Список використаної літератури

1.Ефімкіна Р.П. Дитяча психологія : метод.посібн. / Р.П.Ефімкіна. – К. : 1995.- 42 с.

2.Скрипченко О.В. Долинська Л.В.. Огороднійчук З.В. Вікова та педагогічна психологія[Електронний ресурс] О.В.Скрипченко, Л.В. Долинська, З.В. Огороднійчук. - Режим доступу : http://medbib.in.ua/molodshiy-shkilniy-vik-39717.html

3. Урунтаєва Г.А. Дитяча психологія : навч.посібн. /Г.А. Урунтаєва. – М. : 2006. – 368 с. http://medbib.in.ua/istorii-detskoy-psihologii-40317.html

4. Яшкова А.Н. Вікова психологія[Електронний ресурс] А.Н. Яшкова, Н.Ф.Сухарева. - Режим доступу : http://medbib.in.ua/vozrastnaya-psihologiya774.html

Науковий керівник: к.п.н., доцент Т. С. Зорочкіна

Теоретичні аспекти адаптації дитини до днз за методикою монтесорі т. Є. Смик

Черкаський національний університет імені Богдана Хмельницького

Процес адаптації дитини до умов дошкільного закладу досить часто являється драматичною подією, що зачіпає всі сфери життєдіяльності дитини. Загальновідомо, що в дошкільному навчальному закладі (ДНЗ) інші умови режимних процесів ніж удома: суворіший розпорядок дня, незнайомі дорослі й діти, інший рівень вимог до дитини.

При вступі до дошкільного навчального закладу не у всіх дітей однакова поведінка: одні діти впевнені в собі та обирають гру, йдуть на контакт із дітьми й дорослими, інші – менш упевнені, більше спостерігають ніж граються чи спілкуються з однолітками, деякі – виявляють негативізм, небажання йти в групу, відхиляють усі пропозиції, що їх пропонують дорослі, бояться відійти від батьків, голосно плачуть. Причини такої поведінки різні: відсутність режиму вдома, невміння гратися, не сформованість навичок самообслуговування. Однак основна причина – недостатній досвід спілкування з однолітками та дорослими [7].

Початок відвідування дитиною ДНЗ – дуже напружений період, який вимагає від неї перебудови всіх уявлень і стосунків з оточуючими людьми, включення її в нову соціальну ситуацію. Як показує практика, діти починають відвідувати дошкільні заклади на 3-4 року життя. ДНЗ перший відкриває перед дитиною світ соціально-суспільного життя. Дошкільний заклад разом з родиною бере на себе функції виховання та формування особистості.

Розглядаючи роботи педагогів Р. Айсина, У. Дедкова, Є. Хачатурова [1] замислюємся над тим, чому одні діти звикають до умов дошкільного навчального закладу досить швидко, а іншим для цього потрібен деякий час. Аналізуючи роботи педагогів можна сказати, що усім дітям притаманні індивідуальні психофізіологічні особливості, які зумовлюють їхню поведінку, ступінь активності, емоційні реакції на певні ситуації. Тож необхідно зазначити, що вихователю слід уважно вивчати особистість дитини, враховувати індивідуальні особливості кожної дитини, щоб процес адаптації до умов дошкільного навчального закладу відбувся для неї непомітно, з найменшими ускладненнями

Сучасні реформи у сфері освіти України спрямовані, зокрема, на перехід до особистісно орієнтованої моделі, яка передбачає щонайповніше розкриття та всебічний розвиток особистості кожної дитини. Особливу увагу освітяни зосереджують на ранньому періоді розвитку дитини, коли формуються якості майбутньої дорослої людини. Запроваджуючи у практику принцип індивідуального підходу та методики раннього розвитку, педагоги-дошкільники дедалі частіше звертаються до спадщини Марії Монтессорі — лікаря, видатного педагога, яка розробила дієву особистісно орієнтовану методику розвитку дітей з раннього віку [5].

На переконання Марії Монтессорі, у житті людини є лише один період, призначений для будівництва розуму: вік від 0 до 6 років. У цей період закладаються найважливіші риси характеру, виховуються такі важливі якості, як охайність та самодисципліна, розвиваються творчі навички. Якщо ігнорувати можливості цього періоду або створити несприятливі умови для дитини, належного розвитку не відбудеться.

