Список використаної літератури

1. Айзенк Х. Ю. Психологические теории тревожности / Ханс Юнгер Айзенк. – СПб: Питер, 2001. – 247 с.

2. Астапов В. С. Тревожность у детей / Вячеслав Степанович Астапов. – СПб: Питер, 2004. – 224 с.

3. Прихожан А. М. Психологія тривожності: дошкільний і шкільний вік / Анна Михайлівна Прихожан. – Санкт-Петербург: Питер, 2007. – 192 с.

4. Чудина Е. А. Эмоциональная устойчивость в напряженной деятельности, ее психологические механизмы и пути повышения : автореф. дис. на здобуття наук. ступеня канд. псих. наук : спец. 19.00.11 «психология личности» / Чудина Елена Анатольевна – Москва, 1999. – 189 с.

Науковий керівник: к.п.н., доцент Н. А. Зобенько

Ефективність стилів спілкування педагогів у формуванні особистості дитини а. М. Лесич

Черкаський національний університет імені Богдана Хмельницького

Постановка проблеми. Сьогодні у педагогічній науці і практиці широко досліджується питання педагогічного спілкування. Це пов’язано насамперед з тим, що ефективність процесів навчання і виховання залежить від стилю спілкування педагога з учнями.

Актуальність роботи полягає в тому, що від правильного педагогічного спілкування залежить ступінь розвитку міжособистісних стосунків учнів, розвиток їхньої емоційної сфери, а також позитивно сформована мотиваційна установка до навчання. Від ефективної організації педагогічного спілкування залежить розвиток і особистісних якостей дитини: самостійність, ініціативність, вихованість, комунікативна активність тощо.

Мета дослідження: проаналізувати стилі педагогічного спілкування та їхній вплив на формування особистості дитини.

Аналіз останніх досліджень і публікацій. Стилі педагогічного спілкування стали предметом особливої уваги в працях В. А. Кан – Калика (дав класифікацію стилям педагогічного спілкування), А. А. Леонтєва (досліджував поняття спілкування), В. М. Галузика (вивчав індивідуальний стиль педагога), Л. О. Курганської (проблема вербального і невербального впливу на учнів), А. А. Реан (дав характеристику стилям педагогічного спілкування) тощо.

Виклад основного матеріалу досліджень. Педагогічне спілкування – різноманітні форми психологічної взаємодії педагога з вихованцями і в навчальний, і в поза навчальний час, які спрямовані на спільне розв'язання різноманітних завдань, формування і всебічний розвиток особистості вихованців, створення умов для реалізації їх творчих здібностей та формування індивідуальності[1, с. 126].

Отже, педагогічне спілкування не тільки зумовлює спільну колективну діяльність, воно виступає також і важливим фактором у формуванні особистості.

Стиль педагогічного керівництва у психолого – педагогічних дослідженнях визначається найчастіше, як характерна, типова для педагога система педагогічних прийомів і способів впливу на поведінку учнів [2, с. 37].

Перше експериментальне дослідження стилів керівництва було проведене в 1938 році німецьким психологом Куртом Левіном. В цьому ж дослідженні була введена класифікація стилів керівництва, яку прийнято використовувати і в наші дні [3, с. 27]: авторитарний; демократичний; стиль невтручання.

Як відомо, в наукових роботах В. А. Кан – Калика представлено й другий підхід до вирізнення стилів педагогічного спілкування. До цієї класифікації увійшли: спілкування на основі зацікавленості спільною творчою діяльністю та на основі дружніх стосунків, спілкування – дистанція, спілкування – погроза, спілкування – загравання [2, с. 37].

Стиль спілкування, який переважає у діяльності вчителя, відіграє важливу роль у взаємодії з дітьми, адже саме від вчителя залежить психологічний клімат у класі, у системі взаємостосунків «вчитель - учень», «учень – учень».

Сьогодні у педагогічній практиці існує велика варіативність стилів педагогічного спілкування, але зупинимося на найбільш поширених.

