Список використаної літератури

1.Марциновская Т.Д. История психологии: Учеб. Пособие для студ. высш. учеб. Заведений/Т.Д. Марциновская. – М.: Издательский центр/Академия/, 2001 С.386-388

2.Мотивация учащихся в начальной школе [ Електронный ресурс]. – Режим доступу: http://nsportal.ru/nachalnaya-shkola/materialy-mo/2012/02/18/motivatsiya-uchashchikhsya-v-nachalnoy-shkole. Запис від: 18.02.2012

3.Собянина Л.М.Мотивация на уроке в начальной школе/Л.М.Собянина

[ Електронный ресурс]. – Режим доступу: http://www.myshared.ru/slide/716638/. Запис від:16.12.2013

4.Теория мотивации Маслоу [ Електронный ресурс]. – Режим доступу: http://kak-bog.ru/teoriya-motivacii-maslou

5.Что такое мотивация? Виды мотивации [ Електронный ресурс]. – Режим доступу: http://shkolazhizni.ru/archive/0/n-13839/. Запис від: 31.03.2008

Науковий керівник: к.п.н., доцент Т. С. Зорочкіна

Диференційований підхід у процесі навчання молодших школярів ю. П. Опалінська

Черкаський національний університет імені Богдана Хмельницького

Важливим фактором гуманізації освітньої діяльності є її диференціація. Диференціація навчально-виховного процесу дозволяє створити найбільш сприятливі умови для розвитку здібностей школярів, для взаємозв’язку навчально-пізнавальної проблематики кожного уроку і реальних можливостей кожного учня. В. Сухомлинський наголошував, що треба підійти до кожної дитини, побачити її труднощі, дати тільки їй призначене завдання, тобто завдання має відповідати розвиткові учня, враховувати його можливості і бажання. Характер освітньої діяльності повинен бути оптимальним за рівнем складності: прості завдання – не викликають інтересу, складніші – дозволяють дитині почуватися компетентною, реалізувати свою майстерність, отримати емоційне задоволення від виконання завдання, надто складні – не дають змоги реалізуватися, внаслідок чого знижується самооцінка [4, 24].

Одним з першочергових завдань є побудова навчально-виховного процесу на основі диференціації як засобу найбільш повного і раціонального розкриття можливостей кожної особистості. Вона передбачає:

- надання учням можливості поглибленого оволодіння знаннями та набуття навичок у певній сфері діяльності (за їхніми бажаннями);

- створення умов для первинної фахової орієнтації учнів;

- стимулювання поглибленої підготовки вчителя (шляхом самовдосконалення, підвищення кваліфікації, дослідницької роботи).

Диференціація є складовою системи роботи школи ще на першому ступені навчання. Уже під час набору дітей до першого класу виявляється рівень їхньої готовності до школи, на основі чого планується весь навчально-виховний процес у початковій школі. Беручи диференціацію за основу розв’язання актуальних проблем навчально-виховного процесу, вчителі працюють над раннім розвитком дітей, починаючи з трьох років, у творчому співробітництві з вихователями дитячих садків. У групах дошкільнят педагоги проводять заняття з англійської мови, риторики, ритміки, розвитку мовлення. Це дає змогу вивчити індивідуальні особливості й психологію дітей раннього віку, спрямувати їхній розвиток у потрібному руслі, збагатити їхній словниковий запас, розвинуте усне мовлення. Малюки в свою чергу звикають до вчителя. Тому всі першокласники з перших днів легко й швидко вливаються в шкільне життя.

В початкових класах постійно проводяться інтегровані й бінарні уроки вчителів-предметників і вчителів початкової школи, які плануються заздалегідь на весь навчальний рік. Практикуються також міні-уроки «Хімія малюкам», «Абетка екології», «Цікава фізика». В окремих класах викладається «Фізика, рух, гра», який подобається молодшим школярам, вони зацікавлено сприймають закони навколишнього світу, швидко й легко засвоюють і систематизують знання про природу [1, 48-49].

Диференціацію можна проводити як за складністю завдань, так і за самостійністю їх виконання, коли поступово змінюється міра допомоги вчителя. Це дає можливість не допустити відставання дітей, запобігти труднощам, підтримати невстигаючого, поступово переводячи його від колективних форм роботи до самостійних – частково і повністю [3, 32].

За рівнем складності завдання поділяються на:

1. Завдання репродуктивного характеру (низький рівень навчальних можливостей).

2. Більш складні реконструктивні завдання (середній рівень).

3. Творчі завдання – біологічні задачі, проблеми питання, складання тестових завдань, проведення уявних експериментів тощо (високий творчий рівень навчальних можливостей, розвиток неординарного наукового мислення). Такі завдання підтримують зацікавленість учнів, мають пошукову, креативну спрямованість, орієнтують школярів на аналіз, узагальнення. Викладений матеріал учителем не завжди переходить у знання учнів, але те, до чого вони підійшли самостійно (зробили висновок, розв’язали проблему) – надовго.

Домашні завдання також повинні бути диференційованими, з урахуванням потреб та інтересів школярів, сприяти навчально-пізнавальній діяльності [4, 25].

Орієнтація на особистість учня як суб’єкта навчального процесу спричинила необхідність перегляду основних складників структури змісту. Орієнтація лише на набуття знань, умінь і навичок на сьогодні виявиласьнедостатньою. Адже пріоритетними якостями особистості вважається не знання й ерудиція (хоча це теж важливо), а найвищі етичні цінності (громадянськість, гідність, совість, працелюбність, доброзичливість, толерантність тощо). Тому до основних компонентів структури змісту освіти Корсакова О. К. і Трубачева С. Е. вводять, крім класичного інформаційно-діяльнісного, ще й такі важливі в наш час для розвитку особистості компоненти, як комунікативний і рефлексивний. Адже людина живучи в суспільстві, не може бути вільною від нього, вона має навчитись правильно спілкуватись, інтегруватись у національну та світову культуру. Крім того вона повинна аналізувати свої стосунки з іншими людьми, виявляти самосвідомість, здатність до самоаналізу і саморозвитку тощо. Індивідуально-психологічні відмінності конкретного індивіда, а також групи учнів та особливості їх поведінки, що стало об’єктом вивчення диференційної психології та диференційної психофізіології, лягли в основу диференційованого підходу в навчанні. Сьогоднішній напрям орієнтації навчання на розвиток особистості зумовив визначення диференціації як окремого випадку індивідуалізації навчання, який спрямований на реалізацію індивідуального підходу щодо окремої групи людей.

Зважаючи на вище сказане необхідність диференціації навчання вже ні в кого не викликає сумніву оскільки в структурі процесу навчання, зміст навчання – один з основних його елементів, то і в диференційованому навчанні основним його компонентом також має бути зміст. Він повинен відрізнятися в роботі з різними групами учнів, а іноді й з окремими учнями, обсягом, складністю навчального матеріалу, характером запропонованих дій з навчальним матеріалом тощо[2, 6].