педагогіки з різних сторін розглядали велика кількість дослідників, серед яких варто виділити Г. А. Бондарева [1] та О. М. Іонову [2]. Невід’ємною частиною даного дослідження стали роботи самого Р. Штайнера [3; 4].

Кожна педагогічна система, маючи свою історичну, національну, культурну специфіку, спрямована на досягнення певних педагогічних, психологічних цілей, ґрунтується на різних дидактичних концепціях. Педагогічні системи, що формувалися під впливом філософських концепцій, орієнтовані на визначальну роль внутрішніх попитів особистості, на задоволення яких спрямовані форми і методи виховання і навчання. В таких системах домінують внутрішня екзистенція суб'єкта, його бажання, наміри, спонукання, нахили, імпульси. Вони розвиваються на принципах гуманізму, вільного виховання, на створенні умов самореалізації, самовираження, самоактуалізації особистості. В центрі таких педагогічних систем є той, хто навчається. Ці педагогічні системи спрямовані на неформальний педагогічний процес, спонтанну взаємодію між суб'єктами навчання, на ситуативну самоактуалізацію особистості, яка знаходить своє відображення в пізнавальній діяльності, в можливості вибирати, вільно висловлювати свої думки, у повній автономності, що сприяє максимальному розвитку індивідуальних особливостей і здібностей. На таких позиціях стоїть і діє педагогічна система Р. Штайнера – вальдорфська педагогіка, яка займає чинне місце у світовій цивілізації.

Одним із важливих моментів у становленні Штайнера-педагога стала його робота домашнім учителем, яку він розпочав у 1884 році у Відні. Відомо, що серед підопічних Р. Штайнера був учень, якого вважали тілесно й душевно хворим та непридатним для навчання. Лікарі виявляли сумніви щодо можливостей цієї дитини до інтелектуального розвитку. Р. Штайнер же відчував у хворої дитини потужний духовний потенціал і вважав, що проблеми із здоров'ям могли виникнути внаслідок порушення гармонійного зв'язку духовно-душевної й фізичної сутності цієї дитини [1, 301]. Робота з цим учнем стала справжньою практичною школою педагогіки, психології та фізіології для Р. Штайнера. Саме у цей період він прийшов до усвідомлення того, що для пізнання людини потрібно вивчати усі три сфери її сутності. «Завдяки тілу душа є замкненою у фізичному; завдяки Духолюдині у неї зростають крила для руху в духовному світі» [3, 21].

На прикладі роботи з цим учнем Р. Штайнер переконався, що виховання й навчання повинні бути мистецтвом, яке засноване на істинному пізнанні людини, що включає в себе безперечну віру в необмеженість людських можливостей. Через два роки хлопець уже не відрізнявся від здорових дітей, з успіхом склав іспит на атестат зрілості, а згодом вступив до університету, де обрав для майбутньої професійної діяльності медицину.

Це було першою справжньою перемогою Р. Штайнера у педагогічній галузі. 3 цього досвіду вчений викристалізував щонайменше три риси майбутньої вальдорфської педагогіки. По-перше, погляд учителя має бути спрямованим на розвиток глибоко прихованих внутрішніх задатків та здібностей вихованця, коли зовнішнє (фізичне) повинне розкриватися у гармонії з внутрішнім (духовно-душевним). По-друге, Р. Штайнер зрозумів, що у справі виховання й навчання необхідним є застосування всіх досягнень сучасної науки в галузі людинознавства. Вчитель повинен володіти досконалими методиками, він не має права діяти наосліп і тим самим калічити довірених йому дітей. Він має постійно перевіряти дію духовних чинників на фізичний стан вихованців і, у разі необхідності, вносити необхідну корекцію. По-третє, з'явилася нова модель побудови навчально-виховного процесу, яка отримала назву «методу занурення» або викладання за методом епох [2, 58]. Інноваційність цього методу полягає в тому, що протягом 3-4 тижнів проходить викладання усього річного матеріалу з даного предмета, а потім усе вивчення лише повторюється й закріплюється. Це дає можливість вчителю послідовно й органічно викладати матеріал, а учням набагато ґрунтовніше його засвоювати, не розпорошуючи свою увагу, а, навпаки, концентруючи її.

