Екологічне виховання учнів початкових класів в. Д. Грица, л.В. Хоменко

Черкаський національний університет імені Богдана Хмельницького

Анотація. В статті проаналізовані питання щодо значення екологічного виховання учнів початкових класів.

Ключові слова: екологічне виховання, навколишнє середовище, екологічна культура,природоохоронна діяльність, екологічна свідомість.

Взаємозв’язок людини з природою – актуальна проблема, що існувала завжди і буде існувати до поки існують люди на Землі. Але на даний час ця проблема, через негативний вплив людського суспільства на природу, стала досить гострою і прийняла грандіозні масштаби.

Розв’язання цієї проблеми потребує від всіх учителів початкової ланки загальноосвітньої школи домогтися того, щоб кожен урок сприяв формуванню екологічного виховання дітей. У зв’язку з цим, екологічному вихованню у початкових класах має приділятись особлива увага.

Проблема ставлення до природи завжди привертала увагу психологів, педагогів, учителів-практиків. Ця проблема розглядалась у працях Цибульової Л.В., Грошовенко О.П., Ясвина В.А. та інших вчених.

Метою статті є визначення поняття «екологічне виховання» та обґрунтування його значення в процесі початкового навчання.

Основний виклад матеріалу. У збереженні гармонії людства з природою важливе значення має уявлення про функції природи у житті людини. Коли усвідомлюються ці функції, тоді об’єкти природи набувають для людини ціннісного значення, а ставлення до природи стає ціннісним [5, c.26].

Виховання екологічної культури людини є одним з пріоритетних напрямків розвитку будь – якої країни. Культурна людина здатна подолати екологічні проблеми, налагодити взаємовідносини із природою на основі дбайливого, розумного і відповідального ставлення до природних ресурсів [3, c.5].

Виховання і навчання цілеспрямовано впливають на розвиток особистості (на відміну від стихійного впливу середовища), вони постають як свідома, підпорядкована певній меті діяльність, результати якої мають передбачуваний характер.

Педагоги та батьки мають керувати розвитком юної особистості. Цього можна досягти через організацію різноманітних взаємовідносин дітей “з навколишнім середовищем та систематичне, послідовне підвищення вимог до них [1].

Екологічне виховання має виховувати у молодого покоління дбайливе ставлення до природи, почуття відповідальності за навколишнє середовище, вміння визначати роль людини у природі. Такий напрям роботи передбачає проведення екскурсій на природу, вікторин з екологічних знань, бесід, круглих столів, читацьких конференцій, екологічних експедицій, трудових десантів, збору рослин, оформлення «зелених куточків», клумб тощо [6, c.51].

Завдання екологічного виховання полягає в нагромадженні, систематизації, використанні екологічних знань, вихованні любові до природи, бажання берегти і примножувати її, у формуванні вмінь і навичок діяльності в природі. Зміст його полягає в усвідомленні того, що світ природи є середовищем існування людини, тому вона має бути зацікавлена в збереженні його цілісності, чистоти, гармонії. Екологічне виховання неможливе без уміння осмислювати екологічні явища, робити висновки щодо стану природи, виробляти способи розумної взаємодії з нею. Ці уміння учні набувають на уроках та в позаурочній діяльності. Водночас естетична краса природи сприяє формуванню почуттів обов'язку і відповідальності за її збереження, спонукає до природоохоронної діяльності, запобігання нанесенню збитків природі [2].

До переліку переваг, які створює застосування екологічного підходу в

процесі ціннісної взаємодії дітей з природою в навчально-виховному процесі загальноосвітньої школи, слід віднести:

1. Забезпечення цілісності, системності, наступності в емоційному сприйнятті й активному використанні універсальних вартостей природи та формуванні на цій основі більш високого рівня ціннісного ставлення до довкілля.

2. Органічне поєднання класної, позакласної та позашкільної еколого-виховної роботи з учнями в площині розвитку в них ціннісного ставлення до навколишнього середовища.

3. Створення передумов для використання переваг особистісно орієнтованого підходу до формування ціннісного ставлення до природи, урізноманітнення форм і методів освоєння вартостей природного середовища.

4. Розширення діапазону впливу предметів і явищ природи на особистість. Залучення школярів до таких форм і видів урочної і позаурочної екологічної діяльності, які доповнюють одна одну.

Метою екологічного виховання є формування в особистості екологічної свідомості і мислення. Передумова для цього - екологічні знання, наслідок - екологічний світогляд. Екологічну свідомість як моральну категорію потрібно виховувати у дітей з раннього дитинства. На основі екологічного мислення і свідомості формується екологічна культура, яка передбачає глибокі знання про навколишнє середовище (природне і соціальне), екологічний стиль мислення і відповідальне ставлення до природи, вміння вирішувати екологічні проблеми, безпосередню участь у природоохоронній діяльності.

Практична реалізація завдань і мети екологічної освіти в сучасній школі будується на засадах: комплексного розкриття проблем охорони природи; взаємозв'язку теоретичних знань з практичною діяльністю учнів у цій сфері; включення екологічних аспектів у структуру предметних, спеціальних узагальнюючих тем та інтегрованих курсів, які розкривають взаємодію суспільства і природи; поєднання аудиторних занять з безпосереднім спілкуванням з природою (екскурсії, трудові екологічні практикуми, польові табори тощо); використання проблемних методів навчання (рольові ігри, екологічні клуби та ін.).

Велике педагогічне значення в процесі особистісного впливу на розвиток екологічної свідомості школярів має цілісне та гармонічне ставлення до природи самого вчителя, причому не лише біології, а й будь-якого педагога, з яким взаємодіє школяр.

Учитель як організатор природоохоронної діяльності школярів об’єктивно виступає в ролі лідера процесу такої діяльності. При цьому школярі завжди відчувають, займається він цим із задоволенням або за обов’язком, коли активність учителя сприймається як показовість та не стимулює відповідне наслідування. Це підтверджує необхідність аналізу ставлення до природи у педагогів. Оскільки вчинок особистості відображає її суб’єктивне ставлення, то принципово важливо, у якій мірі він детермінований іншими компонентами цього ставлення [4, c.56].

У своїй діяльності педагог має використовувати комплекс методів та прийомів різного емоційного забарвлення та пізнавального характеру. Доцільно використовувати різні казки, легенди та прислів’я про природу, тобто народну та авторську творчість.

Висновок. Отже, екологічне виховання та навчання є невід’ємною частиною виховного процесу в школі, основним завданням якого є становлення справжнього громадянина України.

Екологічне виховання також повинно мати творчий характер, для того щоб активізувати пізнавальну та емоційну сфери дітей, а також відповідати віковим та психологічним особливостям.