Список використаної літератури

1. Павленко Н. О. Підготовка вчителя початкових класів до створення казкової навчально-пізнавальної реальності / Н.О. Павленко // Педагогічний процес: теорія і практика: зб. наук. пр. / Благодійний фонд ім. А.С. Макаренка; [голов. ред. С. О. Сисоєва]. – 2007. – Вип. 3. – С. 129-140.

2. Навчання в дії: Як організувати підготовку вчителів до застосування інтерактивних технологій навчання: Метод, посіб. / А. Панченков, О. Пометун, Т. Ремех. – К.: АП.Н. – 72 с.

3. Пометун О.І., Пироженко Л.В. Сучасний урок. Інтерактивні технології навчання. / О. І Пометун, Л. В. Пироженко. – К.: А.С.К., 2004. – 192 с.

Науковий керівник: к.п.н., доцент І. В. Єнгаличева

Сутність гри та роль вихователя у організації ігрової діяльності дітей дошкільного віку л.О. Дерев’янко

Черкаський національний університет імені Богдана Хмельницького

Проблеми пов’язані з проведенням гри, як провідної діяльності дошкільнят представлено у багатьох дослідженнях. Але педагоги все ж від­чувають труднощі у підготовці й організації дитячої гри на належному рівні. Гра в педагогічних системах усіх часів розглядається як важливий та провідний вид діяльності дітей. Позитивний вплив гри на дитину та її правильна організація багато в чому залежать від особистості педагога, його вміння широко і творчо застосовува­ти її як засіб розвитку, виховання і навчання [2, с. 128].

Упродовж усього часу перебування малюка у дит­ячому садочку вихователь супроводжує його життєдіяльність, регулює та спрямовує її діяльність, обираючи індивідуальний підхід до кожної дитини, забезпечуючи їй відчуття психологічного комфорту і захищеності. Будь-яка діяльність дітей у дошкільному закладі відбувається під спостереженням і безпосереднім керівництвом педагога. Безпосередньо в іграх відбувається глибокий і складний процес перетворення і засвоєння життєвих вражень, формуються основні поняття людських взаємин, розвиваються особистісні якості дітей, дитячий колектив згуртовується, підвищуються можливості адаптивності дітей в міжособистісних відносинах. Тому, зрозуміло, що роль педагога у здійсненні цих процесів велика.

Враховуючи те, що все життя в дошкільному віці проходить у грі варто розкрити питання про сутність гри. Існує багато теорій, найбільш суттєвими з яких є теорії запропоновані Ж. Піаже, З. Фрейдом, М. Монтессорі. Відтак, Ж. Піаже суть гри вбачає в тому, що дитина грається не тому, що їй хочеться гратися, а внаслідок способу мислення, яке сформоване у неї на цьому етапі. За Ж. Піаже гра - це є спосіб мислення дитини, форма її існування [5, с. 299].

Інший підхід до гри знаходимо у З. Фрейда, для якого гра - символічна діяльність з конкретним предметом, а сон - символіка в чистому вигляді. Він припускав, що гра виражає зв'язок дитини з життям, дорослими і з усім навколишнім світом, так само у вигляді символів, як і сни дорослої людини. З. Фрейд впевнений, що гра має дві тенденції: одна - прагнення бути дорослим, друга - тенденція до повторення, причому повторення повинне здійснюватися до тих пір, поки не зникне напруга пов'язана з грою на дану тему. Тобто за З. Фрейдом гра виступає як психотерапевтичний інструмент, що знімає травмуючу напругу, і це використовується для психічно травмованих дітей як засіб діагностики та лікування [6, c.157-158].

На нашу думку найуспішнішою є дошкільна програма розроблена Марією Монтессорі, що побудована на природних схильностях дітей у поєднанні з керуванням, конкретними матеріалами і особистим дослідам [5, c. 5].

Отже, короткий екскурс у минуле, дозволяє відзначити, що запропоновані теорії ґрунтуються на основі підходу до процесу гри як до вільної діяльності дитини, ініціатором якої вона була сама.

В останні десятиліття гра стала розглядатися як форма організації дитячого життя. Встановлено, що роль педагога у організації ігрової діяльності дітей зводиться до створення сприятливих умови для гри і забезпечення ігрового матеріалу [3,c. 62]. Сьогодні, роль вихователя у організації ігрової діяльності зазнає певних змін. Від пасивно-наглядової функції, вона перейшла до тактичного керівництва розвитком ігор і формуванням у їх процесі моральних якостей та інтелектуальних навичок дітей. Необхідно зауважити, що втручання в дитячу гру передбачає наявність у педагога необхідних знань і вмінь, а так само авторитету, поваги й довіри з боку дітей. За інших умов застосування ігрової діяльності буде мати негативні наслідки.

Зазначимо, що педагогічне керівництво іграми дітей передбачає необхідність ураховувати основні вікові та індивідуальні особливості їхнього розвитку, а також розвитку їхньої ігрової діяльності в усі вікові періоди. Як стверджують психологи, без знань внутрішніх законів розвитку гри як діяльності намагання управляти нею можуть тільки зруйнувати її.

Для закріплення позитивних моментів, для більш глибокого розуміння і засвоєння будь-яких якостей, дій, набутих під час гри, дорослий повинен вчити дітей обговорювати гру і оцінювати її [2, c.163].

Для успішного керівництва іграми дітей вихователь повинен володіти різноманітними вміннями, найважливішими серед яких є:

1) аналітичні — вміння аналізувати і діагностувати рівень розвитку ігрової діяльності групи загалом і кожної дитини зокрема. Для цього вихователь має постійно спостерігати за іграми дошкільників у своїй групі;

2) проектувальні (конструкційні) — вміння проектувати рівень розвитку ігрової діяльності дітей у передбачуваній часовій перспективі;

3) організаторські та комунікативні — вміння організовувати дітей, щиро цікавитися їхньою грою, за необхідності включатись у неї у головних або другорядних ролях, впливати на перебіг гри пропозицією, порадою, запитанням тощо [3, c.63].

Одже, педагогічна цінність гри значною мірою залежить від ефективності вирішення у ній ігрового завдання. Кінець гри, казки обов'язково має бути емоційним. Вихователь має розуміти роль і значення гри для розвитку малюка і забезпечити йому щасливе дитинства. Чим різноманітніші, цікавіші ігри дітей, тим багатшим і ширшим для них стає навколишній світ, світлішим і радіснішим їхнє життя.Тому обов'язок вихователя — сфор­мувати в собі здатність вносити у власну діяльність прогресивні ідеї, впроваджу­вати освітні новації, орієнтуватися в пріоритетах сучасності.