Основною проблемою педагогіки Р. Штайнер вважає розвиток мислення. Педагог порівнює розвиток мислення з появою квітки. Якщо ми прагнемо появи у рослини квітки, ми повинні доглядати за ґрунтом, підтримувати відповідний температурний режим, створювати умови для здорового розвитку рослини в цілому, тільки тоді у визначений природою час квітка розпускається. У цій праці вчений досліджує вікові особливості дітей, ступінь їх готовності до інтелектуальної діяльності в той чи іншій період розвитку [1, 344].

Вальдорфські педагоги, які наслідують і розвивають ідеї Р. Штайнера, на початку XXI століття зазначають, що невиправдано раннє (вже з дитячого садка) і до того ж однобічне інтелектуальне навчання, що диктується духом сучасної цивілізації, пронизаної раціоналізмом, технократизмом, утилітаризмом, є руйнівним для особистості дитини. Передчасна інтелектуалізація позбавляє дитину потрібного їй руху, гри, фантазіі, закріпачує мислення та звертає її до абстрактності, відірваності від реальності. Це збіднює емоційну сферу дітей, стає також причиною поширених нині хвороб, спричинених фізіологічними порушеннями організму. Дитинство є особливою фазою життя людини і розглядати цей період як підготовку до дорослого життя або для «вступу до школи» є великою помилкою, що до того ж шкодить дитині [2, 59].

В центрі вальдорфської педагогічної системи знаходиться самоцінна і глибоко індивідуальна особистість дитини, внутрішній світ якої є недоторканним. «Найбільше, що можна зробити для дитини; – підготувати її до того, щоб у певний момент життя, завдяки пізнанню самої себе, вона була б у змозі досягти переживання власної свободи. Підвести до цього виховання можна лише при такому погляді на людину, який визнає право на самовизначення» [4, 256].

Водночас необхідно підкреслити, що у Р. Штайнера немає особливих методичних порад для вчителів, але він завжди радив будь-які перетворення починати з себе. Самовиховання і самовдосконалення повинні стати постійною внутрішньою роботою педагога, мета якої – віддавати все найкраще людям. Особистісно-фаховий рівень учителя повинен зростати в процесі практичної діяльності та опанування фахової літератури, оскільки вальдорфський педагог – це ерудит, психолог, високоорганізована особистість, позитивний приклад для наслідування.

Надання особистості учня необхідної свободи є запорукою правильного, здорового розвитку людських можливостей. Дитина повинна знаходитися в такому стані, коли всі готові допомогти їй, надати необхідну підтримку, але ніхто не прагне до здійснення керівництва її власним розвитком [1, 378]. Ніхто, навіть найбільш досвідчений педагог, не має права спонукати, підштовхувати, карати, дитина повинна сама, із самої себе, прислухаючись до власних внутрішніх поштовхів, віднайти свій шлях. Ніхто і ніщо, окрім неї самої, не може надати дитині потрібних їй сил. Учитель повинен обережно торкатися дитячої душі, прагнути привести її до гармонії, досконалості, рівноваги, відчуження від егоїзму. Дитина, користуючись підтримкою вчителя, повинна стати на шлях самостійного пошуку тих засобів розвитку, які є необхідними саме для неї.

Отже, підсумовуючи можна зазначити, що вальдорфська педагогіка є однією з різновидів втілення ідей «вільного виховання» і «гуманістичної педагогіки». Вона може бути схарактеризована як система самопізнання і саморозвитку індивідуальності за умови партнерства з вихователем, у двоєдності чуттєвого і надчуттєвого досвіду духу, душі і тіла.