ПЕДАГОГІКА

ТА КОНКРЕТНІ МЕТОДИКИ

ПРО РЕЗУЛЬТАТИ ВИВЧЕННЯ СТАВЛЕННЯ УЧИТЕЛІВ-БІОЛОГІВ ДО ТЕСТУВАННЯ НАВЧАЛЬНИХ ДОСЯГНЕНЬ УЧНІВ

В. А. Артьомова

ДЗ „Луганський національний університет імені Тараса Шевченка“

Реформування освіти в Україні передбачає створення високоефективного механізму забезпечення якості освіти, зокрема якості навчальних досягнень учнів [1]. Але досягти значних результатів неможливо без відповідного контролю за ходом їх здобуття, без відповідної корегувальної діяльності.

Сьогодні найпоширенішою формою контролю у практиці викладання є опитування (усне та письмове). Безумовно, воно має й матиме велике значення в управлінні навчальним процесом, але можливості цієї традиційної форми діагностування у забезпеченні необхідної якості вимірювання та оцінювання навчальних досягнень учнів є обмеженими.

Одним із високоефективних засобів вимірювань навчальних досягнень учнів є тестування, яке повністю відповідає державним вимогам і посідає важливе місце в сучасній методиці викладання. Тестування в умовах школи покликане оперативно й неупереджено виявляти глибину, обсяг, структуру, зміст, ієрархію знань, умінь і навичок, а тому воно в змозі вирішити одне з найскладніших завдань освіти – сформувати в учнів потребу і вміння самоаналізу і самоконтролю, що є фундаментом індивідуалізації та гуманізації освіти, орієнтування школярів на самоосвіту [2].

Сьогодні абсолютна більшість педагогів згодна з тим, що тест – найбільш об'єктивний інструмент, який використовується для педагогічних вимірів, і сучасна науково обґрунтована дидактика приречена на поразку, якщо вона не спирається на багатий інструментарій максимально об'єктивних методів педагогічної діагностики [3]. Однак на практиці далеко не всі вчителі-предметники, у тому числі й учителі-біологи, використовують тестування. В нашому дослідженні ми спробували вивчити стан проблеми застосування тестової технології вчителями біології сільських шкіл.

Для цього був використаний констатуючий педагогічний експеримент, який проводили у першому півріччі 2014/2015 навчального року. Експериментальним дослідженням були охоплені 27 учителів біології Новоайдарського району Луганської області. Відповідно до поставленої мети завданнями констатуючого педагогічного експерименту були:

1) вивчення ставлення вчителів-біологів до тестів як засобу, що дозволяє об'єктивно оцінити результати навченості учнів відповідно до вимог державних освітніх стандартів;

2) вивчення причин, через які вчителі біології не використовують тестування.

З метою вивчення загального стану проблем тестування використовували метод бесіди за наступними запитаннями:

1. Як здійснюється контроль рівня і якості підготовки учнів у вашій школі? Які форми й засоби використовуються із цією метою?

2. Як Ви ставитеся до тестової форми контролю? У чому сутність поняття „педагогічний тест“?

3. Як, на Вашу думку, вплине використання тестової технології на зміну функції керування й контролю з боку вчителя-предметника та адміністрації школи?

Результати бесіди виявили наступне. На перше запитання всі респонденти однозначно відповіли, що в якості основної форми контролю рівня і якості підготовки школярів в освітній практиці найчастіше використовують опитування та письмові роботи, завдання для яких складаються ними самими. З боку адміністрації шкіл контроль навчальних досягнень учнів здійснюється у формі письмових контрольних робіт, але управлінські рішення за підсумками проведених контрольних робіт формулюються недостатньо чітко, практично не продумуються шляхи усунення виявлених недоліків; не проводиться повторний контроль.