Авторитарний стиль: характерна тенденція до наказового тону, різних зауваженнях з боку педагога. Авторитарний викладач визначає загальні цілі роботи, указує поетапно способи виконання завдання. Будь – яка ініціатива з боку учнів розглядається як самовілля. Крім того, авторитарний лідер, як правило, суб’єктивно оцінює успіхи своїх підопічних, висловлюючи зауваження не стільки з приводу роботи, скільки про особистість її виконавця [4, с. 85].

Демократичний: тут насамперед оцінюються факти, а не особистість. Головною особливістю даного стилю спілкування є те, що клас бере активну участь в обговоренні всього ходу майбутньої роботи та її організації, а вчитель тільки стимулює самостійність учнів, намагаючись зайняти позицію «першого серед рівних» [3, с. 27].

Дружність і захопленість спільною справою: два стилі спілкування тісно пов’язані між собою. Безперечно, дружнє спілкування – найважливіший регулятор спілкування взагалі, а ділового педагогічного спілкування особливо. Це стимулятор розвитку та плідності взаємин педагога з учнями. Захопленість спільною справою – джерело дружності й одночасно дружність, помножена на зацікавленість роботою. Однак не слід забувати, що дружність повинна бути педагогічно доцільною, не суперечити загальній системі взаємин педагога з дітьми. Цей стиль спілкування розглядається як передумова успішної спільної навчально – виховної діяльності [5, с. 2].

Важливим, у вище описаних стилях, є педагогічний такт, який допомагає регулювати педагогічне спілкування. Варто відмітити, що педагогічний такт – це та категорія, якою вчитель оволодіває лише з досвідом, із зростанням своєї педагогічної майстерності.

Спілкування загравання: пов'язаний із невмінням організувати продуктивне спілкування. Воно виникає внаслідок нерозуміння педагогом відповідальних педагогічних завдань, що стоять перед ним, остраху спілкування з класом й одночасно бажанням налагодити контакт з учнями, а також відсутності навичок спілкування [4, с. 85].

Спілкування – дистанція: дистанція виступає показником провідної ролі педагога, базується на його авторитеті, адже вона повинна випливати із загальної логіки відносин учня і педагога, а не диктуватись учителем як основа взаємин. Спілкування – дистанція певною мірою є перехідним етапом до такої негативної форми спілкування, як спілкування – залякування [5, с. 2].

Підтримуючий (допустимий) стиль: педагог терплячий до людей, є людиною, яка природжена надихати, це робить його ідеальною персоною, до якої звертаються по допомогу. Виявляє лояльність і турботу про людей, віддаючи комусь іншому функцію ризику. Цінується як знавець правил і традицій, а також за приділення особливої уваги в залученні людей до прийняття рішень [4, с. 85].

Спілкування залякування: цей стиль пов'язаний із невмінням організовувати продуктивне спілкування на основі захопленості спільною справою. Таке спілкування не тільки не створює комунікативної атмосфери, що забезпечує творчу діяльність, а й, навпаки регламентує її, орієнтуючи дітей не на те, що треба робити, а на те, чого робити не можна, тим самим позбавляючи педагогічне спілкування дружності [5, с. 2].

Маніпулятивне спілкування, агресивна взаємодія, використання автократичного спілкування виснажують особистість як фізично, так і психологічно. Руйнує особистість навіть мовчання, особливо тоді, коли воно приховує важливу інформацію чи використовується як засіб покарання партнера. Особистісні риси людини (хитрість, схильність до наклепів, упередженість, стереотип мислення) також можуть негативно впливати на спілкування між особами [6, с. 240].

Як наслідок, бачимо, що вчитель як особистість, яка постійно взаємодіє з дітьми, має володіти психологічного, педагогічною культурою. Обов’язково у спілкування з дітьми дотримуватись педагогічного такту. Головною цінністю для педагога має бути учень: його розвиток, навчання і виховання.

Висновки. Авторитарно – диктаторський, скандальний, непослідовний, маніпулятивний стилі спілкування негативно впливають на емоційне самопочуття дітей, на формування повноцінної особистості дитини, виникає тривожність, невпевненість. Тому педагогу слід віддавати перевагу демократичним і гуманним стилям педагогічного спілкування.