Список використаної літератури

1. Москаленко Г. А. Художня культура майбутнього учителя праці – умова успішної професійної діяльності // Рідна школа. – № 9. – 1998. – С. 64-66.

2. Богатирьова Г. А. Умови успішного формування творчої особистості майбутнього вчителя праці // Педагогіка і психологія формування творчої особистості: проблеми і пошуки: Зб. наук. праць / Відп. ред. Т. І. Сущенко. – Вип. 16. – Київ-Запоріжжя, 2000. – С. 91-94.

3. Богатирьова Г. А. Художня культура як необхідна якість сучасного педагога // Рідна школа. – 2000. – № 7. – С. 76-79.

Науковий керівник: к.п.н.,  ст. викладач О.В. Вараніцька

Культура спілкування вчителя початкових класів н. Г. Федорченко

Черкаський національний університет імені Богдана Хмельницького

У статті представлено вивчення культури спілкування вчителя початкових класів з урахуванням збільшенням інтересу до цієї проблеми.

Актуальність проблеми. Культура спілкування вчителя початкових класів на сьогодні є однією з найважливіших питань часу, яка вимагає розуміння та cприйняття цілісної особистості, її інтелектуальності, цінності та унікальності. Професійна діяльність вчителя цілковито спирається на спілкування. Педагог має генерувати процес спілкування. Від цього залежать його успіхи в навчально-виховній роботі, встановлення професійної майстерності.

Метою статті є культура спілкування вчителя початкових класів.

Виклад основного матеріалу. Що ж розуміється під терміном «спілкування»? За С. Гончаренком – це складна взаємодія людей, в якій здійснюється обмін думками, почуттями, переживаннями, способами поведінки, звичками, а також задовольняються потреби особистості у підтримці, солідарності, співчуття, дружбі, належності тощо. Спілкування – необхідна умова формування, існування й розвитку особистості.

Культура спілкування особистості визначається, як система знань, норм, цінностей та зразків поведінки, прийнятих у суспільстві та вміння особистості органічно, природно і невимушено реалізувати їх у діловому й емоційному спілкуванні. При цьому комунікативна культура вбирає загальні ознаки культури, відображаючи специфічний характер комунікації [3,с.123]

Під культурою спілкування розуміють передусім «наявні в суспільстві й у людському житті форми плекання спілкування як такого, форми його структурування й ціннісно-смислової організації, а також їхню реалізацію безпосередньо в стосунках між людьми» (В. Малахов). Як стверджує А. П. Коваль, культура спілкування – це вміння встановлювати зворотний зв'язок, відгукнутися на думки, почуття, турботи й проблеми іншої людини (це стосується всіх рівнів спілкування). Форми спілкування змінні, сутність –незмінна [1].

Культура спілкування має два головні компоненти – моральний і психологічний. Моральний розкривається в діях і вчинках людей згідно з їхніми потребами, інтересами, ідеалами, життєвими цілями й виступає як єдність моральної свідомості та відповідної поведінки, стимулює створення системи моральних цінностей та їх ієрархію. У процесі спілкування явно чи приховано виявляються моральні якості людей, відбувається обмін моральними цінностями між його учасниками. Психологічний компонент культури спілкування включає психологічні знання, уміння розпізнавати психологію співрозмовників, адекватно реагувати на їхні дії та поведінку, обирати стосовно кожного способи й засоби спілкування, які не суперечили б моральним нормам, відповідали б індивідуальним особливостям людини [5,С.181-182].

Реалізація функцій та вміле використання видів, типів і форм спілкування є передумовою ефективності, результативності професійного спілкування (табл.1).

Таблиця1.

Види, типи і форми професійного спілкування

Види професійного спілкування	Типи професійного спілкування	Форми професійного спілкування
вербальне	безпосереднє(пряме) опосередковане(непряме)	Індивідуальне:монологічне, діалогічне
невербальне	безпосереднє(пряме)	Жести Міміка Пози Умовні сигнали

Основою поділу професійного спілкування на види є ступінь участі або неучасті в ньому мови(усної і писемної). а цією ознакою виокремлюють вербальне і невербальне спілкування.

Вербальне (лат. verbum – слово) спілкування – словесне спілкування, учасники якого обмінюються висловлюваннями щодо предмета спілкування за допомогою мови, системи знаків, які служать засобом спілкування.

Невербальне спілкування – обмін інформацією між людьми за допомогою немовних комунікативних елементів(жестів, міміки, виразу очей, постави та ін.), які разом із засобами мови забезпечують створення, передавання і сприйняття повідомлень [2,с.61].

Найвища цінність педагогічного спілкування – особистість педагога і учня. Особиста гідність і честь педагога і учнів – найважливіша цінність педагогічного спілкування.

У зв’язку з цим провідним принципом педагогічного спілкування може бути прийнятий імператив І. Канта: завжди ставитись до себе й до учнів як до мети спілкування, в результаті якого здійснюється вплив на особистість. Імператив – беззаперечна вимога. Саме цей вплив на особистість у процесі спілкування і є вираженням честі і гідності суб’єктів спілкування. У цьому відношенні може бути корисною одна практична рекомендація педагогам: завжди дійте так, щоб у Вас і в учнів створювалось відчуття своєї значущості і щоб Вас і в учнів створювалось відчуття своєї значущості і щоб Ви могли спостерігати не лише підхід до особистості Ваших учнів, але і власний особистісний ріст [4,с.136].

Висновки. Отже, творчість педагога у використанні наукових основ спілкування з урахуванням особистісних якостей і є мистецтвом. Воно є запорукою професійного успіху і обумовлено розвитком у педагога комплексу умінь: управляти своєю поведінкою, своїми почуттями, спостерігати, переключати увагу, розуміти і враховувати душевний стан вихованців, мотиви їхніх дій, вчинків, оцінок, «читати по обличчю», подати себе в спілкуванні з іншими, встановлювати мовний і немовний контакт з учнями.