Аналіз відповідей на друге запитання бесіди показав, що 55% учителів позитивно оцінюють тестову технологію контролю рівня навченості школярів, але зазнають труднощів у практичному її застосуванні в своїй роботі, інші респонденти (45%) негативно ставляться до тестів, уважаючи їх застосування черговою невиправданою новацією. Більшість учителів, які брали участь у бесіді (81%), не змогли розкрити сутність поняття „педагогічний тест“.

З третього запитання відповіді респондентів розподілилися приблизно так само, як і по другому запитанню: 59% опитаних уважають, що саме тестова форма контролю допоможе змінити управлінську функцію як учителя, так і адміністрації школи, але при цьому відзначають необхідність оволодіння теоретичними знаннями, практичними вміннями, що стосуються питань тестування. Інші респонденти (41%) вважають, що тестова форма контролю не буде впливати на управлінську функцію.

З метою вивчення ставлення вчителів-біологів до тестової технології взагалі як до об'єктивної форми контролю знань, умінь, навичок учнів, виявлення частоти її використання в освітній практиці, переваг і недоліків тестування у порівнянні із традиційними формами контролю знань, умінь, навичок учнів, ролі тестування в удосконаленні управлінської діяльності педагогічних працівників було проведено анкетування.

Аналіз відповідей на перше запитання анкети "Чи знайомі Ви з тестами предметних досягнень?" показав, що всі респонденти знайомі з тестами предметних досягнень учнів та їх сутністю.

На друге запитання „Як Ви ставитеся до використання тестів у навчальному процесі?“ більшість учителів (55%) ставляться позитивно до використання тестів і оцінюють їх дуже високо.

На третє запитання анкети „Чи використовуєте Ви тести у своїй діяльності?“ більшість респондентів відповіли позитивно. При цьому було відзначено, що тестування використовується вчителями з метою організації самоконтролю учнів за результатами своєї навчальної діяльності й одержання зворотного зв'язку, корекції своєї роботи; 7% учителів тестування не використовують.

На четверте запитання „Як Ви оцінюєте адекватність тестового контролю завданням об'єктивного оцінювання знань і вмінь учнів з відповідних розділів програми навчального предмета?“ 93% опитаних учителів відзначили, що тестовий контроль є адекватним завданням об'єктивного оцінювання навчальних досягнень учнів; у середньому 7% респондентів утруднювалися відповісти.

Аналіз відповідей опитаних на п'яте запитання „У чому Ви бачите труднощі впровадження тестових технологій у практику роботи школи?“ показав, що основними труднощами широкого впровадження тестових технологій є фінансові (45%), недостатня професійна підготовка (22%), відсутність системи роботи з тестами на шкільному рівні (22%) та поверхневі уявлення про дидактичні можливості (11%).

На шосте запитання анкети „У чому Ви бачите переваги тестових завдань у порівнянні з традиційними методами контролю?“ 93% опитаних визнають переваги тестів у порівнянні з іншими традиційними методиками контролю, а 7% не бачать ніяких переваг. Позитивні переваги тестів ранжуються наступним чином:

- можливість навчати учнів умінням самоконтролю;

- оволодіння вміннями аналізу дидактичної цінності навчальних завдань;

- можливість охопити й перевірити весь програмний матеріал.

Таким чином, результати анкетування вчителів біології Новоайдарського району Луганської області показали, що всі вони здебільшого знайомі з педагогічними тестами й тестовими технологіями, позитивно ставляться до використання їх у навчальному процесі, оскільки вони є адекватними завданням об'єктивного оцінювання знань, умінь і навичок школярів. Разом з тим, застосування тестового контролю навчальних досягнень учнів не має широкого поширення в освітній практиці вчителів сільських шкіл через фінансові проблеми, недостатню професійну підготовку, відсутність досвіду проведення тестування та поверхневі уявлення про його дидактичні можливості, тобто поряд з фінансовою проблемою існує й проблема фахової підготовки вчителя-предметника до здійснення тестового контролю навчальних досягнень учнів.

