Список використаної літератури

1. Ананьєв Б. Г. Вибрані психологічні праці. Розвиток і виховання особистості / Б. Г. Ананьєв. – М.: Видавництво Санкт-Петербурзького университету, 2007. – 266 с.

2. Александровский Ю. А. Стан психологічної дезадаптації і її компенсації / Ю. А. Александровский – М.: Медицина, 1976. – 234 с.

3. Бернс Р. Розвиток «Я-концепції» і виховання / Р. Бернс. – Москва.: Прогресс, 1986. – 450с.

4. Варга А. Я. Системна сімейна психотерапія / А. Я. Варга. – СПб.: Питер, 2001 . – 278с.

5. Гульянц Е. К. Психологічна корекція страху медичних процедур у дітей дошкільного віку (від 3 до 5 років) / Е. К. Гульянц, С. В. Гриднёва, А.И. Тащеева, – М.: Прогрес, 1994. – 114 с.

6. Захаров А. І. Денні та нічні страхи у дітей / А. І. Захаров. – СПб.: Мова, 2005. – 320 с.

7. Кулінцова І. Є. Корекція дитячих страхів / І. Є. Кулінцова. – Санкт-Петербург: «Мова», 2008. – 165 с.

Науковий керівник : к.п.н, доцент Н.А. Зобенько

Основи соціалізації дітей раннього віку і. Є. Мироненко

Черкаський національний університет імені Богдана Хмельницького

Ранній вік (період від 1-го до 3-х років) є одним з найважливіших періодів у житті дитини. Провідним видом у психічному розвитку дітей цього періоду є предметна діяльність. Протягом цього часу малюк оволодіває прямою ходьбою, мовою, основами взаємодії із зовнішнім середовищем. Однією з перших соціальних потреб дитини раннього віку є потреба в спілкуванні. Саме від задоволення цієї потреби залежить повноцінний розвиток особистості малюка. Взаємодіючи з іншими людьми дитина отримує певний соціальний досвід, який стає невід’ємною частиною його особистості. Процес набуття дитиною соціального досвіду називається соціалізацією.

У дослідженнях з філософії, психології, соціології й педагогіці широко використовується цей термін, проте навіть до сьогоднішнього часу не вироблено однозначного його тлумачення. Поняття «соціалізація» виникло в західній соціології наприкінці XIX ст. Його ввів американський соціолог Ф. Гідінгсон, який означив це поняття як процес розвитку соціальної природи людини [1, с.103].

У інших наукових джерелах термін соціалізація трактовано як процес засвоєння дитиною соціального досвіду, входження у певну соціальну групу, оволодіння нормами і правилами поведінки [4].

Саме завдяки соціалізації, людина з біологічної істоти перетворюється на соціальну істоту. Процес соціалізації є тривалим і багатоактним, оскільки суспільство постійно зазнає змін у своїй структурі, нормах, цінностях. Проте соціалізація – це найважливіший чинник стабільності суспільства.

Питання ролі соціалізації у розвитку дітей порушуються у працях відомих науковців (Л.І. Божович, Л.А. Венгер, Л.С. Виготський, А.Н. Леонтьєв, М.І. Лісіна, С.Л. Рубінштейн та інші).

Метою статті є визначити особливості здійснення процесу соціалізації в дітей раннього віку.

Головними завданнями соціально-морального розвитку дитини раннього віку є:

• сприяти успішній адаптації до нових умов життя;

• оптимізувати процес засвоєння моральних правил і норм;

• створити сприятливі умови для повноцінної соціалізації.

У процесі соціалізації головна роль відводиться процесу наслідування, для якого характерними є дві особливості: 1) дитина копіює модель поведінки дорослих; 2) малюк відтворює лише те, що йому сподобалось (вибірковість відтворення).

Процес наслідування у ранньому віці перетворюється з неусвідомленого бажання досягти певної мети на свідоме. Характер наслідувальних дій залежить від того чи впевнена дитина у своїх можливостях, прагненні досягти поставленої мети, бажання бути схожою на інших [2, с.11].

В основу соціалізації закладені почуття довіри та прихильності до людей. Якщо в дитини не виникає цих почуттів, то в неї з’являться агресивні прояви, внаслідок чого виникає неадекватна соціальна поведінка. Тому, педагогам і батькам потрібно не тільки орієнтуватись на те, які уявлення має дитина про суспільство, а й систематично й доступно поповнювати ці знання.

Процес пізнання і розмови з дитиною про суспільне життя включають:

А) розуміння дитиною інших людей;

Б) прості форми тлумачення вчинків;

В) міркування про вчинки.

Головною умовою для повноцінної соціалізації дошкільників є розвиток соціального мислення. У наукових працях джерелами соціалізації є сім’я, родичі, сусіди, школа, суспільні інститути, преса, радіо, телебачення, система освіти. Для дітей раннього віку важлива роль належить сім’ї. Саме за допомогою сім’ї у дитини формується світогляд, ставлення до довкілля, соціуму, тому сім’я відіграє особливу роль у соціалізації особистості дошкільників [4].

Основним засобом соціалізації дитини раннього віку є спостереження. У дітей раннього віку слід розвивати вміння концентрувати увагу на чомусь, комусь, знаходити схоже, відмінне. Не можна квапити малюка, якщо він щось роздивляється. Цей досвід йому буде потрібним під час її входження у суспільство.

За допомогою процесу соціалізації дитина навчається керувати власною поведінкою, дотримуватись норм і правил, долати свої природні імпульси, відмовлятися від певних бажань. У дитини формуються навички моральної поведінки, які передбачають наявність таких умінь: орієнтація у поняттях «добре» і «погано», зіставляння їх з власною поведінкою; уявлення про допустиму і недопустиму поведінку; формування бажання допомогти іншим, виявити турботу до них [3, с.16].

Отже, поняття соціалізації можна охарактеризувати як поступове розширення сфери соціальної взаємодії індивіда, як процес розвитку саморегуляції і становлення самосвідомості, засвоєння та реалізації соціальних ролей.