43.Дискусія між аномалістами і аналогістами.

Дискусія, що спалахнула між аналогістами й аномалістами, мала філософський характер, але вже не про взаємовідношення між мовою і буттям, а про аналогію та аномалію у мові, про наявність чи відсутність закономірностей у самій мові, і розпочали цю дискусію давньогрецькі філософи-стоїки, що підкреслювали, як наприклад, Xрісіпп, «аномалії» — випадки відсутності єдності, факти невідповідності між словом, думкою і предметом.

Аналогісти, очолювані видатним давньогрецьким граматистом Арїстархом, твердили, що мова відповідає системі понять, адекватно відбиває мислення, що в мові панує аналогія, закономірності. І якщо, наприклад, у грецькій і латинській мовах є три роди, то це тому, що предмети можуть бути чоловічої і жіночої статі або ж не належати до жодної з них. Аномалісти на чолі із стоїком, пергамським граматистом Кратесом, твердили, що в мові раз у раз доводиться натрапляти на різноманітні відхилення від закономірностей — на аномалії. Адже такі слова, як клен, липа, дерево, річка, озеро, не мають ніякого відношення до статевих відмінностей, і все ж їм притаманна граматична категорія роду.        

І ця абстрактна дискусія кінець-кінцем дала практичні наслідки: виявлені в дискусії мовні факти перетворилися на матеріали для побудови систематичної граматики, де поряд з регулярними граматичними правилами знайшли своє місце і різного характеру винятки з них. Та сталося це вже тоді, коли із всеосяжної, нерозчленованої первісно давньогрецької філософії виформувалося давньогрецьке мовознавство.

44. Мовознаство Давнього Риму.

Мовознавство Давнього Риму не залишило оригінальних праць. Римські мовознавці переповідали погляди давньогрецьких учених. Заслуговують уваги праця «Про латинську мову» Марка-Т ерекція Варрона, де описано граматичну систему латинської мови за давньогрецькими зразками, та підручник латинської мови Квінтпа-Реммія Палемона, де вперше подано впорядковану латинську граматичну термінологію, яка стала основою термінології сучасного мовознавства. Пізніше з’являються два варіанти (поширений і скорочений) граматики латинської мови Елія Доната і найповніша граматика латинської мови Прісціана. Обидва підручники майстерно написані й служили 1000 років (аж до середньовіччя) в Європі як зразкові граматики латинської мови. За їх взірцем створювали граматики живих європейських мов. Внесок римських мовознавців у граматичну теорію полягає в тому, що вони вивели з частин мови член (артикль), якого немає в латинській мові, ввели вигук, відкрили новий відмінок — аблятив і числівники поділили на кількісні та порядкові. Вивчаючи ораторське мистецтво, вони глибоко досліджували і стилістику на всіх мовних рівнях (фонетичному, морфологічному, лексико-семантичному, синтаксичному, а також на рівні тексту). Прикладом є підручник із красномовства «ІпвШийоогаїюгіа» («Ораторські настанови») Марка-Фабія Квінтіліана .