Список використаної літератури

1. Зовнішнє незалежне оцінювання навчальних досягнень випускників загальноосвітніх навчальних закладів. 2008 р. : Інформаційні матеріали / Український центр оцінювання якості освіти: Уклад. : І. Л. Лікарчук (наук. ред.) та ін. – К., 2007. – 288 с.

2. Клименко Л. Зовнішнє тестування навчальних досягнень учнів / Л. Клименко // Доступний з http://osvita.ua.

3. Методичні рекомендації зі складання тестових завдань / В. П. Сергієнко, Л. О. Кухар. – К., НПУ, 2011. – 41 с.

Науковий керівник: канд. біол. наук, доцент С. В. Вовк

А. С. Макаренко і в. О. Сухомлинський – фундатори сучасного сімейно-шкільного виховання к. В. Бабенко

Черкаський національний університет ім. Богдана Хмельницького

Сім'я – місце фізичної появи, первинної соціалізації, духовного розвитку і становлення нової цілісної особистості. В сім'ї закладаються її основи.

Метою сімейного виховання є формування таких рис і якостей особистості, які допоможуть гідно подолати життєві труднощі, пере­шкоди й негаразди. Розвиток інтелекту і творчих здібностей, пізнава­льних сил і початкового досвіду трудової діяльності, морального та естетичного формування, емоційної культури і фізичного здоров'я дітей — все це залежить від сім'ї, від батьків і все це є завданнями сімейного виховання.

Вагомий внесок у розвиток теорії та практики сімейного виховання здійснив відомий вітчизняний педагог А. С. Макаренко. Основою доброзичливого клімату в сім’ї є, за А. С. Макаренком, ставлення батька до матері й навпаки, відношення батьків до дітей. З появою дитини у батьківському серці народжуються почуття відповідальності й усвідомленості сили свого прикладу. Діти стають для батьків своєрідним стимулом. Недарма педагог акцентує свою увагу на питанні самовиховання батьків, вважаючи найголовнішим методом «батьківський контроль над кожним своїм кроком» [1, 260].

Звертаючись до батьків, А. С. Макаренко неодноразово наголошував на повсякденності і всебічності батьківського впливу. Все виховує в сім'ї: радість і смуток, розмова й мовчанка, відношення до друзів і недругів. Але на першому місці – самоконтроль: «Батьківська вимога до себе, батьківська пошана до своєї сім'ї, батьківський контроль над власним своїм кроком – ось перший і найголовніший метод виховання» − переконував А. С. Макаренко[1, 260].

Розвиваючи концепцію сім'ї у вихованні підростаючого покоління, А. С. Макаренко вперше в історії педагогіки розкриває положення про батьківський авторитет, що виступає найважливішим чинником сімейного впливу.

У лекції для дорослих «Про батьківський авторитет», ним здійснено психолого-педагогічний аналіз різних форм псевдо авторитетів. Найгіршим та найпоширенішим є «авторитет любові», найаморальнішими є «авторитет підкупу», «авторитет доброти», «авторитет дружби», «авторитет придушення», «авторитет чванства», «авторитет педантизму», «авторитет резонерства» тощо. Натомість А. С. Макаренко пропагує авторитет, заснований на трудовому житті батьків, їх громадській діяльності та поведінці, на громадянському почутті батька і матері, на їх обізнаності з життям дитини й допомозі їй та відповідальності за її виховання, тому він підкреслює: «Тільки такі батьки, громадяни нашої країни, які живуть повноцінним життям, матимуть у дітей справжній авторитет»[1, 268].

З метою правильного батьківського виховання педагог закликає батьків дотримуватися почуття міри у всьому, а, перш за все, у проявах любові до дітей. Надмірна любов може завдати великої шкоди не лише дітям, а й батькам. А. С. Макаренко вважає хибною думку, що «діти – квіти життя», тому стосовно цього пише: «Квіти життя – це добре та ними треба не лише милуватися, як «розкішним» букетом. Ні, наші діти зовсім не такі квіти. Наші діти квітнуть на живому стовбурі нашого життя, це не букет, це чудовий яблуневий сад… Важко, звичайно не милуватися таким садом, важко не пишатися ним, а ще важче не працювати в такому саду. Будь ласка, займіться цим ділом: обкопуйте, поливайте, знімайте гусінь, обрізуйте сухі гілочки» [1, 11].