«Допоможи мені зробити це самому» – це звернення дитини до педагога є девізом Монтессорі-педагогіки, який визначає її суть та унікальність. Він відображає основні принципи системи Монтессорі стимулювати дітей до самостійної діяльності, не обмежувати їх свободу у процесі розвитку і навчання [3].

Марія Монтессорі надавала великого значення розвитку самостійності у дітей. На її думку, дитина, обмежена жорсткими рамками, не може задовольнити потребу у незалежності та самостійності, закладену природою. Для Марії Монтессорі набуття дитиною незалежності – це основна ознака дорослішання, а також головна мета методу. Вона зазначала, що батьки, вважаючи дитину маленькою, часто поводяться з нею, як з лялькою: її одягають і роздягають, вмивають, підсовують стілець, саджають, годують, тримають за руку, навіть якщо немає жодної небезпеки впасти. Дитині залишається поводитися як бездушній ляльці: бути нерухомою, поки над нею працюють руки дорослого. Обслуговуючи дитину, дорослі не розуміють, якої шкоди завдають їй. Дитина втрачає бажання діяти самостійно, а відтак – навчатися.

Відповідно до методики Марії Монтессорі допомога дорослого дитині повинна бути мінімальною. Все, що дитина може зробити самостійно, вона має робити сама. Як наслідок, дитина інтенсивніше засвоює різні навички, набуває впевненості у власних силах, вчиться фіксувати увагу, контролювати свої дії, адекватно оцінювати себе, стає врівноваженою, рішучою. Завдання дорослого полягає у тому, щоб не діяти замість дитини, а допомагати їй організовувати свою діяльність і розвивати свій потенціал.

Від так, досвід роботи Марії Монтессорі засвідчує, що потенціал кожної дитини може розвиватися лише у взаємодії з підготовленим навколишнім середовищем, «у якому однакову роль відіграють і люди, і речі» [6].

Педагог має створити таке розвивальне середовище, щоб кожна дитина, потрапивши до нього, поступово звільнялася від опіки дорослого та починала діяти самостійно, здобувала знання без викладання, послуговуючись тим, що її оточує.

Система Марії Монтессорі надає дітям необмежену свободу вибору. Кожна дитина сама вирішує, коли і чим займатися, іншими словами, самостійно створює для себе індивідуальну програму навчання. Вільна діяльність у просторі групи сприяє вихованню самостійності у дітей [2].

І все ж, діяльність дітей у розвивальному середовищі Монтессорі здійснюється за певними правилами, основне з яких – твоя свобода закінчується там, де починається свобода іншого. Закінчивши справу, потрібно прибрати за собою, а пересуваючись по групі, не слід галасувати. Ці нескладні правила вчать дітей поважати права інших, дотримуватися порядку, раціонально організовувати своє робоче місце та діяльність.

Важливо, щоб розвивальне середовище мало добре продуману структуру та не містило зайвих предметів, що можуть обмежувати активність дітей. Предмети потрібно добирати так, щоб діти могли займатися з ними в автономному режимі, без допомоги дорослого. Ілюстративний матеріал має відображати лише реальні предмети, що існують у природі, привертаючи увагу дітей до їх краси [4].

Важливою складовою розвивального середовища Монтессорі є спеціальні дидактичні матеріали і посібники. Марія Монтессорі постійно працювала над створенням цих матеріалів, щодня спостерігаючи за дітьми різного віку. Оскільки таких матеріалів дуже багато, розвивальне середовище прийнято ділити на зони, що дає змогу підтримувати порядок та відстежувати, яке заняття обирає кожна дитина.

Як відзначала Марія Монтессорі, педагог і сам є складовою частиною розвивального середовища. Він сприяє тому, щоб атмосфера у дитячому колективі завжди була спокійною і мирною. Тому має демонструвати високу культуру соціальної поведінки та побудови стосунків, допомагати дітям вчитися розуміти самих себе та інших людей. Велике значення має зовнішність педагога. За словами Марії Монтессорі, педагог повинен виглядати гідно, бути охайним, спокійним. Приємна зовнішність – перший крок до завоювання довіри і поваги дітей.

Отже, педагог не втручається у роботу дітей. Він створює умови для занять, спостерігає за дітьми у групі, добирає, змінює та поступово ускладнює складові розвивального середовища так, щоб вони відповідали інтересам дітей на кожному етапі розвитку. Втручання педагога можливе, якщо він бачить, що дитина не знає, чим зайнятися. Тоді педагог пропонує дитині нове заняття і проводить невеликий урок – презентацію.