Іі. Язичницькі вірування слов'ян. Цивілізаційно-релігійний вибір: Візантія і Русь. (20 хв.)

Серцевиною культури стародавніх слов'ян є світогляд. Уяву про світогляд стародавніх слов'ян дають їх релігійні вірування та міфологія. Первісні релігійні вірування мали характер практичний, домашній і господарський, необхідний людині на кожному кроці життя. Взагалі, ранні релігійні вірування майже всіх народів Землі у своєму розвитку пройшли такі стадії: анімізм, фетишизм, магія, тотемізм.

Анімізм (лат. аnima – душа, живе) – віра у наявність душі чи духу в явищах природи, предметах навколишнього світу (поклоніння сонцу, воді).

Фетишизм – система уявлень про надприродні властивості предметів та речей та поклоніння їм (предметами фетишу могли бути кістки померлих предків, амулети, талісмани, стовпи як втілення світового дерева).

Тотемізм – сукупність уявлень та вірувань у надприродній зв'язок між людьми та окремими видами рослин, птахів і звірів (окремі представники рослинного чи тваринного світу визнавались предками того чи іншого племені, вважалось, що після смерті представники племені набувають образу цієї тварини).

Магія – віра в існування надприродних засобів впливу на природу і людину (у стародавніх слов'ян – це ворожбицтво, замовляння, заклинання та ін.)

Отже, ці форми ранніх релігійних вірувань були властиві міфологічному світогляду стародавніх слов'ян, але з часом склався пантеон язичницьких богів, зокрема у «Повісті врем'яних літ» Нестора літописця під 980р. зазначено, що Володимир Великий в Києві звів пантеон богів: «І поставив князь кумирів на пагорбі за теремним двором: дерев'яного Перуна із срібною головою та золотими вусами, далі Хорса, Дажбога, Стрибога, Симаргла і богиню Мокош. І приносили їм жертви, називаючи їх богами». (Відео Історія України – Язичницька віра стародавніх слов'ян – 12 серія).

Існує декілька версій щодо походження пантеону слов'янських богів:

1. Боги Хорс та Симаргл – за походженням іранські боги, а отже населення Давньої Русі мало поліетнічний характер, тому в пантеоні були як слов'янські так і неслов'янські боги.

2. На початку ХХст. з'явилась версія, згідно з якою Володимир встановив культ єдиного верховного бога Перуна і поставив його дерев'яні скульптури в багатьох містах.

3. Професор Е. Анічков твердить, що Київська Русь мала три релігії: у князя та дружини – головний бог був Перун; у купців і міщан – бог торгівлі Велес; у простого народу безліч різних божків.

4. Пантеон народився в уяві християнських книжників кінця ХІ і початку ХІІст., які вважали, що язичництво мало політеїстичний характер і цим воно відрізняється від християнства.

5. Деякі дослідники описують пантеон богів, що розподілявся на три рівні: до першого входили Перун, Велес, Сварог, Дажбог; до середнього – боги, пов'язані з господарськими циклами і сезонними обрядами Рід, Ярило, Купала, Лада та ін.; до нижчого рівня належать різні групи нечистої сили і духів.

Перша держава східних слов'ян, яку історики називають Київською Руссю, існувала в ІХ-ХІІІст. н.е. Вже в ХІст. Київ був величезним містом, що до монголо-татарської навали нараховувало 50 тис. мешканців (в Парижі у ХІІІст. – 24 тис. населення, у Лондоні у ХІст. – 20 тис.).

Найбільш ефективним і далекоглядним заходом князя Володимира, спрямованим на укріплення влади, зміцнення єдності держави, на піднесення культурної зрілості тогочасного суспільства, було здійснення ряду релігійних реформ. І оскільки язичницька релігія стала на перешкоді як внутрішній, так і зовнішній політиці Київської русі, то князь Володимир намагався реформувати багатобожне язичництво та перетворити його в єдинобожне з культом єдиного бога Перуна. Утім, ця реформа не дала бажаних наслідків.