Треба прагнути до правильного виховання, щоб потім не довелося займатися перевихованням, бо це набагато важче. По можливості треба добиватися правильної структури сім'ї. Необхідно мати перед собою точну мету і програму виховної роботи. Треба завжди пам’ятати, що дитина — не тільки ваша радість, але й майбутній громадянин, що ви відповідаєте за неї перед країною [1, 262].

В.О.Сухомлинський – учитель з великої літери, один із видатних педагогів сучасності не лише в Україні, а й у всьому світі. На думку В. О. Сухомлинського, все залежить від виховання в дитинстві. Якщо дитину не вчити вкладати свої духовні сили в іншу людину, вона не навчиться розуміти, відчувати, оцінювати саму себе, віддаючи свої сили творінню добра для іншої людини; у роки отроцтва такий вихованець наче перестає помічати, що живе серед людей. В. О. Сухомлинський прагнув до того, щоб стосунки дитини з іншими людьми і вдома, і в школі будувались на обов'язкові та відповідальності.

Виходячи з того, що сім'я – це цеглинка великої споруди, що зветься суспільством і від її міцності залежить міць держави, сімейному вихованню В. О. Сухомлинський відводив особливе місце у своїй творчості, при цьому відзначаючи, що воно мусить бути одночасно і громадянським. Адже не тільки для себе плекають дитину батьки, вони виховують її для суспільства: «У сім'ї найтоншими доторканнями батька і матері до дитячого серця і розуму пишеться наймудріша, найскладніша і водночас найпростіша, тому що вона доступна кожному батькові, кожній матері сторінка книги, яку ми всі називаємо суспільним вихованням. Суспільство – це величезний будинок, споруджений з маленьких цеглинок – сімей. Міцні цеглини – міцний будинок, крихкі цеглини – о, це небезпечне для суспільства явище. А крихкість ця полягає найчастіше в безвідповідальності. Якщо у вас немає дитини, ви просто людина. А якщо у вас є дитина – ви три, чотири, тисячу разів людина, цю думку ми намагаємося червоною ниткою провести через усю виховну роботу з батьками. Даючи життя новій людині, ви ніби вписуєте своє ім'я в літопис свого народу» [3, 581-582]. 

Учений теоретично розробив і реалізував на прак­тиці систему шкільно-сімейного вихова­н­ня. Результати роботи було втілено в Павлиській середній школі. «Гармонійний, всебічний розвиток мож­ли­вий лише там, де два вихователі – школа і сім'я – не тільки діють одно­стайно, ставлячи перед дітьми ті самі вимоги, а є однодумцями, поділяють ті самі переконання, завжди виходять з тих самих принципів, не допускають ніколи розходжень ні в меті, ні в процесі, ні в засобах виховання» [2, 86].

Педагог вважав, що «шкільно-сімейне виховання не тільки дає змогу добре виховати молоде покоління, а й одночасно є дуже важливою умовою вдосконалення морального обличчя сім'ї, батька і матері. Без виховання дітей, без активної участі батька і матері в житті школи, без постійного духовного спілкування і взаємного духовного збагачення дорослих і дітей неможлива сім'я як первинний осередок суспільства, неможлива школа як найважливіший навчально-виховний заклад і неможливий моральний прогрес суспільства» [4, 13-14].

Ідеї великого педагога про інтеграцію виховних сил школи і сім'ї є дуже важливими, бо «у сім’ї шліфуються найтонші грані людини-громадянина, людини-трудівника, людини – культурної особистості. На моральному здоров'ї сім'ї будується педагогічна мудрість школи» [4, 11].

Отже, в сім'ї закладаються основи формування особистості. Саме батьки — найперші вихователі — мають найбіль­ший, найсильніший вплив на своїх дітей.