Список використаної літератури

1. Бабанский Ю.К. Выбор методов обучения в средней школе. – М: Педагогика, 1981. – 176 с.

2. Дидактика средней школы: Некоторые проблемы современной дидактики. Под ред. М.Н. Скаткина. – 2-е изд., перераб. и доп. – М.: Просвещение, 1982. – 319 с.

3. Зотов Ю.Б. Организация современного урока. Кн. для учителя. Под ред. Л.И. Пидкасистого. – М.: Просвещение, 1984. – 190 с.

4. Махмутов М.И. Современный урок. – М.: Педагогика, 1985. – 181 с.

5. Харламов И. Ф. Педагогика: Учеб. пособие. – 2-е изд., перераб. и доп. – М.: Высшая школа, 1990. – С. 231-232

Науковий керівник: к.п.н., доцент Т. С. Зорочкіна

Мотивації як важлива складова навчання дітей молодшого шкільного віку л. А. Міцевич

Черкаський національний університет імені Богдана Хмельницького

Людина є повноцінним біологічним видом, який здатен мислити, відчувати прекрасне, співпереживати. Протягом всього свого життя вона прагне самовдосконалюватися, чогось навчатися, бути щасливою людиною. Тобто її головною метою є прожити життя повноцінно. Повноцінне життя - це постійне вдосконалення себе і навколишнього середовища. Це робиться можливим за рахунок властивості людини весь час перебувати в незадоволеності. Отже, щоб досягнути цієї мети, потрібно починати роботу над собою з дитинства. Мотивація є дуже важливим явищем, тому що вона допоможе дитині в досягненні особистих цілей. Якщо дитина мотивована, у неї присутня задоволеність роботою. Мотивація допоможе в саморозвитку особистості.

Мотивація - це внутрішня психологічна характеристика особистості, яка знаходить вираз у зовнішніх проявах, у відношенні людини до навколишнього світу, різних видів діяльності. Що ж таке мотиви? Мотиви - це пов'язані із задоволенням певних потреб спонукання до діяльності. Діяльність без мотиву або зі слабким мотивом або не здійснюється взагалі, або виявляється вкрай нестійкою. Від того, як почуває себе учень у певній ситуації, залежить обсяг зусиль, які він докладає у своєму навчанні. Тому важливо, щоб весь процес навчання викликав у дитини інтенсивне і внутрішнє спонукання до знань, напруженої розумової праці[5].

Якщо згадати дитинство, то мотивація до самостійної дії виявляється тоді, коли дитина хоче що-небудь зробити і вимовляє заповітну фразу «Я сам!». Всі діти проходять цей етап. Не всі батьки правильно сприймають цю фразу, і ось тут вже криються помилки, які можуть у майбутньому призвести до того, що у дитини поступово відбивається бажання діяти самостійно. А це часто призводить до того, що дитина, дорослішаючи, перестає створювати в собі мотивацію, на рівні підсвідомості згадуючи негативний минулий досвід. Тому починаються «відмовки», які призводять до того, що емоційний стан, який може призвести до дії, буде зупинено на самому початку. Тому до питання мотивації потрібно ставитися досить відповідально.

Історія науки знає багато спроб обґрунтувати ті чи інші мотиви людської діяльності, вважається, що це питання взагалі слід розглядати в контексті «вічних» питань, і поставити в один ряд з такими, як «хто Я», «для чого Я», «що Я можу »і так далі. У середині п'ятдесятих років минулого століття значний резонанс у науковому світі викликала теорія мотивації Маслоу, яку вчений розробив, спочатку орієнтуючись на необхідність формування сучасних систем управління соціально-економічної поведінки в постіндустріальному суспільстві.

А.Маслоу по праву вважається “духовним батьком” гуманістичної психології. Теорія людської мотивації Маслоу була складена на основі опитувань пацієнтів лікарняних установ. Він хотів створити критерії мотивації, які б виходили суто з потреб особистості:

Фізіологічні потреби - вода, їжа, повітря, статевий потяг, сон.

Потреба в безпеці - моральна і фізична безпека, почуття стабільності.

Потреба в причетності - любов, дружба, прагнення бути частиною колективу.

Потреба в повазі - самоповага і визнання іншими.

Самореалізація - мораль, духовність, творчість[4].

Маслоу згодом виділив два рівні існування людини - буттєвий, орієнтований на особистісний ріст і самоактуалізацію, і дефіцієнтний, орієнтований на задоволення фрустрованих потреб. А також ввів термін метамотивація для позначення власне буттєвої мотивації, що веде до особистісного росту[1,387].

Вчений вважав, що саме усвідомлені прагнення і мотиви, а не несвідомі інстинкти становлять саму суть людської особистості, відрізняє людину від тварин. Однак прагнення до самоактуалізації стикається з різними труднощами і перешкодами, з нерозумінням оточуючих і слабкістю, невпевненістю. Тому багато людей відступають перед труднощами, відмовляючись від бажання проявити себе. Така відмова зупиняє ріст особистості і призводить до неврозівх[1,388].

В житті кожної дитини наступає переломний момент – вступ до школи. В наш час однією з найактуальніших проблем сучасної системи освіти є готовність дитини до школи, і, особливо її мотиваційний компонент.

В перші півроку відвідування дитиною школи формується особливе новоутворення цього віку - мотивація навчальної діяльності, і в цей період дуже важливо, щоб вона була позитивною, спрямованою на досягнення, що здебільшого залежить від вчителя. Учитель має навчитися керувати діяльністю учнів у процесі навчання, а для цього він повинен уміти формувати в них потрібну мотивацію. І якщо він не зможе цього зробити, то усі його задуми, усі пошуки та перебудови перетворюються на порох, якщо немає в учнів бажання вчитися[2].

Для підвищення мотивації учнів вчитель використовує: створення в учнів відчуття просування вперед (переживання успіху): підбирає відповідну складність завдань; заслужено оцінює результати діяльності, активізує самостійність мислення учнів, взаємовигідне співробітництво учнів на уроці, свою власну зацікавленість в успіхах учнів, мотивацію кожного учня, спираючись на його досягнуті успіхи: вивчає індивідуальні особливості кожного учня; деяких постійно заохочує, спрямовує, контролює[3].

Учитель розвиває мотивацію досягнення, систематично цікавиться ставленням учнів до процесу і результату їхньої діяльності, обговорює досягнення і промахи учня, запитуючи: «Ти задоволений результатом?», не висловлюючи при цьому оціночних суджень «Ти добре впорався із завданням». ставить учня в ситуацію вибору мети: за рівнем складності завдання; за способом досягнення мети. Також він спрямовує учнів на вибір реалістичних цілей, виходячи з їх індивідуальних здібностей, допомагає учням бачити зв'язок між їх зусиллями та результатом праці: просить учня розповісти, що викликало труднощі і як він з ними впорався; обговорює не лише невдачі, але й успіхи учня; створює ситуацію успіху досягнення: дає частіше такі завдання, при виконанні яких учень досягне успіху[3].

Отже, мотивація – це спонукальні причини дій і вчинків дитини. Вона є особливо важливим і специфічним компонентом навчальної діяльності. Через мотивацію педагогічні цілі швидше перетворюються на психічні цілі учнів і формується певне ставлення учнів до навчального предмета, усвідомлюється його ціннісна значимість для особистісного розвитку.