На цей час в інших слов'янських країнах язичницьку релігію вже змінило християнство (його східний варіант – православ'я), яке зі своїм монотеїзмом, ієрархією святих, ідеєю посмертної винагороди більше подобалось князівській владі ніж будь яка інша релігія. До того ж християнство мало на Русі глибоке коріння: першим князем, який прийняв християнство був Аскольд, за ним охрестилась княгиня Ольга (бабка Володимира) і значна частина її оточення. Утім, згідно з деякими переказами про хрещення Русі, Володимир християнство прийняв не відразу, а вибирав поміж різними релігіями (див. Відео Історія України – Хрещення Русі – 16 серія).

Утвердження християнства на Русі — тривалий складний процес, що розтягнувся у часі на багато століть нашої ери, пройшовши у своєму розвитку кілька важливих стадій: спонтанного проникнення християнських ідей і цінностей до язичницького середовища, боротьби християнства та інших світових релігій за сфери впливу, проголошення християнства державною релігією Київської Русі, протистояння язичницького суспільства новій ідеології.

Судячи з різних джерел (переказів, літописів, матеріальних пам'яток), християнське віровчення на землях, які в майбутньому увійшли до складу Київської Русі, з'явилося практично одразу після початку його поширення у світі, за часів святих апостолів. Процес поширення християнства був тривалим і поступовим. Так у III ст. з'являються згадки про Скіфську єпархію у складі єдиної вселенської католічної православної церкви, до складу якої входила значна частина земель майбутньої Київської Русі. Християнське життя єпархії дещо занепадає з приходом гуннів (в інших джерелах — болгарів), союзу племен змішаного праслов'яно-тюрко-угро-фінського походження і появи держави Велика Болгарія (Гуннія, Хазарія). Але Скіфська єпархія продовжує існувати до IX ст. (тобто фактично до прийняття християнства на Русі).

У будь-якому випадку можна говорити про те, що на момент прийняття християнства у суспільстві Київської Русі існувала велика кількість різних віровчень і напрямків, серед яких слід відмітити язичництво, християнство (грецького і латинського обрядів, все ще єдиної на той час вселенської кафолічної церкви), мусульманство (поширене у сусідній Волжській Булгарії, а отже без сумніву відоме і на Русі), іудаїзм (віра правителів Хазарії, а також спільнот у різних містах Русі, зокрема Києві). Таким чином, перед Володимиром Великим, постало складне завдання — вибрати одне з віровчень про єдиного Бога, кожне з яких мало значну частину своїх прибічників на землях Русі — християнства грецького або латинського, ісламу чи іудаїзму у якості державного віровчення.

Питання поширення християнства на землях Русі (в ті часи Скіфії) висвітлені у працях відомих церковних істориків, таких як Іоанн Золотоустий і Тертулліан ще задовго до його прийняття у Великому Князівстві Руськом.

Офіційною датою впровадження християнства у Київській Русі вважається 988р., коли князь Володимир хрестив свій народ. Будучи відмінним від існуючого на Руських землях язичницького світогляду, християнство вступило у довгу боротьбу зі старими традиціями. Неосвічений народ не розумів нового віровчення та «прилаштовував» його до старої системи обрядів. Не бажаючи відмовлятись від старовини, люди намагались об'єднати язичництво та християнство в єдине ціле. Часто в цьому їм сприяли і священики, які були або мало обізнані з новим віровченням, або надто прихильні до старих обрядів, зокрема на календарні свята, в основі яких лежали старі вірування, накладалися церковні свята (напр.: Свято народження Сонця – Різдво збіглось із християнським Святом Різдва Христова; Великдень – воскресіння Христа нашарувався на поганське свято воскресіння природи). На основі зіткнення двох світоглядів створилось явище, яке отримало назву двовір'я, або синкретизму – поєднання у свідомості народу язичницького та християнського світоглядів.

Отже, одружившись із сестрою імператорів Візантії, Анною, охрестивши країну, Володимир значно підніс її міжнародний авторитет, особливо серед сусідів – Польщі, Чехії, Німеччини та сприяв розширенню економічних та культурних зв'язків з багатьма європейськими країнами.