Лекція № 8. Радянський етап розвитку української культури (30-70 рр. Хх ст.)

Питання:

1. Індустріалізація та розвиток освіти у 30-70 рр. ХХ ст.

2. Літературний процес епохи тоталітаризму.

3. Становлення звукового кіно. Українське «поетичне» кіно.

4. Живописне мистецтво доби «соцреалізму». Народні майстри.

5. Містобудування та «сталінський ампір» в архітектурі. Монументальна скульптура.

6. Музична культура радянської України.

Мета: здобуття основних понять про культуру тоталітарної епохи (30-70 рр. ХХ ст.).

Література:

1. Асеев Ю.С. Стили в архитектуре Украины.– К.: Будівельник, 1986.–104 с.

2. Греченко В. А., Чорний І. В. Світова та українська культура: довідник для школярів та студентів. – К.: Літера ЛТД, 2009. – 416 с.

3. Історія архітектури та містобудування: Навч. посіб. / ред. Васильченко В. І., Солярська І.О., Авдєєва М. С., Авдєєва Н. Ю. 

4. Історія української архітектури / Ред. В.І. Тимофієнко.–К.: Техніка, 2003.– 472 с.

5. Кордон М.В. Українська та зарубіжна культура : Курс лекцій. – Київ: Центр навчальної літератури, 2005. – 584 с.

6. Культурологія: українська та зарубіжна культура: Навч. посіб. / М. М. Закович, І. А. Зязюн, О. Л. Шевнюк та ін. – К.: Знання, 2009. – 589 с.

7. Степовик Д. Історія української ікони Х-ХХ ст. – К.: Либідь, 2004. – 440 с. 

І. Індустріалізація та розвиток освіти у 30-70 рр. Хх ст. (20 хв.)

У 1929 р. багаторічна внутрішньопартійна боротьба у СРСР завершилася повною перемогою Й. Сталіна і його прихильників. Встановилася тоталітарна диктатура.

(Перегляд відео – 20 кроків до мрії. Крок 13. Україна у складі СРСР).

Індустріалізація - форсований процес будівництва промислових підприємств важкої і легкої промисловості на території Української РСР з кінця 1920-х років до 1941 р. Україна визначалася як основний плацдарм проведення індустріалізації в СРСР, оскільки саме в Україні знаходилися основні вугільні родовища і підприємства металургії. З кінця 1920-х років до 1941 р. в Україні були побудовані сотні нових промислових підприємств: ДНІПРОГЕС, Запоріжсталь, Криворіжсталь, Азовсталь, Харківський тракторний завод, Новокраматорський машинобудівний завод. Були реконструйовані вже існуючі підприємства: Маріупольський металургійний комбінат ім. Ілліча, Дніпровський металургійний комбінат ім. Ф. Дзержинського, Дніпропетровський металургійний завод ім. Петровського, Нижньодніпровський трубопрокатний завод ім. Карла Лібкнехта та ін.

Індустріалізація передбачала поступове збільшення норм вироблення на 35-45%, тому велику популярність мали в 1930-і роки окремі приклади «трудового героїзму», зокрема Олексій Стаханов — у вугільній промисловості (у 1935 р. добув 102 тонни вугілля замість 7 тон згідно з нормою на 1 вибойника); Паша Ангеліна – в тракторній промисловості; Макар Мазай – в металургії (за 6 годин 30хв. домігся виплавки 15 тон з 1м² ).

Індустріалізація вимагала кваліфікованих кадрів, тому значна увага приділялась ліквідації неписьменності та розвитку освітніх установ. Так, з 1932 р. вводився індивідуальний облік знань і запроваджувалися екзамени. З 1933 р. затверджено нові уніфіковані навчальні плани для всіх типів шкіл, введено предметність викладання.

У 1934 р. партійною постановою "Про структуру початкової і середньої школи в СРСР" було встановлено єдину систему освіти: початкова школа (1-4 класи), неповна середня школа (1-7), середня школа (1-10 класи). Групи реорганізувалися у класи.

На початку 30-х років було вищим навчальним закладом став інститут, а середнім спеціальним технікум. У 1934 р. було скасовано плату за навчання в усіх вузах і технікумах, запроваджено наукові ступені кандидата й доктора наук, вчені звання професора, доцента.

У 1935 р. окремою постановою давалися вказівки про єдиний початок навчального року (1 вересня), початок і закінчення шкільних занять, тривалість уроку, вводилися правила поведінки і єдина форма одежі для учнів, запроваджувалась 5-бальна система оцінки успішності.

На кінець 30-х років в Україні було вирішено проблему створення кадрів нової інженерно-технічної інтелігенції. Чисельність фахівців перевищила 500 тис. осіб.

У часи війни великих збитків українській школі нанесли німецькі окупанти, які знищили 8 тис. шкіл і зруйнували 10 тис. шкільних приміщень. Метою їх політики на загарбаних територіях було онімечення населення та виховання покірності німецькому рейху. Гітлер вважав, що "не можна, щоб вони знали більше, ніж значення дорожніх знаків, а географію обмежити фразою: столиця рейху – Берлін".

Після визволення України постановою від 1943 р. прийом до школи почав здійснюватися з 7-річного віку, вводилося роздільне навчання хлопчиків і дівчаток (тривало до 1954 р.). За роки війни з’явилися нові навчально-виховні заклади (школи робітничої і селянської молоді, суворовські і нахімовські військові училища), широкого розповсюдження набувають дитячі будинки для дітей-сиріт. З 1956 р. створюється новий тип школи – школа-інтернат, куди приймалися діти одиноких матерів, інвалідів, сироти.

У 1959 р. замість семирічної обов'язкової було організовано восьмирічну школу, яка давала учням загальноосвітні та технічні знання. Визначним педагогом цього часу був директор Павлиської школи на Кіровоградщині, заслужений вчитель УРСР Василь Сухомлинський, який звертав основну увагу на індивідуальне виховання, врахування особистості учня.

З 1964 р. встановлювався 2-річний термін навчання в середній школі на базі 8 класу замість 3-річного. Школа ставала 10-річною.

У 1966 р. була відмінена обов’язкова професійна підготовка в загальноосвітніх школах, яка не виправдовувала себе (лише незначний процент випускників йшли у виробництво за отриманим фахом). Видано постанову, за якою у школах вводилися факультативні курси з окремих учбових предметів, що вибиралися за бажанням учнів, створено певну кількость шкіл і класів з поглибленим вивченням в 9-10 класах окремих навчальних предметів.

У повоєнні роки була також проведена реорганізація вищих навчальних закладів, кількість яких скоротили, хоча число студентів збільшилось. Майже половина студентів навчалися на заочних та вечірніх відділеннях, що негативно впливало на рівень фахової підготовки.

В 70-х і на початку 80-х років було прийнято ще ряд документів, спрямованих на піднесення роботи системи народної освіти. Але вони не працювали і радянська школа, піддаючись застійним впливам, все більше входила у кризовий стан.