Список використаної літератури

1. Макаренко А.С. Мета виховання // А.С.Макаренко. Твори в семи томах. – Т. 5. – К.: Рад. шк., 1954.

2. Мойсеюк Н. Є. Педагогіка: Навчальний посібник. – К.: Грамна, 1999. – 350 с.

3. Карпенчук С. Г. Теорія і методика виховання: Навчальний посібник. – К.: Вища школа, 2005. – 180 с.

Науковий керівник: к.п.н., доцент С. О. Захаренко

Концепція української козацької педагогіки н. Ю. Бутенко

Черкаський національний університет імені Богдана Хмельницького

Козацька педагогіка ‒ це частина народної педагогіки у вершинному її вияві, яка формувала у підростаючих поколіннях українців синівську вірність рідній землі, Батьківщині ‒ незалежній Україні. Це народна виховна мудрість, що своєю головною метою ставила формування в сім’ї, школі і громадському житті образ козака-лицаря, мужнього громадянина з яскраво вираженою українською національною свідомістю.

Створена козаками педагогіка, увібрала в себе ідейно-моральний, емоційно-естетичний, психолого-педагогічний зміст богатирської епохи в житті наших пращурів періоду Відродження.

У центрі козацької педагогіки ‒ ідеал вільної людини з незламним прагненням до свободи, людини, яка на вітчизняних традиціях розвиває рідну культуру, економіку, будує незалежну державу; той тип українця, який свято береже національні й загальнолюдські цінності; ідеал козака-воїна, лицаря нескореного духу, честі і звитяги, духовно багатої людини.

Система виховання у козаків мала різнобічний характер. Козаки надавали важливого значення як психофізичному вихованню, так і моральному, релігійному, естетичному, що сприяло гармонійному розвитку кожної особистості.

Центральним у козацькій педагогіці є формування козацької духовності.

Українська козацька духовність – це історично сформована система духовних багатств рідного народу, яка відображає найвищі цінності його національної душі, характеру, світогляду та ідеології. Козацька духовність – це містке, фундаментальне поняття, насичене згустками життєвої, культурно-історичної мудрості, ідейно-моральним і емоційно-естетичним змістом, національним і загальнолюдським потенціалом.

Найвищими духовними цінностями козацтва були ідеї волі і свободи людини, народу, нації і держави. Духовно багаті козаки були першопроходцями в численних сферах національного життя. Вони – творці багатьох пріоритетів у галузі суспільного, державного, політичного і культурного життя.

Важливими особливостями духовного життя козаків були гармонія любові і ненависті, висока вимогливість до людей з негативними якостями, вимогливість до земляків і друзів, вимоги до себе, своєї духовності, постійне прагнення до досконалості, гармонійності свого внутрішнього світу, прагнення проникнути в таємниці буття, Космосу.

Основні компоненти козацької духовності: 1) Козацька філософія (обґрунтовувала такі найвищі цінності, як людина, народ, національна держава, соборність нації, закони її збереження); 2) Козацький світогляд (ґрунтувався на таких фундаментальних поняттях, як Бог, Україна, природа, людина, народ, воля, держава, віра, любов, ненависть, перемога); 3) Козацький характер (його якості: сильна воля, багатство почуттів, внутрішня енергія, порядність, кмітливість та ін.); 4) Козацька мораль (шляхетне ставлення до людини, батьківська турбота про дітей, глибока пошана до літніх і похилих людей, любов до рідної землі); 5) Козацька естетика (культ краси людини, світу, природи та побуту); 6) Козацька правосвідомість (виборність органів самоврядування, демократичні основи української духовності, гуманістичні засади громадського життя, волю і свободу особистості, охорону власності).

Серцевиною козацької педагогіки було лицарське виховання. Григорій Ващенко звертав на це особливу увагу: «Український лицар живе для Батьківщини: він завжди готовий віддати за це своє життя. Найдорожче для нього – лицарська честь і слава» [1, 124]

Лицарське виховання формує сильну тілом і духом особистість, яка вміє долати життєві труднощі, нехтувати побутовим комфортом, коли рідний край у небезпеці. Людина лицарського виховання власною працею підвищує добробут свого народу, бере активну участь у творенні національної політики, зміцненні єдності й згуртованості своєї нації. Їй зовсім не байдужа доля власної країни. Така людина скрізь й в усьому надає перевагу загальнонаціональним, загальнодержавним інтересам, а не власним, вузьким і егоїстичним. Наші предки з давніх-давен плекали в основі своїй лицарську заповідь: у житті завжди є місце героїчним діянням, подвигам [3, 24].

Українська козацька система виховання – самобутнє явище, аналогів їй не було в усьому світі. Вона мала кілька ступенів.

Перший ступінь – дошкільне родинне виховання на основі національних традицій, звичаїв, обрядів, християнської моралі. У козацьких сім’ях панував культ Батька й Матері, Бабусі й Дідуся, Роду й Народу. Другий ступінь козацького виховання – родинно-шкільний. У козацьких, братських та інших типах шкіл найвищий статус мали родинні духовні цінності, які переростали в загальнонаціональні. Третій ступінь козацького виховання молоді, яка прагнула знань ‒ здобуття вищої освіти у вітчизняних колегіумах і академіях, у відомих університетах Європи. Відомості про це знаходимо у Івана Огієнка: «Коли Україна приєдналась до Москви, особливо коли Київ одпав од Польщі, Польща заборонила українцям їздити до себе в науку. З того часу українці почали їздити до західних університетів ще більше ніж раніше. І це стало ділом звичайним. Навчалися в університетах Падуанськім, Лондонськім, Лейпцизькім, особливо Геттінгенськім, Паризькім, училися в Кенігсберзі, в Римі та по інших місцях» [2, 36].

Молоді люди, виховані на європейському рівні, брали активну участь у розбудові освіти, науки і культури України, очолювали національно-визвольний рух українців.

У козацькій системі виховання утверджувався культ людини і природи. Виховні засоби були настільки високоефективними (позитивний приклад дорослих, роз’яснення, умовляння, «словесне катування»), що діти чуйно ставилися до всього на землі: і до живих істот, і до рослин. Система виховання культивувала глибокі гуманістичні засади особистості. Козацька педагогіка, реалізована в козацьких сім’ях, січових, полкових і братських школах, стала найвищим досягненням національної системи виховання.