Іі. Основні характеристики епохи Відродження. Гуманізм (20 хв.)

Польська експансія, як і полонізація місцевої верхівки були зумовлені соціально-економічними процесами в Європі. У ХІV-ХV ст. у Європі феодальне суспільство досягло найвищого розвитку і зазнало великих змін, зокрема відбувалося швидке піднесення економіки і культури, з'являються нові технічні винаходи (друкарський верстат, компас, артилерія), розвинулися кораблебудування та мореплавство в цілому, зроблено великі географічні відкриття, посилюється боротьба за звільнення філософської думки від догматів церкви. Ці явища підготували підґрунтя для прогресивного перевороту, яким і стало Відродження.

Відродження або Ренесанс (фр. Renaissance – відродження) – європейський культурно-філософський рух кінця епохи Середньовіччя – початку Нового часу ХІV-ХVІ ст., що ґрунтувався на ідеалах гуманізму та орієнтувався на спадщину античності.

Перша в історії людства культура, антифеодальна за спрямуванням виникла в італійських містах-державах, що першими стали на капіталістичний шлях розвитку економіки та вибороли політичну незалежність у аристократії та князів церкви. Родоначальниками Відродження вважаються поет Франческо Петрарка (автор сонетів, присвячених Лаурі) та Джованні Бокаччо (автор «Декамерону»). З Італії ідеї Відродження поступово проникають у Францію, Англію, Нідерланди, Німеччину.

Ідеологічною константою епохи Відродження був гуманізм. Гуманізм – течія в західноєвропейській культурі епохи Відродження, яка визнає людину найвищою цінністю у світі, де здійснюється повага до гідності та розуму людини, право на щастя в житті, вільний вияв природних почуттів і здібностей.

За своєю основою Ренесанс – антифеодальний за спрямуванням, йому властивий гуманістичний світогляд, звернення до культурної спадщини античності, її «відродження» (звідси і походження терміну). Власне термін «Відродження» (Ренесанс) ввів у ХVІст. італійський живописець та історик мистецтва Джорджо Вазарі для позначення періоду італійського мистецтва ХІІІ- ХVІст. У ХVІІІст. Вольтер та інші просвітителі протиставляли середнім вікам з їх начебто культурною відсталістю й забобонами період піднесення – відродження науки й мистецтва.

Характерними ознаками культури Ренесансу були:

1. Світський, нецерковний характер Культури Відродження, що було наслідком секуляризації – звільнення від релігійного впливу;

2. Відродження інтересу до античної культурної спадщини давньоримського зразка (у філософії, культурі тощо);

3. Переміщення людини, як основної цінності, у центр світу і в центр філософії, мистецтва, літератури та науки.

Вплив західноєвропейських ідей позначився й на духовному житті українців. Утім, Ренесанс на українських землях був досить своєрідним, оскільки як історичний етап хронологічно не співпадав з італійським та західноєвропейським. В Україні епоха Ренесансу припадає на ХVІ-ХVІІст. Причина такої відсталості пов'язана із занепадом Київської Русі після монголо-татарської навали, коли були знищені головні культурні осередки та культурна еліта нації. Вхід окремих українських земель до складу Річі Посполітої сприяв розповсюдженню ідей Відродження на цих територіях.

(Перегляд відео – «Культура доби Відродження»)